Сторінка
6
Хоча героїня змушена залишити мрії про світле майбутнє, йти у невідомий світ Петербурга за знаннями, у читача залишається впевненість у досягненні нею своїх цілей Хоче вчитися на лікаря і дівчина Поліна з цього ж твору, яка тягнеться до корисної праці. Антропологічним ставленням до праці Марко Вовчок наближається до суспільно-естетичного ідеалу Чернишевського. Своєрідність роману „В глушині” дослідниця І.Павленко вбачає в „новій для літератури 70-х років інтерпретації жіночого характеру: вперше дівчина стає не тільки слухняною ученицею, але й активною, не потребуючої нічиєї підтримки діячкою” [11,15].
Жіночі образи сильних особистостей, створені письменницею мовою натяків, алегорії, чому і названі дослідником „напіврозкритими” [10,173], свідчать своїми вчинками про появу нових жінок, що прагнули незалежного, самостійного життя без поневолення і принижень, навіть з боку деспотичних батьків. Як правило, вони поривали зі своїм середовищем і, з метою допомогти людям змінити життя, долучалися до визвольної боротьби, намагаючись стати в особистому житті вірним другом і помічницею чоловіка - революційного діяча. У суспільному служінні героїні вбачали найважливіший обов’язок людини. Наведені факти підтверджують думку Віри Агєєвої про Марка Вовчка „очевидне з а х і д н и ц т в о, перейнятість багатьма ідеологемами, цінностями, якими жила тогочасна європейська інтелектуальна еліта .” [1, 36].
На погляд Чернишевського, "нові люди" необхідні для проведення революції. "І чим більше буде "нових людей", - вважає І.Б.Меснянкіна, - тим легше буде проводити революцію, тобто тим менше доробок потрібно буде в післяреволюційний період" [5,184]. Такий підхід Чернишевського до розуміння людської особистості дана дослідниця називала просвітницьким. Саме високі моральні потреби виводять героїв, „по мірі їх внутрішнього росту, на шлях революційно перетворювальної діяльності. В цьому, - на погляд Г.Тамарченко, - корінна відмінність етики Чернишевського від етичної теорії більш ранніх просвітників” [CAPut!',33]. На відміну від Чернишевського, Марка Вовчка, письменники Тургенєв, Лєсков, Гончаров вважали селянську революцію в Росії неможливою і небажаною.
Морально досконалі „нові люди” Чернишевського, стосунки між якими були чистими і красивими, мали певні загальні риси: революційна націленість, любов до народу, невичерпне працелюбство, прагнення до особистої свободи і незалежності, моральна чистота, високе благородство, виключна чесність, високий рівень інтелектуального розвитку, проведення просвітницької роботи з метою підготовки революції. Новаторство Чернишевського у зображенні „нових людей” полягає у створенні „нової людини” як типу, а не виключення, крім того, „нова людина” є не тільки революціонером, а й вченим. Письменник вважав за необхідне не тільки соціально-політично перетворити життя, а й внутрішньо змінити людину. Мріючи про людину майбутнього, Чернишевський намагався створити гармонійну особистість, яка б поєднувала в собі інтимне життя з соціальною діяльністю.
Непослідовність концепції людини у Чернишевського відображає обмеженість просвітницького матеріалізму, що вже відзначалось у критиці [20,178], і виражається, зокрема, у трактуванні індивідуальної своєрідності характерів. Чернишевський суперечливо висвітлює особистість, що пояснюється антропологічним матеріалізмом, але не зупиняється на просвітницькому рішенні питання про героя (наприклад, „Що робити?” – це "шаг вперед у художньому розумінні суспільної природи людини порівняно з теоретичними уявленнями самого Чернишевського, що передували роману" [20, 206], що доводить образ Рахметова, суспільна природа якого багатша за його друзів з різночинської інтелігенції). Письменник не показав соціальної сутності особистості, зміни соціальної "природи" людини в процесі розвитку суспільства. Однак, на відміну від своїх попередників, він увів у розуміння особистості "всебічність аналізу сутнісних сил людини, особливо її діяльності по активному засвоєнню оточуючого її світу; …діалектику особистого і суспільного" [3,160].
Отож, створені Чернишевським і Марком Вовчком образи «нових людей» у типах революціонера і емансипованої жіночої особистості, зазнавши впливу просвітницької естетики, зокрема, наявність любовного та ідеологічного конфлікту, моралізаторських тенденцій, просвітницька діяльність героїв, роль праці в духовних шуканнях особистості, переважання оптимістичного начала, віра у необхідність зміни суспільного устрою для покращення народного життя, єдність ствердження і заперечення, рис антропологізму та деякої ідеалізації в концепції героя тощо, явились внеском письменників у розробку проблеми позитивного героя, постійної для російської та української літератур XIX ст.
ЛІТЕРАТУРА
1. Агеєва В. Чоловічий псевдонім і жіноча незалежність (спроба гінокритики) // Магістеріум. Літературознавчі студії. – Вип.4. – К.: Нац. ун-т „Києво- Могилянська академія”, 2000. – С.31-36.
2. Андреев Д. Роза Мира. – М.: Тов-во „Клышников-Комаров и К.”,1992. – 282 с.
3. Башмакова Р.А., Емельянов Б.В. Проблема личности в социологии Н.Г.Чернышевского // Н.Г.Чернышевский и его наследие. – Новосиб.: Наука, Сиб. отд-ние, 1980. – С.152-160.
4. Бердяев Н.А. Самопознание: Сочинения.– М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс; Х.: Изд-во Фолио, 1999. – 624 с.
5. Виноградов И. Вопросы марксистской поэтики. Избр. работы. – М.: Сов. писатель, 1972. – 423 с.
6. Вовчок Марко. Твори: В 7-ми т. – К., 1964-1967.
7. Елизаветина Г.Г. Действенность критической мысли: Н.Г.Чернышевский, Н.А.Добролюбов и идейно-художественные искания русской литературы 1856-1861 годов // Революционные демократы и русская литература ХІХ в. – М.: Наука, 1986. – С.112-194.
8. Лебедев А. Свой среди чужих, чужой среди своих. К посмертной участи Чернышевского // Известия. – 1985. – № 304. – 31. X
9. Меснянкина И.Б. Поиски нравственной свободы (Анализ этических идеалов Н.Г.Чернышевского и Ф.М.Достоевского). – М.: Знание, 1987. – 64 с.
10. Мінчин Б.М. Соціальний роман Марка Вовчка і його місце в історії російської літератури (60-70-і роки ХІХ ст.) // Марко Вовчок. Статті і дослідження. – К.: Вид-во АН УРСР, 1957. – С.151-215.
11. Павленко И.Я. Романы Марко Вовчок о новых людях и русский литературный процесс 60-70-х годов ХІХ века. Проблемы типологии. – К., 1989. – 17 с.
12. Панченко В. Любов і боротьба адвоката Рафаловича (повість Івана Франка "Перехресні стежки"). – Кіровоград, 1999. – 43 с.
Завантажити реферат