Сторінка
2

Різновид оздоровчої фізичної культури в системі фізичного виховання різних груп населення

В результаті постійного продумування і повторення вправ виникає модель майбутньої дії, значно полегшує виконання наступних рухових дій.

При позитивних емоціях, які виникають під час занять фізкультурою, відбувається різне збудження симпатичної частини автономної нервової системи, покращується діяльність органів чуття, підвищується тонус і працездатність центральної нервової системи. В зв’язку з цим покращується перетворення інформації і розвиток пристосувальних реакцій організму. Підвищується розщеплення запасів глікогену в печінці і м’язах, викликаючи утворення глюкози – енергетичного матеріалу, необхідного працюючим м’язам. Розщеплення глюкози в скелетних м’язах супроводжується різним посиленням окислювальних процесів. Цьому сприяє викликаючи адреналіном розширення простору бронхів і посилення легеневої вентиляції.

При емоційному напруженні рідко посилюється діяльність серця і підвищується артеріальний тиск, відбувається перезподілу крові. Артеріоли брючних органів звужується, судини працюючих м’язів розширюються, що покращує збагачення їх киснем і енергетичними матеріалами. З цього випливає, що при позитивному емоційному збудженні стимулюється робота всіх систем забезпечуючих зовнішніх реакцій організму, створюються умови для інтенсивної і напруженої м’язевої діяльності.

Правильно організовані заняття фізкультурою зазвичай супроводжуються позитивними емоціями, які утворюють позитивний фон для діяльності серцево-судинної системи, дихання і інших систем.

Для правильної оцінки впливу можливих емоцій підчас занять фізкультурою слід враховувати вік людей, які займаються і особливості функціонального стану серцево-судинної системи, наявність вікових судинних дефектів, при яких протипоказане значне емоційне покращення, які супроводжуються різними посиленнями коронарного і церебрального кровообігу (Амосов, Муравов, 1985р.).

Фізкультура являється розрядною, яка сприяє нормалізації зрушень, виникаючі при негативних емоціях. Робота м’язів призводить до розширення судин і деякому зниженню артеріального тиску, що зменшує навантаження на серце і нормалізує його діяльність.

Систематично використовувати фізичні вправи покращують нервову регуляцію доцільно дихальної системи, вони сприяють підвищенню окисно-відновних процесів за рахунок більш повноцінної утилізації кисню. Це забезпечується збільшенням глибини дихання, виробіткою більш повноцінного ритму його, використання допоміжних дихальних механізмів (екскурсій грудної клітки і діафрагми, еластичність легень, тонус міжреберних м’язів) насичення артеріальної крові киснем.

Вказані положення мають важливе значення для осіб старшого та похилого віку, оскільки раціональне використання фізичної культури являється біологічним стимулятором позитивних реакцій, а надмірне дозування їх призводить в першу чергу до порушень діяльності серцево-судинної системи – основної лімітуючої ланки в дозуванні фізичних вправ.

Стан серцево-судинної системи похилих осіб посилює вплив і на інші системи організму.

Багато клініцистів відмічають важливу роль дозованої людської діяльності в профілактиці серцево-судинних захворювань і розвитку компенсаторних реакцій. В умовах помірної патології серцевого м’язу дозовані фізичні вправи, підвищуючи активність не вражених ділянок міокарда, у визначеній степені компенсують порушення кровообігу. Фізичні вправи покращують кровопостачання і обмінні процеси в серцевому м’язі, створюють умови для притоку крові до частин серця, сприяють біль енергійному скороченні шлуночків.

Відповідно механізм позитивної дії фізичних вправ на організм людей, які займаються фізичною культурою нейроендокринно-гуморальний. Нервова ланка цього механізму:

Ø покращення динаміки – основних нервових процесів кори півкуль великого мозку (збудження і гальмування);

Ø удосконалення умовно-рефлекторних зв’язків;

Ø утворення позитивного емоціонального на лаштування до фізичних вправ і збудження в центральній нервовій системі;утворення моделі рухової дії в центральній нервовій системі для виконанні і удосконалення рухових актів.

В ендокринній ланці механізму дій фізичних вправ важлива рол належить системі гіпофіз - кора наднирників.

Збільшення синтезу нуклеїнових кислот і білків приводить не тільки до функціональних, але й до структурних зрушень, забезпечуючи розвиток пристосувальних реакцій до нових умов зовнішнього середовища і до зміни, які відбуваються у внутрішньому середовищі організму. В результаті цього організм пристосовується до фізичних навантажень, що і визначає тренованість організму, яка має важлива значення для здоров’я літніх людей і особливо для тих, хто має вікові зміни в серцево-судинній системі.

Механізм позитивної дії фізичної активності являється основою для реалізації занять фізкультурою в різному віці, в тому числі і в похилому, при умові вивчення пристосувальних можливостей організму за допомогою рішень методів дослідження. Ці механізми більш чітко розкриваються при проведенні лікувально-педагогічних спостережень.

В зв’язку з тим, що в старшому і похилому віці найбільш виражена патологія серцево-судинної системи, вважається, що представляє інтерес аналіз різних методів лікувально-контрольного обстеження і систематичного спостереження за станом серцево-судинної системи у людей, які займаються фізкультурою у цьому віці.

1.2. Фактори, що впливають на здоров’я дорослих людей.

Вивчення факторів, які впливають на здоров’я людини, показують, що 50% складають фактори, які характеризують спосіб життя людини, 20% - гігієнічні, 20% - спадковість і тільки 10% залежить від стану медицини. Відповідно спосіб життя займає провідне місце в детермінації здоров’я і змінюючи спосіб життя, людина сама може впливати на своє здоров’я.

Під способом життя розуміється сукупність форм діяльності, посередником яких виражає своє існування особистість, індивід, соціальної групи (студенти, робітники, службовці і т.п.), суспільство.

Встановлено, що здоровий спосіб життя робить життя якісно кращим, збільшує його тривалість.

Розглянемо вплив основних факторів здорового способу життя на здоров’я людини. На основі вивчення взаємозв’язку між рівнем рухової активності, захворюваністю і смертністю у 17000 випускників Гарвардського університету, яким на час дослідження було 35-74 років ( тобто через 10-15 років після закінчення вузу), було встановлено, що: