Сторінка
2
Про появу „нових людей” Чернишевський прямо заявляв: „Недавно народився цей тип і швидко розпложається. Він народжений часом, він знамення часу…” [23, 11,145]. Зіставляючи представників різних „порядків” життя, він цікавився не окремим героєм, а створенням „типа”, кола героя в цілому, що є рисою просвітницької естетики, яка розкриває моралістичні нахили автора. Духовний світ конкретної особистості Чернишевський представив осереддям абсолютних моральних цінностей.
Особливість роману "Що робити?" і полягає в тому, що "нові люди", яких у житті було ще небагато, представлені письменником як типове явище, а в образі Рахметова, що належав за походженням до старовинного дворянського роду, але втілював соціально-психологічні риси нового героя-різночинця 60-х років, типізується виключне. Сам Рахметов у розмові з Вірою Павлівною формулює існуючу в суспільстві думку про „нових людей”: „ .про таких людей, як ми з вами, говорять, що для нас немає нічого святого. Адже ми здатні на всякі насилля і злодійства” .” [23,11,220]. Чернишевський свідомо перебільшував і загострював певні деталі в характері і поведінці Рахметова з метою повнішого розкриття і підкреслення типовості, а передача стиля його життя і мислення сприяла індивідуалізації цього типа.
Професійний революціонер-підпільник Рахметов зображується автором як ідеал позитивного героя, як людина „іншої породи”, вища натура, „орел”, за характеристикою Віри Павлівни, рідкісне явище, художнє значення якого полягає в тому, що він виступає вищим критерієм встановлення істинності зв’язаних з ним персонажів і подій. Чернишевський зазначає, що Рахметов потрібен у творі для виконання найголовнішої вимоги художності.
Головним прийомом зображення героя є його біографія. Чернишевський детально знайомить з процесом формування характеру Рахметова, який пориває з поміщицьким середовищем, відмовляється від спадщини, захопившись „новими ідеями” і книжками революційного змісту. Рахметов був студентом природничого факультету Петербурзького університету, після перерви в навчанні - філологічного. Першим політичним учителем Рахметова був студент-різночинець Кірсанов, який дав поштовх для його швидкого переродження в „особливу людину”, рекомендувавши для читання книжки французьких і німецьких авторів, потім – Лопухов. На відміну від нігіліста Базарова, Рахметов добре знається на творах художньої літератури, зокрема Гоголя і Теккерея, якого прочитав з насолодою, виділяючи в них критичне і сатиричне ставлення до соціальних пороків суспільства. Мистецтво, що піднімає значущі злободенні проблеми, застосовується героєм для боротьби за прекрасне майбутнє.
Протягом трьох років мандруючи Росією, Рахметов пізнавав світ простих трудівників, разом з ними ділив життєві негаразди і випробування, виховував характер, витривалість фізичною працею як бурлака на Волзі, тесляр, лісоруб тощо. За богатирську силу, твердість волі Рахметов, який спеціально розвивав себе фізично, отримав у знак поваги від товаришів-бурлаків ласкаве прізвисько легендарного народного богатиря Микити Ломова. До речі, звернення автора до народної творчості, де богатир був уособленням єдності фізичних і духовних сил народу, символічне порівняння Рахметова з народним заступником Ломовим, не було випадковим, а означало зв’язок духовно й фізично стійкого героя з народом, захист його інтересів, що було рисою просвітницької естетики.
Великого значення автор надавав самовихованню Рахметова, який у двадцять два роки опанував капітальні економічні праці Д.Рикардо, А.Сміта, Р.Мальтуса, Д.Мілля. Теоретичні розмисли героя не розходились з його конкретними справами і перевірялись практичним вивченням життя народу і постійною турботою про людей праці, займався „чужими справами”, притому „капітальними” [23, 11, 203]. Перемігши спротив опікуна, незадоволення сестер, задовго до реформи Рахметов визволив своїх селян.
Свідомо відмовившись, на відміну від Віри Павлівни та її друзів, від матеріальних благ, від почуття любові до достойної жінки („Кохання до вас зв’язувало б мені руки” [23, 11, 208]), від особистого щастя, від елементарних побутових зручностей, Рахметов вів спартанський спосіб життя, оскільки і духовно і фізично готував себе до боротьби за визволення свого народу, в якій передбачав і жертви, і страждання. Соціально-економічним ідеалом героя було соціалістичне суспільство, про яке розповідається в четвертому сні Віри Павлівни і шлях до якого пролягає через революцію, яка визнається єдиним засобом встановлення справедливих суспільних відносин.
Впевнений у правоті своїх ідеалів, Рахметов проводить велику просвітницьку роботу з метою підготовки майбутніх змін у Росії. Чернишевський натякає, що розмови з „особливою людиною” могли стати першим етапом на шляху становлення його знайомої як „нової людини”: „У її житті повинен був відбутися перелом; напевно, вона і сама зробилась особливою людиною” [23, 11, 208]. Як організатор боротьби, він підтримував зв’язки зі студентською спільнотою і передовою професорською інтелігенцією, мав своїх стипендіатів у Казанському і Московському університетах, відомих своїми революційними традиціями. Крім того, Рахметов був зв’язаний і з офіцерством: опис в романі заміської прогулянки робітниць майстерні Віри Павлівни, а також згадування в третьому сні героїні офіцера – спільника Лопухова і „особливої людини” по революційній боротьбі, його зв’язків з Некрасовим, з журналом „Сучасник”. Превалювання над іншими почуття обов’язку (слова „треба”, „повинен”), що було рисою просвітницької концепції героя, характеризує ділові стосунки Рахметова з людьми. Водночас герой залишається скромною, простою людиною. Підкреслюючи неймовірну зайнятість Рахметова, автор не розкриває його справ, які конспіруються. Образ будується такими художніми прийомами, як-от: авторські міркування та іносказання, недомовки.
Завантажити реферат