Сторінка
1

Від «простої» людини до «нової»: образ «нової» жінки в повісті марка вовчка «три сестри»

Після яскравого дебюту Марка Вовчка як української письменниці її творчість перейшла в русло російського літературного руху. Характерними її рисами стали освоєння творчого досвіду російських письменників та орієнтація на тодішні суспільні ідеї. Рішуче вирвавшись із селянської тематики, із розповідної манери, з етнографізму, вона перейшла на «шлях творця модної тоді народницько-інтелігентської белетристики» [1]. На жаль, її російськомовна спадщина досі залишалася осторонь і для української, і для російської літератури, як нібито менш талановита. Цю позицію спробувала певною мірою похитнути В.Агеєва, упорядник видання «Три долі. Марко Вовчок в українській, російській та французькій літературі» (К.: Факт, 2002), наголосивши, зокрема, на постійному інтересові письменниці до проблем жіночої емансипації, до широкого кола ідей, пов’язаного з першою фазою жіночого руху. Зокрема, повість Марка Вовчка «Три сестри» (1861) одна з перших (після роману І.Тургенєва «Накануне») порушила в літературі важливе питання про нового позитивного героя, що прийшов замість «зайвої людини», і не менш важливе — про нову жінку. Тип «нової жінки» був особливо близьким для письменниці, що уславилася незалежною, «чоловічою» поведінкою, творчість якої водночас мала, як зазначав перекладач її повісті «Лихой человек» французькою мовою, «до тонкощів деталей відбиток жіночого пера» [2]. Відомо, що Марко Вовчок всіляко сприяла жінкам-інтелігенткам, які прагнули до самостійної діяльності, до незалежності. «Кожен понеділок у мене натовп жінок, — пише вона 14 (26) листопада Ф.М.Лазаревському. — Всі шукають роботи. Багато приїздили і приїздять із провінції. Всі хочуть роботи. Ні, це не забаганка вже, а потреба” (т.7, кн. 2, с.151). У журналі «Переводы лучших иностранных писателей», який редагувала Марко Вовчок, перекладачами були тільки жінки.

Попередницею «Трьох сестер» деякі літературознавці вважають українську повість Марка Вовчка «Три долі» [3], твір новаторський за формою і змістом, хоча схожість між обома творами досить умовна. Вона полягає насамперед у сюжетній схемі: в обох повістях письменниця паралельно простежує три взаємопов’язані жіночі долі. У «Трьох долях» — це життєві шляхи селянських дівчат Катрі, Марусі та Хими (хоча, приміром, Л. Білецький «третьою долею вважає не образ оповідачки Хими, а вдови, яку кохав Чайченко) [4]. «Три сестри» — повість про жінок- дворянок — Варю, Олю та Соню. Параметри жіночого в російськомовних творах Марка Вовчка залишалися надзвичайно сильними (хоча і зник голос безпосередньої оповідачки). У них був присутнім той самий феномен жіночого, ті ідентифікаційні механізми, які забезпечували інтимну дистанцію чуттєвого переживання тексту.

За соціальним звучанням «Три долі» далекі від «Трьох сестер». Герої української повісті показані під одним кутом зору — через їхнє ставлення до кохання. Зображено тільки світ почуттів героїнь.

Тема трьох жіночих доль у «Трьох сестрах» письменниця розкриває з іншого боку. Проблеми переносяться в сферу гострих зіткнень, у середовище дворянської та різночинської інтелігенції. Певні риси характерів героїнь є дотичними, хоча розкриваються в абсолютно інших ситуаціях.

Особливо багато спільного в долях Марусі та Олі. Обидві вони присвятили себе коханню. Обом довелося випити гірку чашу: Маруся вийшла заміж за чоловіка, котрий кохав іншу, чоловік Олі, хоч і кохав її, але виявився нервовою, психічно неврівноваженою і навіть небезпечною в подружньому житті людиною. Але Маруся пила «хоч од гіркої, та од живої води» (т.2, с.48). Вона не засуджувала коханого, любила його таким, як він був, навіть горе з ним було для неї милим. У душі Олі любов змінилася на страх, який вона не могла подолати, навіть покинувши прикутого до постелі Саханіна.

Соню і Химу споріднює хіба що становище нерідних дочок. Саме Соні відведено особливе місце в повісті. Цей образ проілюстрував життєво важливу тогочасну проблему — проблему звільнення жінки. Об’єктом прози Марка Вовчка стає сучасна жінка-особистість у процесі самопізнання, самовдосконалення, самовіддачі, жінка, що прагне вирватися за межі дійсності, яка її не влаштовує.

Питання жіночої емансипації в 60-х роки ХІХ століття було вельми актуальним. На сторінках «Современника» протягом 1858-1861 років з’явилася ціла серія статей поета і публіциста М.Михайлова, який вимагав рівноправності жінок і чоловіків [5]. З приводу цих публікацій О.Герцен писав: «Чернишевський, Михайлов та їхні друзі вперше в Росії кликали не тільки трудівника, якого з’їдав капітал, але і трудівницю, яку з’їдала сім’я, до нового життя. Вони кликали жінку до звільнення роботою від вічної опіки, від принизливого неповноліття, від життя на утриманні — і в цьому одна з найбільших їхніх заслуг» [6].

Усю принизливість існуючого тоді становища жінки переконливо показав М.Чернишевський у полеміці з автором статті «Наш язык и что такое свистуны» («Русский вестник», 1861, №3), який не бачив необхідності в емансипації жінки, вважаючи її шкідливою, оскільки, на його думку, емансипована жінка втрачає всі особливості власного жіночого становища. М.Чернишевський вважав, що це «особливе становище, ця делікатність надзвичайно непристойні: ними принижується жінка, вони заважають не тільки емансипованій, а кожній жінці, яка має природний розум і відчуття людської гідності» [7]. Марко Вовчок, як відомо, підтримувала стосунки з керівниками «Современника»: з М.Доролюбовим вона особисто дружила, з М.Чернишевським — листувалася, і стала їх однодумцем у поглядах на призначення жінки. Особливо виразно це простежується в образі Соні.