Сторінка
1

Лексико-семантичний розвиток мовної системи (на матеріалі тлумачного словника української мови в 20 томах)

Постійний розвиток і еволюція суспільства вимагає від мови перебування на рівні вимог часу, оскільки вона повинна задовольняти потреби людей, що нею користуються. Зміни в різних сферах життя соціуму: суспільно-політичній, економічній, науково-технічній, духовній, культурній та ін. породжують для мови нові об’єкти називання і формують потребу в неологізмах. Водночас мова як системно-структурне утворення характеризується такою внутрішньою організацією (системні міжрівневі взаємозв’язки, власний словотворчий потенціал, стилістичні зміни, існування мовних антиномій тощо), яка є чинником динамічних процесів.

Найвиразніше відображає мовну еволюцію лексико-семантичний рівень. Словниковий склад є найбільш чутливим до всіх зовнішніх факторів впливу, на ньому активно відбивається дія внутрішніх законів розвитку мови. Саме лексика, „на відміну від інших мовних систем, менш чутливих і більш замкнених (напр., фонематичної або граматичної), безперечно, більш широка, складна, гнучка і рухлива” [17, 12].

Інноваційні процеси у словниковому складі є постійним об’єктом аналізу в наукових працях дослідників. Зокрема, теоретичні питання розвитку та вдосконалення української мови вивчали О.С.Мельничук та О.О.Тараненко; діахронні дослідження лексико-семантичної системи були предметом вивчення Л.А.Лисиченко та О.Г.Муромцевої; до аналізу динаміки мови засобів масової інформації зверталися О.А.Стишов, Т.А.Коць, Д.В.Мазурик. Зрозуміло, що це питання актуальне і в сучасний період мовної еволюції.

Предметом нашого дослідження є вивчення розвитку і вдосконалення лексико-семантичного складу української мови на матеріалі тлумачного словника в 20 томах (надалі СУМ), створеного (але поки що не виданого) з використанням нової комп’ютерної технології лексикографування, розробленої в Українському мовно-інформаційному фонді НАН України. Цей Словник на сьогодні представляє найбільш повне зібрання лексики української мови. Як базовий в ньому використано Словник української мови в 11 томах, матеріали лінгвістичного корпусу Українського мовно-інформаційного фонду НАН України, що нараховує понад 35 млн слововживань, та частково лексичну картотеку Інституту української мови НАН України, що містить близько 6 млн. карток.

Новий тлумачний словник фіксує лексику, лексико-семантичні варіанти, особливості слововживання, стійкі сполучення слів, що функціонували в сучасній літературній мові, але за певних причин не ввійшли до складу 11-томника (наприклад, мовні одиниці Святого Письма та іншої релігійної літератури; слова, що вживалася до початку 1930-х років і потім були обмежені у використанні; так звана репресована лексика та ін.). Проте СУМ розширився в основному не за рахунок пропущених слів, а внаслідок появи нових лексем та значень, стійких словосполучень – переважно загальновживаної лексики, як питомої, так і запозиченої, а також лексики на позначення термінів та понять різних галузей науки, особливо економіки, політології, медицини, соціології, інформатики.

Зрозуміло, що саме реєстр СУМа дає змогу якомога повніше вивчити процеси архаїзації та неологізації мовного складу, спрогнозувати основні тенденції лексико-семантичного розвитку, встановити закономірності динаміки мови, виявити причини та фактори мовної еволюції. Можна стверджувати, що таке дослідження сприятиме розв’язанню багатьох питань сучасного мовознавства. Підкреслимо, що саме тлумачний словник „є джерелом величезного інформаційного та культурного ресурсу, причому, на відміну від енциклопедій, останній спрямовано на маніфестацію передусім лінгвістичних даних, за допомогою яких лексичні одиниці вписуються в систему мови на всіх її рівнях – і формальних, і змістових. Тому не випадково, що саме багатотомні словники тлумачного типу вважаються найвищими досягненнями кожної національної лексикографії, а там, де їх створено, вони фактично набувають статусу національного надбання” [21, 93].

Процес неологізації лексичного складу мови здійснюється різними шляхами. Основними з них є такі: 1) засвоєння іншомовних запозичень; 2) поява лексико-семантичних варіантів; 3) утворення слів за допомогою способів деривації. У цьому дослідженні ми зосередимося на вивченні нових дериватів, що є найбільш активним шляхом поповнення лексики. Завдяки дериваційним процесам мова постійно реалізує свої можливості: спираючись на власний словотвірний матеріал, а також запозичений з інших мов, українська словотвірна система має великий потенціал для утворення нових лексичних одиниць. Розглянемо шляхи реалізації словотворчих ресурсів української мови, які використовували для формування лексикографічної системи нового Словника української мови.

Серед лексико-граматичних розрядів слів найбільшу групу інновацій становлять іменники, оскільки зміни в суспільному житті потребують нових номінацій на позначення осіб, понять, явищ, предметів тощо. Найпродуктивнішим при цьому виступає морфологічний спосіб словотворення. У його межах найактивнішими виявилися суфіксальний, осново- та словоскладання та абревіація.

Розглянемо іменникові деривати, утворені суфіксальним способом. Діапазон реалізації їхнього потенціалу в досліджуваному матеріалі досить широкий. Вони служать на позначення абстрактної ознаки, опредмеченої дії, осіб жіночої статі, носія предметної ознаки.