Сторінка
3

Вираження супровідних змістових відношень у структурі складносурядних зіставних речень сучасної української мови

Своєрідно виявляється допустове значення в конструкції Пропали пани гетьмани, а кобила й порох із’їла (К. Буревій). Семантична трансформація конструкції дозволяє виділити глибинний зіставний зміст, який може бути представлений такими пропозиціями: Раніше коням нічого було їсти, бо пани не дбали про них, а тепер коням взагалі нічого їсти, що навіть порох поз’їдали. Допустове ж значення виникає як наслідок редукції і може бути представлене в такий спосіб: Хоч панів вже немає, а коням усе одно нічого їсти.

Допустове значення наявне й у таких конструкціях, як: Літа ніколи не повертаються до людини, а людина завжди повертається до своїх літ (М. Стельмах); Іще не попритухали усі зірочки, а вже наш Кузьма Трохимович і скочив . (Г. Квітка-Основ’яненко); Як там кажуть: по бороді текло, а в рот не попало (Г. Квітка-Основ’яненко); Вже сонце зайшло, вже ніби дрімота розлилась над густими садками, над густими лісами, а дід усе розказував, а діти все слухали (І. Нечуй-Левицький). В останній конструкції зіставне відношення й допустове фактично рівносильні, пор.: Хоч сонце вже зайшло, вже ніби дрімота розлилась над густими садками, над густими лісами, проте дід усе розказував, а діти все слухали і Вже сонце зайшло, вже ніби дрімота розлилась над густими садками, над густими лісами (= все почало дрімати, спало), а дід усе розказував, а діти все слухали (а діти не спали, тому що дід не давав). Проте формальні показники конструкції та смислова паралельність частин, заснована на двох асоціативних рядах, усе ж дозволяє кваліфікувати її саме як зіставний різновид, а не асиметричну допустову конструкцію.

Значення причини також може виявлятися в реченнях зіставної семантики. Умовою того, щоб одна із частин складносурядної зіставної конструкції створила причиновий фон для іншої, є співвіднесеність ситуацій дійсності, виражених у пропозиціях, як причини й наслідку. Щоправда, при цьому причинова зумовленість є опосередкованою, тому що семантично значущии є компонент зіставлення. Наприклад, у реченні І курчата без води заливаються, а квочка не зна, що далі робити, де води шукати (М. Куліш), пор.: Оскільки курчата без води заливаються, квочка мусить шукати воду, а вона не зна, що далі робити, де води шукати.

Непоодинокими також є випадки, коли між пропозиціями, які за своїм змістом є зіставлюваними, замість передбачуваного сполучника а використовується сполучник і, внаслідок чого актуалізується ще й додатковий змістовий компонент, а саме такий вияв значення зумовленості, як наслідок, наприклад: Їх треба вимести геть, розчавити цю розпусну черву, і на місце їх прийдуть інші (В. Підмогильний). Особливість таких речень із сполучником і становить те, що їх структура, на відміну від єднальних речень відкритої структури, є закритою, а сам сполучник допускає другий сполучниковий елемент, який і експлікує додаткове змістове відношення пор.: Їх треба вимести геть, розчавити цю розпусну черву, і тоді на місце їх прийдуть інші. Використання єднальних сполучників, що містять при собі позицію для другого сполучникового елемента, умотивоване комунікативною метою мовця, який прагне не тільки зіставити дві ситуації, а й показати їхній взаємозв’язок.

Отже, відношення зіставлення досить часто взаємодіє з іншими типами змістових відношень між частинами складних речень різних типів та різновидів, що засвідчує його унікальність як смислового концепту, а з іншого боку, вказує на неабияку продуктивність в процесі створення інших смислових відношень.

Література

1. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт. – М.: Наука, 1988. – 340 с.

2. Вихованець I.Р. Граматика української мови. Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – 368 с.

3. Вихованець I.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. – К.: Наукова думка, 1982. – 219 с.

4. Гак В.Г. Категория модуса предложения // Предложение и текст в семантическом аспекте. – Калинин: КГУ, 1978. – С. 19-26.

5. Грищенко А.П. Складносурядне речення в сучасній українській літературній мові. – К.: Наукова думка, 1969. – 155 с.

6. Карцевский С. Об ассиметрическом дуализме лингвистического знака // Звегинцев В.А. История языкознания 19-20 вв. в очерках и извлечениях. – М., 1965. – Ч1.

7. Крейдлин Г.Е., Падучева Е.В. Взаимодействие ассоциативных связей и актуального членения в предложениях с союзом а // Научно-техническая информация. – Серия 2. Информационные процессы и системы. – 1974. – № 9. – С. 31-37.

8. Крейдлин Г.Е., Падучева Е.В. Значение и синтаксические свойства союза а // Научно-техническая информация. – Серия 2. Информационные процессы и системы. – 1974. – № 10. – С. 32-37.

9. Ломакович С.В. Роль лексики у формуванні змісту складного речення // Лінгвістичні дослідження. Наук. вісник. – Вип. 3. – Харків: ХДПУ, 1997. – С. 149-153.

10. Ломакович С.В. Займенниково-співвідносні речення в сучасній українській мові: Дисертація . д-ра філол. наук. 10.02.01 / Терноп. держ. пед. ін-т. – Тернопіль, 1993. – 382 с.

11. Ломакович С.В. Семантична організація займенниково-співвідносних речень у сучасній українській мові. – К.: НМК ВО, 1993. – 73 с.

12. Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання. – К.: Вища школа, 1994. – 670 с.