Сторінка
9

Систематизація гідронімів Інгулецького басейну

Боковенька і Бокова – багато авторів хочуть довести слов’янські корені у назвах цих річок – за корінь беруть українське «бік» - сторона. Ми будемо послідовно відстоювати тюркське походження назв цих річок, а також балки Бочкувата. Закономірна поява фонеми -о- в українізованому апелятиві від тюркського «buka». М.Фасмер вказує на спроби окремих етимологів російське «бик» зводити до тюркського «buka» - бик. Є спроби етимологізувати дитяче «бука» - «погана, негодяща річ» теж від тюркського. Вважаємо за логічне від лексеми Бук – камінь. Відмітимо, що в даному регіоні є гідроніми з українською семемою «камінь» або «скеля» - Кам'янувата, Кам'янка – Лозуватка, Кам'янка, Красна Кам'янка, Скалювата, Скалева, Скалюватка. На всій території Запорізької Січі велика кількість гідронімів, семантично пов’язаних з каменем.

Відмітимо, що гідронім Ташлик, як відповідник слов’янської Кам’янки теж тюркського походження і гідроніми з такою назвою обмежуються басейнами Синюхи та Росі і Тясмину.[lxxii]

Верблюжка, Мала Верблюжка, Вербова, Вербова Лоза – по нашому розумінню походить від «верба», а не від назви тварини.[lxxiii]

Овнянка – не зважаючи на труднощі семантичного характеру допустимо пов’язати з апелятивом «вовна».[lxxiv] Джерело Вовнянка з цього ж ряду.

Домаха – гідроніми з основою Домах-, Домаш- поширені в басейні середнього і нижнього Дніпра, зустрічаються також в басейні Дону і Південого Бугу і похлдять вони від апелятива Домаха «річище, старуха, стариця, старик - старе русло».[lxxv]

Кодима – цікавий гідронім тим, що на його тюркське походження вказують всі дослідники. Гідронім зустрічається виключно в степовій Україні і повністю знаходиться в межах ареалу перебування половців та запорозьких козаків. Всього до сьогоднішнього дня дожило п’ять гідронімів. Більшість досліджень етимології присвячені Кодимі – правому притоку Південного Бугу. Ми пояснюємо таку увагу лише до одного гідроніму лише тим, що цей гідронім був зображений на карті Г. де Боплана, Ляскоронського та в "Книге Большому чертежу". Ми погоджуємося з автором Валерієм Бушаковим[lxxvi], що спроба І.Г. Добродомова в роботі "До виявлення булгарського шару в річкових назвах України (Кóдыма)" (Східний світ. № 1-2) протягнути назву з часу незначного перебування булгар в межиріччі Дніпра та Бугу. «Малоймовірно, щоби назви Кодима кількох незначних річок та балок змогли зберегтися від булгарської епохи в регіоні, через який після булгарів прокотилося кілька етнічних хвиль: мадяри, печеніги, половці, ногайці».

«КОДИМА – права притока Півд. Буга, також Кодымь (Маштаков, ДБ, 37). Можл., з тюркськ.; сер. алт., тел. Kadyn «ріка Катунь (згідно легенді, жінка, котра разом з чоловіком – рікою Бієй – дає початок Обі)» (див. Радлов 2, 323); сер. тур. Kadyn «жінка». Що ж стосується -м-, сер. др.-чув. sam: др.-тюрк., тур., казах. san (Гомбоц 119 та ін.). [Сумнівне зближення зі співзвучними гідронімами на -ма- (на півночі Європи, Росії) у Мельничука («Мовознавство», 14, 1957, ст. 55). – Т.][lxxvii]».

Етимологізація М.Фасмером з тюрк. Kadyn «жінка» не обґрунтована семантично.[lxxviii] Інше тлумачення назви – з фінно-угорських мов – запропонував О.С.Мельничук.[lxxix] Навівши аналогічні назви на півночі Європейської частини Росії Кодема (Кодима, Кодина) – притока Півн. Двіни і притока Онєги, Кудьма – притока Волги, нижче Оки і Кудма – р. біля півн. Двіни, зафіксована в «Книге Большому чертежу», і півн. удмурт. апелятив «куд» - болото, автор ставить виникнення гідроніма у зв'язок з фактом перебування на цій території угрів.[lxxx] Цю етимологію заперечує О.М.Трубачов: «Припускати тут фінські елементи мало вірогідно, незважаючи на наявність на півночі Росії співзвучних гідронімів Кодима, Кодьма»[lxxxi]. Нам представляється допустимим точка зору Л.Т.Масенко у роботі «Назви річок Інгуло – Бузького басейну»[lxxxii], що, можливо, в гідронімію правобережної України ці елементи були занесені або угорськими племенами, як це вважає О.С.Мельничук, або тими фіно-угорськими етнічними елементами, які поряд з тюркськими входили до об’єднань кочових племен, які перебували на території правобережної степової України. У басейні Південного Бугу існує три річки з такою назвою Кодима – притоки П.Бугу, Громоклії, та друга назва р. Гнилий Ташличок.

Кодиму – приток Висуні згадує Яворницький.[lxxxiii] У матеріалах експедиції 1968 р.[lxxxiv] річку Кодима переведено в розряд балки. Ми згодні з думкою Л.Т.Масенко у роботі «Назви річок Інгуло – Бузького басейну»[lxxxv] про те, що урочище Кодима в степу, недалеко від правого берега Дніпра, яке згадується від 1693 р. у літопису Величка, як місце де відбувся бій козацького війська Семена Палія з татарами[lxxxvi], М.Костомаров[lxxxvii], а за ним і О.С.Мельничук, помилково локалізують на Кодимі, притоці Південного Бугу, тоді як Величко визначає місце бою «на долинЂ КодимЂ въ степахъ, отъ ДнЂпра въ пяти чили в чтирЂ миль зостаючой».

Нерубайка – автор Л.Т.Масенко у роботі «Назви річок Інгуло – Бузького басейну»[lxxxviii] повязує назву із забороную вирубувати ліс у цьому районі і стосувалась лісу або урочища, а згодом було перенесено на річку. Цікаво відмітити, що ліс Nierubaj зафіксований на карті України Боплана південніше річки Росі. Нерубайка є притокою Синюхи, є урочище Нерубай Ліс (в хуторі Мащутин на Кіровоградщині, урочище Нерубайка (в м. Лисянці на Черкащині). В ономастичній картотеці інституту мовознавства АН УРСР наша річка Нерубайка числиться балкою.

Ряд гідронімів, лексико семантичне утворення яких походить від назв фіто-зоографічного семантичного ряду, назви цього семантичного ряду утворюються афіксальним способом.