Сторінка
1

Типологія просвітницького героя (на матеріалі прози М.Чернишевського і Марка Вовчка)

Для просвітницької літератури велике значення мало зображення позитивного героя, якому належало центральне місце у творі. Просвітницька концепція героя тяжіє до ідеалізації як принципу художнього осмислення життя. Просвітники пропонували в якості взірця-ідеалу героїчні натури, проголошуючи цінність людини як такої, незалежно від її станового положення, людини знання, людини праці. Викриваючи „нерозумні” пережитки часу, такі герої пристрасно борються за перемогу нового, твердо вірять у силу розуму, слова та морального прикладу як провідної рушійної сили оновлення і перетворень. Просвітники обстоювали ідею емансипації жінки, зрівняння в усьому її прав з правами чоловіків, просвіти і освіти жінок, залучення до суспільної, а також до мистецької й наукової діяльності, виступали за вірність шлюбних стосунків, побудованих на добровільних началах, без елементів насилля над особистістю. Так, французький мислитель Ж.-Ж.Руссо, акцентувавши увагу на особистісно-почуттєвій сфері людини, в концепції любові висунув ідею всемогутності почуттів, нерозривного зв’язку двох людей, які підкоряються тільки велінням серця (в романі „Нова Елоїза” її пропагує друг Юлії і Сен-Пре Лорд Бомстон), чуттєвого діалогу на відстані, дружби, що приходить на зміну коханню. У „Новій Елоїзі” (1761) письменник порушив питання природного права людини на особисте щастя, на інтимний вибір, виступивши з волелюбними ідеями проти деспотизму „батьків” і соціальних умов, що заважали щастю „дітей”.

Відкрита шістдесятими роками ХІХ століття народницька епоха поставила перед літературою завдання емансипації людської особистості від різних утисків. Тому названі просвітницькі ідеї знайшли художнє втілення в творах письменників середини ХІХ століття, які переймалися проблемою створення „нового героя” часу, морального і громадянського визволення жінки, її становища в суспільстві, зокрема, в прозі М.Чернишевського і Марка Вовчка ми виділяємо серед „нових людей” тип революціонера і тип емансипованої жіночої особистості. У даній статті спробуємо визначити своєрідність модифікації названих типів у творах Чернишевського і Марка Вовчка, застосувавши компаративний метод дослідження і розкривши вплив просвітницької естетики на творчість митців.

Дана проблема частково розглядалася літературознавцями в просвітницькому аспекті, окремі зауваги знаходимо в працях В.Агеєвої, що спробувала визначити специфіку жіночого письма у прозі Марка Вовчка, розкрити вплив інтелектуальної й духовної атмосфери „жоржзандівської” доби на біографію і творчість української письменниці; Н.Крутікової, що простежила основні етапи творчого шляху Марка Вовчка, її контактні зв’язки з І.Тургенєвим, Д.Писарєвим тощо; І.Павленко, що вивчала романи Марка Вовчка про нових людей у контексті російської літератури 60-70-х років; В.Погребної, що визначила ставлення Марка Вовчка до проблеми емансипації; М.Ніколаєв, Г.Тамарченко простежили ідейно-естетичну своєрідність прози М.Чернишевського, Ю.Руденко порушив питання принципу циклізації в художній системі М.Чернишевського, М.Пинаєв приділив увагу виявленню новаторства Чернишевського, співвідношенню в його прозі прототипів і художніх образів, історичної дійсності та утопії, реального та ідеального.

М.Бердяєв, звертаючись в еміграції до проблеми російського „нігілізму” 60-х років ХІХ століття, розглядав у працях „Російська релігійна психологія і комуністичний атеїзм” (Париж, 1931), „Російська ідея” (Париж, 1946) Чернишевського як головного „ідеолога російського „нігілізму” [4, 109] і „атеїстичного соціалізму”, як „типового соціаліста” [4, 113], що основувався на православ’ї, а також покладав надії на покращення життя через радикальну зміну суспільного устрою.

Однак треба уточнити, що Чернишевський пов’язував ідею зміни суспільства зі зміною соціальної людини не на основі православ’я, а на основі утопічного соціалізму через заперечення релігії, бога, соціальної несправедливості та ін. Роман „Що робити? Із розповідей про нових людей” (1863) оцінюється критиками в контексті сучасної Чернишевському літератури через зіставлення „нових людей” письменника з „зайвими”, а також і з тургенєвськими новими героями. Чернишевський продовжив відкриту Тургенєвим тему зображення нового суспільного діяча (в основному з демократів-різночинців) „базарівського типу” (влучне визначення Д.Писарєва), що прийшов на зміну типу „зайвої людини”.

Втім, багато дослідників традиційно вважають, що роман Чернишевського полемічний до „Батьків і дітей” (1862) Тургенєва, що, на наш погляд, не зовсім так (схожа проблематика, причому в Чернишевського багатопроблемний роман, хоча простежуються і відмінності). Якщо аристократ Тургенєв намагався осмислити й вивчити новий тип людей, оскільки був, на твердження Д.Писарєва, який високо оцінив „Батьків і дітей” у статті „Мислячий пролетаріат”, „чужий у ставленні до людей нового типа”[13, 353], то герої Чернишевського були одного з ним кола, він глибоко знав їх. Л.В.Чернець вважає, що „нігілізму” Базарова протистоять позитивні погляди „нових людей”, його самотності і трагічній смерті – їх згуртованість і стійкість” [17, 377]. Однак герої Чернишевського „заперечували інакше, ніж Базаров, і діяли інакше, ніж він” [21, 73], – наголошував В.Ю.Троїцький.

З одного боку, це „більш земні” люди, про що свідчить підкреслення письменником деяких деталей їх побуту, а з іншого – „їх свідомість, – на твердження Я.Ельсберга, – досягає вершин, недоступних тургенєвським героям” [24,162], вони політично більш зрілі, духовно багатші за Базарова: розуміють і цінуть мистецтво, розмірковують над творами Діккенса, Ж.Санд, Теккерея, читають Гоголя, Кольцова, Некрасова, захоплюються Гете і Шіллером, цитують Лермонтова, Вольтера, Скотта, Томаса Гуда. Чернишевський не прийняв Базарова і продовжував наполягати на своєму варіанті „нової людини”, який, у свою чергу, заперечував Тургенєв.

До Чернишевського задача втілення позитивного ідеалу в літературі була не вирішена. Тому він задумав показати, „як позитивні ідеали з області абстрактних мрій поступово переходять у сферу реальної практичної діяльності” [20, 123], доступної і простим людям. Створюючи в романі „Що робити?” позитивних героїв („звичайних” людей типа Лопухова, Кірсанова, Віри Павлівни: „…мені хотілось показати людей, що діяли, як усі звичні люди їх типу .” [23,3, 227] і „особливої людини” типа Рахметова і „дами в траурі”), письменник відтворив риси епохи, що висунула різночинну інтелігенцію.