Сторінка
1

Формування підсистеми фемінітивів нової української мови (суспільно-політична лексика)

Становлення лексичної системи української літературної мови здавна було об’єктом пильної уваги вітчизняних лінгвістів. А. А. Москаленко, розглядаючи цей процес, зазначав, що в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. під впливом екстралінгвістичних чинників (боротьби українського народу за соціальне й національне визволення) у складі лексики української мови відбулися суттєві зміни [Москаленко 1970 : 54]. Ці процеси позначилися на формуванні лише окремих семантичних груп: найповніше в українській літературній мові цього періоду засвідчена нова суспільно-політична лексика (декадентство, імпресіонізм, космополітизм, націоналізм) [Москаленко 1970 : 37-42].

Проте з середини ХІХ ст. відбувається активне становлення не лише системи назв певних ідеологічних, політичних, філософських, релігійних напрямків, суспільних течій тощо, а й підсистеми найменувань осіб за належністю до них. У писемні джерела цього періоду поступово проникають жіночі відповідники до чоловічих особових назв зазначеної семантичної групи. Безперечно, деякі з таких фемінітивів існували ще у староукраїнській мові. Так, М. П. Брус у контексті розгляду словотвірних та семантичних аспектів загальних жіночих особових номінацій української мови XVI – XVII ст. проаналізувала структурно-семантичні та лексико-семантичні особливості „назв жінок за церковно-релігійними особливостями (католичка, инокиня, боголюбиця)”. Але “з погляду семантики”такі деривати не належали до продуктивних загальних жіночих особових номінацій згаданого періоду [Брус 2001 : 17].

П.І. Білоусенко й В.В. Німчук, досліджуючи розвиток функцій суфікса -иц-я від найдавніших часів до сучасності, простежують модифікацію за допомогою цього форманта найменувань чоловіків, що „належать до певного колективу чи є прихильником якогось учення, погляду, діяльності”[Білоусенко, Німчук 2002 : 52], чітко окреслюють твірні основи та встановлюють їх продуктивність у творенні іменників з модифікаційним значенням жіночої статі. Лексеми зазначеного типу на -иц-я проаналізовані на фактичному матеріалі, який науковці вивили в писемних пам’ятках початку XVII – кінця XX ст.

Опис творення фемінітивів до чоловічих найменувань осіб за належністю до релігійних напрямків на матеріалі творів І. П. Котляревського, Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, Є. П. Гребінки, Т. Г. Шевченка знаходимо в дисертаційному дослідженні О. П. Білих [Білих 1997 : 41].

У граматиках А. О. Загродського [Загродський 1945:82] та Л. А. Була­ховського [Курс СУЛМ 1951, I : 352] (середина XX ст.) визначено словотворчі засоби та мотивувальні основи номінацій згаданого типу: вживається суфікс -к-а, приєднуваний до назв чоловічого роду з суфіксами -ист, -іст (-їст), -овик або відповідний суфіксу -ець (-єць) в назвах чоловічого роду: марксистка, комуністка, атеїстка, більшовичка, партійка [Там же].

Ряд концептуально важливих положень стосовно продукування фемінітивів до найменувань осіб чоловічої статі за їх належністю до того чи іншого ідеологічного, політичного, філософського, релігійного напрямків, суспільних течій тощо з’ясував І. І. Ковалик [Ковалик 1960 I : 292-294].

І. І. Фекета розглянув суфіксальний спосіб продукування „назв жінок за належністю до ідеологічних, політичних, ворожих політичних, наукових та ідейно-художніх напрямів”[Фекета 1975 : 23], визначив їх твірні основи (співвідносні чоловічі найменування) в українській мові XX ст. [Там же]. Науковець, аналізуючи дублетні назви жінок, дійшов висновку, що поміж лексем згаданого “словотворчого розряду”це явище “зовсім відсутнє”[Фекета 1969 : 80].

Протягом усіх періодів розвитку українського мовознавства фемінітиви до назв осіб чоловічої статі за їх належністю до певного ідеологічного, політичного, філософського, релігійного напрямків, суспільних течій тощо розглядали або на певному етапі розвитку нової української мови, або аналізували лише окремі лексико-словотвірні підгрупи та форманти. Проте становлення протягом останніх двох століть підсистеми згаданих жіночих особових назв об’єктом комплексного дослідження ще не було.

За нашими спостереженнями, такі лексеми в новій українській мові продукуються головно за допомогою форманта -к-а, зрідка – -иц-я. При цьому жіночі особові назви до найменувань осіб чоловічої статі за їх належністю до певного ідеологічного, політичного, філософського, релігійного напрямків, суспільних течій тощо активно вживалися передусім в усному мовленні, але з об’єктивних причин у писемні джерела проникали досить повільно.

Назви зазначеного типу на -к-а виявлено в обстежених пам’ятках з середини ХІХ ст. Група таких утворень у цей період малочисельна, наприклад: католичка (СМШ І : 138); люторка (Б.-Н. : 218), нехристка (224) від нехрист „язичник”; бурьмачка (Писк. : 28) від бурьмак „революціонер”, гетьманистка (51) емансипатка (Там же), неофітка (153), унітка (267); конфедератка (ЛексФр. : 108); бусурменка (Л. Укр. : 9) від бусурмен „мусульманин”; магометанка (Гр. ІІ : 396); старовірка (УміСп. : 985); вихрестка (Аф. : 347) від вихрест „єврей, що прийняв християнство”.

Поодинокі жіночі особові назви, утворені від співвідносних найменувань осіб чоловічої статі (переважно на -ник, рідше -щик, -ець) за їх належністю до того чи іншого ідеологічного, політичного, філософського, релігійного напрямків, суспільних течій за допомогою суфікса -иц-я, проникають у писемні пам'ятки нової української мови дещо пізніше, ніж номінації на -к-а – в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.: чужоземниця (Ж. II : 1089), язичниця (1112); єретиця (Гр. І : 468); богомільниця (УміСп. : 59), роскольщиця (877) від роскольщик „старовір”. Важливим компонентом творення таких фемінітивів є морфонологічні особливості поєднання мотивувальних основ і дериваційних формантів, зокрема усічення кінцевого елемента (морфа -ик) твірних основ, наприклад: народник – народниця, схимник – схимниця тощо.

Протягом першої половини – середини ХХ ст. у зв’язку з інтенсивним розвитком суспільного життя, розширенням дериваційної бази зазначеного типу продуктивність форманта -к-а в цій функції різко зростає. Слід відзначити, що переважне їх число – слова іншомовного походження й належать до новотворів, наприклад: деїстка (Крим. І : 206), демократка (209), ква(е)керка (ІІ : 259), пуританка (ІІІ : 635) та багато ін. „Українсько-російський словник” за ред. І.Кириченка містить 125 найменувань цієї групи, наприклад: анархістка (Кирич. І : 13), антифашистка (15), дарвіністка (38), екстремістка (479), опозиціонерка (ІІІ : 136), спіритка (441) та под.