Сторінка
7

Систематизація гідронімів Інгулецького басейну

3.1. Етимологія Інгульця

Період колонізації басейну Інгульця козаками українцями лише згладило вимову половецьких назв через відсутність ряду звуків в українській мові, а інколи трансформували їх в українські імена, схожі по звучанню, як, наприклад, Березівка, Лозувата. В окремих випадках малозначні річки втратили первинну тюркську назву та отримали нову українську: Біла Балка, Біла Криниця, Вовча, Водяна, Жива, Крива , Маловодяна, Красна Кам’янка, Мала, Чорноліська, Широка.

На жаль, відсутність поліглотів, і особливо, знавців тюркських мов, серед претендентів на дослідників в області етимології гідронімів призводить до того, що більшість назв намагаються штучно прив’язати до схожих назв в мовах, які ніколи не мали відношення до цього краю, або до так званої, «народної етимології». Такими прикладами є спроба прив’язати назви Бокової і Боковеньки до українського прикметника «боковий», або Бешки до якогось видуманого імені поселенця. Спроба прив’язати безліч Березівок до назви дерева буде спростована далі при аналізі кожної окремої річки.

На наше щастя, батько російської етимології і геній слов’янського мовознавства німець Макс Фасмер у своєму етимологічному словнику російської мови серед 18246 статей виділив два гідроніма із нашого регіону - Інгулець та Саксагань.

«Інгул – ліва притока Півд. Буга (на картах може зустрічатися як Ангул; див. Маштаков, ДБ 42), звідси – Інгулець права притока нижнього Дніпра. Безсумнівно, тюркське походження. Можливо звязане з тюркським äŋgűl 1) "тихий, лінивий" 2) також назва річки (Радлон 1, 736). Разом з тим, можно поставити питання о складенні з турецьким gől "озеро", порівн. Тілігул. В цьому випадку перша частина могла складати або турецьке, чагатське, уйгутське, казахське, кримсько – татарське, кипчакське, in "печера" (Радлов 1, 1438) або турецьке, уйгуйське, än "широкий", татарське, башкирське in, казахське en»[liii].

Далі наводиться весь відомий список назв Інгульця (Малого Інгулу) та Інгулу (Великого Інгулу).

Інгулець - Инъкулъ ("по обеохъ Инъкулехъ", 1552, АЮЗР, VII, І, 84); Малій Инкгулецъ (1697, Величко, III, 481; 1690, АЗР, V, 227); Ingulec (Кордт, №16; Тумн., карта); Inskulec, Ingulet maly (Кордт, № 16, 35); Ингулецъ (Величко, ІІІ, 479; 1876, ПХЕВ, ХХІІ, 396; 1888, МХГ,ІІІ,3; СНМ, Хрс, 2; Машт., Дн., 91); Ангулецъ (КБЧ, 112; ВЗК, 137); Ацезисъ (Татищев, IV, 90); Ингулекъ, Аксіакусї (ГСРГ, ІІ, 760); Малый - Ингулъ (ВЗК, 137); Інгулець (КРУ, 126; 1968, МЕ).[liv]

Інгул - 1673, "чрезъ Ингули и Богъ" (Величко, ІІ, 341); 1697, Инкгулъ, Ингулъ (Величко, ІІІ, 484; ЗООИД, ІІІ, 578); 1705, Великий Ингулъ (ВЗК, 12); 1747, на Ingul wielki; на Ингули (АЮЗР, ІІІ, ІІІ, 376, 539); 1751, на ИнгулЂ (АЮЗР, ІІІ, ІІІ, 604, 625); 1774, "къ ръчкъ Ингулу" (ЗООИД, VІІ, 172, 183); Ingul, Jeni-gel (SG, III, 291); Angul, Angulet Wielki, Ингулъ (Машт., ДБ, 42).[lv]

Визначимо, що праві рукави Дніпра теж носять назву Інгулець - поблизу гирла Інгульця (Нов., 280); біля с. Токарівка Білозерськ. р-ну Херсонськ. обл. (Макс., Прил., 109); Ингульское (1697, ОРД); Инкгулская (1697, Величко, ІІІ, 479); Ингулецъ (Величко, ІІІ, 479; Машт., Дн., 91); Ингульская вЂтка (ВЗК, 128); пор. там же с. Інгулець.

Один рукав Дніпра біля гирла Інгульця має назву Інгулка. Порівняємо, що на річці Інгул є село Інгулка.

Цікаво відмітити, що в Інгульця є правий приток, який зветься Малий Інгулець.

В генезисі фонетичних спрощень від половецького Ені - Ґöль джерела зафіксували вимову [ґ] в українському варіанті того часу, що підтверджує спадкоємність від половців до козаків. Так, в книзі «Летопись событий в Юго - Западной Росии в XVII веке» (1697, Величко, III, 481; 1690, АЗР, V, 227) Малій Инкгулецъ [ґ] передається буквосполученням -кг-.

3.2. Малий Інгул

Інгулець – це безсумнівно Малий Інгул. В гідронімії дуже багато назв з відповідним прикметником Малий трансформовано в суфікс -ець-. Дунай – Дунаєць, Дон – Донець, Журавець, Буковець, Дубовець, Дунавець, Гребінець, Гребеновець, Козинець.

В гідронімії, як України взагалі, та степу зокрема, досить часто зустрічаються назви річок або притоків з прикметниками «малий» та «великий». Інколи прикметником «малий» означають притоку до основного гідроніму без прикметника. Тому Інгул зустрічається в історіографічній літературі або як просто Інгул, або як Великий Інгул. Інгулець лише зрідка іменується як Інгул, а весь час вживається з визначенням Малий Інгул, або прикметник «малий» трансформується в суфікс –ець, що не перечить лінгвістичним особливостям української мови. Приклади такої трансформації спостерігаються в предметному лексиконі – хліб – хлібець, воробій – горобець, мороз – морозець. Ми вбачаємо інший принцип, ніж розміри річки, по якому прикметник «великий» та «малий» приліплялися до гідронімів. Є припущення, що такі прикметники прилипали до гідронімів, наприклад, по принципу правий – лівий, але це припущення відразу має більше порушень правила, ніж підтвердження його. Але не лише в випадку з Великим та Малим Інгулами порівняльна характеристика двох гідронімів переважає на користь малого. Безперечно, що прикметник чисто українського походження, який прикладається до тюркомовного гідроніму. Може це й калька з попередніх тюркських половецьких прикметників, які переклали пізніші господарі степу – українські козаки. А може це й нововведення запорожців під час їхньої конкісти причорноморського степу, або як зараз називають південно – українського. Ясно, що ніхто не проводив географічних досліджень для надання таких прикметників. Слід відмітити, що в степовій Україні не зустрічаються прикметники «лівий» та «правий» на відміну від гідронімів України – Руси. Цікаво навести обґрунтування О.О. Шахматова, що слов’яни йшли на Волинь та Наддніпрянщину з півдня, з гирла Дунаю і тому ліві, а не праві допливи Південного Бугу та Дніпра носять назву Десна, оскільки для племен, які піднімалися за цими річками вгору, проти течії вони приходилися праворуч.[lvi] Цю етимологію підтримують у своїх роботах М. Фасмер, Я. Розвадовський, Т. Лер-Сплавінський, О.І. Попов, О.І. Ященко та інші.[lvii] Прикметники «великий» і «малий» в слов’янській (російській та українській) гідронімії прикладається до багатьох гідронімів, в основному тюркського походження, на всьому просторі Євразійського степу. Як правило, це два рукави однієї ріки. Ми не можемо знайти закономірності з сторонами світу, або з сторонами русла. Але не завжди розмір відповідає прикметнику, як і у випадку з Малим та Великим Інгулом. Але це доказує, що у сприйнятті кочівників Інгул та Інгулець були рукавами однієї річки.