Сторінка
6
Дослідження ареалу гідронімів з цим формантом на правобережній Україні, зокрема межиріччі Південного Бугу та Дніпра дає підстави відносити час поширення на півдні України гідронімів на –уват до давнішого періоду. Картографування гідронімів басейну Південного Бугу з суфіксами –уват-а, -уват-ка (враховуючи не лише річкові назви, а й назви балок), показало, що всі вони знаходяться на лівобережному Надбужжі, причому більша частина їх (25 назв, з них 21 з суфіксом –уват-а і 4 з суфіксом –уват-ка) знаходяться в басейні Інгулу, решта крім 2 гідронімів на –уват-ка басейну Собу, поширена в прилеглих до Інгулу районах (з них 10 з суфіксом –уват-а і 5 з суфіксом –уват-ка). Якщо віднести поширення гідронімів з суфіксом –уват до ХVIII-XIX ст., то постає питання: чому ці гідроніми відсутні на правобережжі Нижнього Надбужжя, яке заселялося в цей час не менш інтенсивно, ніж лівобережжя? В той же час таке поширення гідронімії на –уват легко пояснити, якщо зіставити цей ареал з кордонами територій запорізьких козаків. Адже саме по Південному Бугу та його лівій притоці – Синюсі проходила межа між землями запорізького козацтва і землями, підвладними Туреччині і Польщі. Цей кордон офіційно зазначено в документах ХVII- ХVIII ст., однак фактично він існував раніше.
Факт, що ареал гідронімів з формантом –уват припадає на ті райони басейну Інгулу та Інгульця, які входили до земель Запорізької Січі, дає можливість твердити, що період інтенсивного поширення цього форманта в гідронімії слід поставити у зв'язок з козацтвом і відносити його до ХV- ХVIII ст.[xlviii]
Подібно і суфікс –ниг в гідронімах Березнигова, Березнягувата вживається лише на територіях, які раніше належали Запорізькій Січі.
По річці Інгулець проходила межа між Інгульською паланкою з лівої сторони Інгульця та Бугогардівською з правої сторони Інгульця. Паланки – це місцевість в Запорізькому краї, згодом адміністративно – територіальний округ у Новій Січі (1734-1775). Існувало 8 паланок: Кодацька, Бугогардівська, Інгульська – правий берег Дніпра, Протовчанська, Орельська, Самарська, Кальміуська – лівий берег Дніпра, та Прогноїнська – гирло Дніпра. Військова і судова влада в паланках належала козацьким полковникам, призначуваним Кошем.[xlix]
Басейн Інгульця зіграв вирішальну роль в долі Української держави – битва під Жовтими Водами положила початок розвалу польської Речі Посполитої та відокремлення від неї України. Ми наводимо перебіг тієї історичної події, так як для результату битви вирішальну роль зіграли умови місцевості, зокрема водні об’єкти.
Річка Жовті Води, притока річки Інгульця або Малого Інгулу[l], формує в верхів'ях своїх дві вітки: західу, більш значну, яка зараз власне називається річкою Жовтою та східну, менш значну, яка зараз зветься Очеретяною балкою. Між цими двома вітками формується рід півострова, котрий в XVII ст. був покритий лісом, складавшого продовження Чути та Чорного лісу та називався "суперником з Чорним". Цей півострів був досяжним тільки з однієї, північної сторони, проте з трьох інших західної, східної, південної, був зовсім недосяжним. В цих то хащах, у лівого берега Жовтих Вод і засіли козаки Богдана Хмельницького, тойчас окопавшись земляними чотирикутниками і закріпившись табором. Хмельницький знав, що Стефану Потоцькому не минувати Жовтих Вод. Тут було занадто зручне для військових справ місце: в ньому можна було знайти серед степної пустелі і воду, і ліс, і підніжний корм, і прохолоду; до того ж воно лежало на прямому тракту від західної окраїни запорізьких вольностей в Січ і представляло собою підвищеність, домінуючу над всією оточуючою місцевістю.
І козацький гетьман не помилився: Потоцький, не підозрюючий засади, прийшов прямо до берега Жовтих Вод і вже було переправившись з правого берега на лівий, але тут він дізнався про загрожуючу йому небезпеку від козаків та поспішив переправитися назад з лівого берега на правий берег річки. У правого берега поляки ошанцювались, тобто влаштували укріплення (по точному визначенню Маріана Дубецького під 48029' пн. широти, та 51020' сх. довготи)[li], збили вози в чотирикутник, вивели попереду себе на версту кругом вал та поставили гармати. Козаки, зі своєї сторони, просунулись до Жовтих Вод; вони працювали одні без свого гетьмана, діявшого в цей час коло Камяного Затону, куди прибули реєстрові козаки зі своїм вождем Барабашом.
Скоро виявилось, що Потоцький опинився в положенні більш чим критичному: попереду стояли козаки, зправа йшла річка Зелена, приток Інгульця, паралельна Жовтим Водам, зліва простягалась балка Княжі Байраки, покрита дрімучім лісом, яка має до 60 сажнів глубини (при гирлі) прямого схилу, замикаючого річкою Великим Омельником. Побачивши таке положення, Потоцький наказав якомога сильніше укріпитися. Поляки зробили у лівого берега Жовтих Вод продовгуватий круг; з південної сторони цього круга залишили вхід і захистили його шанцями у вигляді півкругів, повернутих внутрішньою стороною до поля.
Стратегічне положення війська Хмельницького здавалося вигіднішим лише тому, що було прикрито лісом і давало можливість козакам вільно відступати до своїх. [lii]
Після катастрофи 1775 року, коли запорожці вимушені були залишити свої землі, в тому числі і Інгульську паланку, ще довгий час басейн Інгульця залишався слабо заселеним. Лише на переломі 18-19 віків поміщики почали заселяти свої дачі селянами з північних регіонів України та з великоросійських губерній. Регіон також заселявся сербськими, німецькими та єврейськими колоністами. Тому топонімія, за виключенням гідронімів, майже повністю порівняно недавнього походження. Але топоніми, які базувалися на гідронімах, збереглися до сьогоднішнього часу. Частина з них продовжує існувати, не дивлячись на зникнення самих водних об’єктів. Такі приклади з топоніміки Кривого Рогу – станція Роковата, район Карачуни, село Кудашівка, село Макорти. Частина топонімів носить на собі сліди гідронімів: місто Інгулець, станція Саксагань, село Саксагань, село Лозуватка, село Жовте, місто Жовті Води, село Комісарівка, село Лозуватка, село Демуріно – Варварівка.
Розділ ІІІ. Систематизація етимології гідронімів
Завантажити реферат