Сторінка
1

Основні принципи спортивного тренування, етапи, цикли

ПЛАН

1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ

2. СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНА

3. ТРЕНУВАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ, ЙОГО ЕТАПИ І ЦИКЛИ

4. ПЛАНУВАННЯ УЧБОВО-ТРЕНУВАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ

5. ЛІКАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ПІД ЧАС ТРЕНУВАНЬ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ

Основна мета спортивного тренування — за­безпечити високий рівень здоров'я спортсменів, оволодіння спортивною технікою, виховання мо­ральних та вольових рис характеру, розвиток фізичних якостей (сили, швидкості, витрива­лості, спритності) і на цій основі — досягнення високих показників в обраному виді спорту. Все це обов'язково має передбачати навчання й тре­нування спортсменів будь-якої підготовленос­ті — від новачка до майстра спорту.

Громадський інструктор, тренер, обізнаний з основними питаннями теорії, методики навчан­ня й тренування, володіючи технікою тих чи інших вправ, передає свої знання й уміння шля­хом розповіді, особистого показу, після чого про­понує членам колективу викопати їх. У процесі виконання вправ інструктор дає вказівки, ви­правляє помилки, пропонує повторювати впра­ви доти, поки спортсмен не навчиться злагодже­но й правильно їх виконувати. Коли вправа комусь не дається, інструктор розчленяє її, про­понуючії виконати окремі частини, а потім і в цілому.

Принципів спортивного тренування кілька, але основним вважають всебічну підготовку спортсмена. Це — шлях до фізичного вдоскона­лення людини. Всебічний розвиток спортсмена, його високий моральний і культурний рівень, гармонійний розвиток мускулатури та рухомих якостей, відмінна робота серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, фізична до­сконалість у цілому — основа успіху в будь-якому виді спорту.

Особливого значення набував здійснення принципу всебічності в учбово-тренувальній ро­боті з юними спортсменами. Всебічний фізич­ний розвиток у юні роки забезпечить міцне здо­ров'я, працездатність, високі спортивні резуль­тати в зрілому віці.

Другий принцип — свідомість; він передбачає таку побудову навчання й тренування, які за­безпечать розуміння, активне ставлення спорт­смена до них. Принцип свідомості, який у ра­дянські іі системі тренування став одним з найважливіших, означає, що спортсмен повинен знати, що, чому й навіщо він робить. Інструктор чи тренер повинні провадити з вихованцями бе­сіди про конкретні завдання кожного трену­вального заняття.

Третій принцип — поступовість. Він побудо­ваний на тому фізіологіч-ному положенні, що зміни в перебудові органів і систем організму та покращання їх функцій відбуваються під впливом тренування поступопо, протягом пев­ного часу. Звідси висновок — тренувальне на­вантаження треба підвищувати поступово, від заняття до заняття. Здійснення цього принципу базується і на відомих педагогічних правилах — «від простого до складного», «від легкого до важкого», «від відомого до невідомого». Най­правильнішим при навчанні є сполучення пра­вил — «від простого до складного» і «від легкого до важкого».

Принцип поступовості визначає планове збільшення навантажень і складності вправ на кожному занятті. Це й повинні відбивати тиж­неві, місячні й річні плани тренувань. Посту­повість у навчанні має відповідати силам і мож­ливостям спортсменів, тобто треба враховувати індивідуальні особливості кожного з них. Такий підхід забезпечить поліпшення здоров'я, трено­ваності та уростання гнортнпних результатів. І навпаки, ігнорування принципу поступовості, неврахування індивідуальних особливостей уч­нів, прагнення до «швидкого» зростання трено­ваності, спортивних досягнень протягом корот­кого часу (здійснення так званої форсованої підготовки «натягування» на розрядні нормати­ви) ніколи ще не давало бажаних результатів, а лише шкодило здоров'ю.

Міцність засвоєних знань і навичок лежить в основі четвертого принципу — повторності. Систематичне багаторазове повторення вправи, яка вивчається, сприяє міцному її закріпленню.

Цей принцип також базується на відомому фізіологічному положенні про необхідність по­вторень, щоб домогтись відповідних змін у пере­будові органів і систем організму під впливом тренувань.

Кількість повторень окремих вправ та інтер­вал відпочинку між ними значною мірою зале­жать від підготовленості спортсмена, його віку, зовнішніх умов. Головну увагу тут слід звер­нути на то, що до чергового заняття треба при­ступати з достатньо відновленими силами пі­сля попередніх занять. Виникнення почуття втоми — сигнал до припинення вправ, в яких переважно вимагаються швидкість, сила, сприт­ність і точність рухів. Продовжувати трену­вання при виникненні втоми нераціонально. Краще зробити перерву (в межах декількох хвилин), і коли сили спортсмена будуть віднов­лені, повторити вправу вдруге, потім, знову-та­ки після відпочинку,— втретє і т. д.

Коли ж потрібно розвинути витривалість, то можна не припиняти занять і тоді, коли на­ступила втома. Тільки перерву для відпочинку слід робити тривалішою.

З метою закріплення знань і навичок впра­ву треба повторювати доти, аж поки вона не будо виконуватись правильно. Отже, не слід поспішати з переходом до нової вправи, поки не буде засвоєна та, що вивчається. Необхідно встановити правильні інтервали між заняттями і на самому занятті — між вправами.

Принцип повторності шімагає систематично­го тренування протягом року, а також участі у великій кількості змагань. Тільки у повторних змаганнях закріплюються спортивна техніка й тактика, поліпшуються фізичні та вольові якос­ті. Спортивні змагання дають змогу об'єктивно оцінити, як спортсмени оволоділи на трену­вальних заняттях павичками і якостями.

До цих основних принципів тренування слід додати, що однією з найважливіших' проблем сучасної методики тренування с проблема роз­витку високих вольових якостей спортемснів. Рівень цього розвитку — один з показників тренованості спортсмена, його підготовленості

до відповідальних змагань. Високі вольові якос­ті досягаються в процесі навчання й тренування та участі її змаганнях. Іінхоїіання в спортсмена здатності мобілізувати себе під час змагання — одне з головних .ііііідапь, які стоять перед гро­мадським інструктором, тренером.