Сторінка
1

Вираження супровідних змістових відношень у структурі складносурядних зіставних речень сучасної української мови

З’ясування особливостей змістових відношень між частинами складних зіставних конструкцій зі сполучником а показує, що в багатьох випадках виникає можливість ускладнення семантики зіставлення іншими, супровідними, типами змістових відношень, що в цілому притаманне синтаксичній системі української мови [2, 285]. Причини цього явища в системі синтаксичних одиниць знайшли своє пояснення в теорії асиметрії мовного знака. На сьогодні наявний значний корпус праць, у яких висвітлюється ця проблема [1; 2; 3; 4; 6; 9-11].

Суть явища асиметрії полягає в тому, що в межах конструкцій, репрезентованих структурною схемою одного виду, може формуватися значення іншого виду. Таким чином, асиметричними конструкціями є такі, зміст яких “не відповідає структурній схемі, відходить від зразка, заданого його структурним механізмом” [10, 306]. У роботі такі конструкції названі зіставними реченнями ускладненої семантики.

Особливістю зіставних конструкцій ускладненої семантики є те, що, окрім зіставного змісту двох пропозицій, представлених предикативними центрами частин, виникає ще й додатковий зміст логічної природи. Цей зміст виражений імпліцитно.

Так, у складі семантичної структури аналізованих конструкцій поряд із головним зіставним значенням виявлені такі додаткові змістові відношення між пропозиціями, як єднальне й окремі вияви відношення зумовленості.

Мета дослідження полягає у виявленні особливостей взаємодії зіставної семантики з єднальним відношенням та відношенням зумовленості. Очевидним і закономірним є те, що між пропозиціями, які входять у відношення зіставлення, може бути й відношення єднальне. Це зумовлено самою природою формування зіставлення як логічно-мисленнєвої операції: мовець спочатку поєднує ситуації дійсності для наступного виявлення між ними подібності чи розбіжності.

Наявність єднальної семантики в конструкціях із зіставним відношенням досить часто стає причиною того, що конструкції, які за формальними ознаками слід зараховувати до зіставних, внаслідок слабкого семантичного виявлення двох асоціативних рядів перебувають на межі між єднальним і зіставним різновидом, наприклад, пор.: Увійшла, а він високий та товстий, трошки пикатенький, ніс догори задрався, а очі, мов баньки, так і повитріщувалися (Г. Квітка-Основ’яненко) – Увійшла, а він високий та товстий, трошки пикатенький, ніс догори задрався, і очі, мов баньки, так і повитріщувалися; Кров поступово почала приливати сотникові до обличчя, в очах замиготіли промінчики, і на соковитих губах під чорними вусами, може, вперше за багато днів пробігла усмішка полегшення: [він відчув під ногами твердий ґрунт, на якому вже можна було будувати реальні плани] (П. Панч) – Кров поступово почала приливати сотникові до обличчя, в очах замиготіли промінчики, а на соковитих губах під чорними вусами, може, вперше за багато днів пробігла усмішка полегшення: [він відчув під ногами твердий ґрунт, на якому вже можна було будувати реальні плани].

Особливо це виявляється в реченнях, у яких зіставляються реалії дійсності, послідовно розташовані в просторі, або дії, що розвиваються поступово в часі, стани речей, що характеризуються послідовністю, тощо: За неприбраним столом, підперши щоки долонями, спиною до мене сидить Меланя, а (і) перед нею – Сергійчикова карточка (Гр. Тютюнник); Тут суздальці з богами та з книжками, а(і) побіля їх сластьони ця з грубкою (Г. Квітка-Основ’яненко); Біля хати, над обгородженою очеретом пасікою, гули бджоли, брязкав ланцюгом пес за ворітьми, за повіткою хтось, видно, теслярував, бо чути було рубанок, а(і) коло тину на ослінчику сиділа ряба згорблена тіточка і пасла курчат (Гр. Тютюнник); [Вже сонце зайшло, вже ніби дрімота розлилась над густими садками, над густим лісом], а дід усе розказував, а(і) діти все слухали (І. Нечуй-Левицький).

Серед інших вирізняються конструкції, у яких єднальна семантика є особливо відчутною. У їх змісті зіставляються реалії дійсності в цілому та їх частини або пов’язані з ними дії, стани речей тощо, наприклад: [Чоботята його вгрузли в сніг], і він дивиться на них, а(і) уста косо вибивають притамований плач (М. Стельмах); .Тоді полум’я стовпом шарахає вгору, обличчя солдатів робляться червоними, веселими, а(і) брови майже в усіх руді, поприсмалювані (Гр. Тютюнник). На заваді процесу дифузії змістових відношень можуть стояти лексико-семантичні особливості частин. Так у реченні Голова його (Бабія – М.Г.) все-таки на стіні спочивала, а очі блукали по стелі, [ніби він на небо зазирав] (Б.Лепкий) домінуючим відношенням залишається зіставне, оскільки в частинах наявні лексеми, які виражають протилежні поняття (спочивати/блукати), що унеможливлює підстановку сполучника і, а відтак і трансформацію цієї конструкції в єднальну.

Інколи смислові зв’язки між компонентами не дозволяють із повною впевненістю стверджувати, що відношення між частинами саме зіставне, а не єднальне, як, наприклад, у реченні Я демократ, а ви комуністка, де так само можна поставити і єднальний сполучник і, пор.: Я демократ і ви комуністка. Як було показано, розрізнення смислових відношень відбувається тут не на рівні формальному чи семантичному (адже і демократи, і комуністи можуть належати до лівого крила партії), а на комунікативному: лише інтенція мовця, його настанова на уподібнення і поєднання або ж на розподібнення і зіставлення пропозицій визначають, яким буде зміст висловлення, що й позначиться на особливостях актуального членування його змісту.

Дослідження показало, що однозначне тлумачення конструкцій із лексико-семантичним наповненням, яке не сприяє експліцитному виявленню того чи іншого різновиду змістового зв’язку між компонентами, уможливлюють передусім семантико-синтаксичній чинники, комунікативні ж ознаки підтримують їх. Так, у реченні Серце в усіх людей неоднакове: в неї таке, бач, а в мене таке (Гр. Тютюнник) спільна для обох частин зіставної конструкції препозитивна частина із значенням характеризації (за Н.Д. Арутюновою) зумовлює синтаксичне оформлення наступних частин у вигляді саме зіставної конструкції, так само, як і семантичне наповнення частин сприймається як таке, що відповідає зіставленню. Підтвердженням цьому є й відповідне актуальне членування змісту підрядних частин. У разі відсутності препозитивної частини складносурядне речення В неї серце таке, бач, а(і) в мене таке могло б бути витлумачене і як зіставне, і як єднальне, що позначиться й на рема-тематичному оформленні конструкції.