Сторінка
1

Гер-огли — володар Чамбулі мастон

У один семантичний ряд з вищезгаданим народженим у померлої Настасі “золотосяючим дитям (або «золотосяючими близнюками)” Кощеєм та ведично-буддиським божеством Кшітігарбха (“Лоно землі”) пов’язується нами тюркський міфо-епічний герой іранського походження Гер-огли (“син могили”) чи Кер-оглу (“син сліпого”), народжений у могилі (пор. перший компонент імені з вищезгаданим іменем Керсаспа). Його батько конюх був осліплений ворогом і за це герой мстить.

Кер-огли — воїн, чарівник, співець, поет і музикант. Справжнє його ім’я — Равшан, належав він до племені теке (текінців) з Північного Хорасану. Він — представник династії ханів Мевру (Морі), його дід — Тулібай-сінчі (або Джігалі-бек чи Чагалібек), син хана Кавушті, був взятий у полон Оділ-ханом (у туркменській версії — османом Хункаром) та одружений на принцесі Бібі-Ойші. Їх син, який і є батьком Горгулі (Кер-оглу), називається теж Равшан (варіант: Адібек, Майтар) і свого часу був взятий у полон Шахдар-ханом, царем Зангара з країни кизилбашів (персів-шиїтів). Тут він зустрічається з текінською принцесою Бібі-Хілал. Змушений втікати від правителя, Равшан залишає свою вагітну дружину, яка перед пологами помирає. Її слуга пастух Рустам викопує їй могилу, де в неї народжується син. Немовля вигодовує кобилиця. Підрісши, Гер-огли під час гри побив сина знатного вельможі, через що йому загрожує кара від царя. Тут розкривається таємниця походження Горогли і хлопчику вдається втекти за допомогою Рустама до батька в Євмут на березі Хорасанського озера, де його вихователем стає дядько по матері купець Ахмед-бек (або Боз-оглан). З часом, після смерті брата останнього, Урай-хана, сина Одил-хана, народ обирає правителем саме Горогли, а не Ахмед-бека (Ахмед-сардара). Це породжує між ними ворожнечу. Даний переказ про Горогли повністю ідентичний переказові про дитинство засновника імперії Ахеменідів Кіра Великого в переказі Геродота (порівняймо ім’я Кір з першою частиною імені середньоазійського героя Кер-оглу).

Кер-оглу, або Гургулі (у іраномовних таджиків), стає засновником і царем країни ЧАМБУЛІ МАСТОН (тадж. “Чамбулі щаслива”; азерб. Ченлі-бел, Шамлі-біл, Шамбіл, Чандибіль, туркм. Чардагли-Чандибел, Чанглібель; узб. Чамбіль, що перекладається як “сосновий перевал”[i]), тобто Шамбхали (Шамбали). В османській версії його країна називається “ліс Саганлу”, а столиця – “Керогли каласі”[ii]. У Грузії іменем Кер-огли названі стародавні фортеці, як от, наприклад, біля Коджорі неподалік від Тбілісі. М. Аджі (Аджієв) виправляє назву по-тюркськи як Шамбкала — «сяюча фортеця», яка « . була у горах Алтаю, де сім сніжних вершин і де зберігається божественний залізний хрест — світова ваджра»[iii]. Є. Парнов, проте, вважає, що назва країни належить до гімалайського культурного кола: " . Шамбала! Загадкова назва. А що, якщо це Чампала? Перевал Майтрейї, бо ла — перевал, а Чампою, королем улюбленим, називають у Гімалаях грядучого вчителя віри (якої — буддизму, індуїзму ? — О.Г.). Якщо це дійсно так, то Шамбала не більше ніж наочний символ віри. Це внутрішня країна, котру кожен може відкрити у собі на вершині восьмичленного шляху на шляху до досконалості ."[iv]. Ю. Захаров солідаризується з цим підходом, зауважуючи, що у тібетській традиції терміном Шампа позначають як бога Шіву, так і його священну гору Кайласу[v].

У зв’язку з тлумаченням назви країни як “сосновий перевал” напрошується паралель з героєм узбецького дастану про Санубара (“Стрункого, як сосна”), сина царя Хуршіда (“Сонце”). Він подорожує у північну країну в пошуках царівни-пері Гуль і сюжет цей дуже схожий з давньо-індійським переказом про першого царя Місячної династії Пурураваса, сина Іли-персоніфікації жертви вогню та Будхи-"Мудрого", персоніфікації планети Меркурій (народжений богинею Тарою від асури Соми-"Місяця", який викрав її, чим спровокував війну між богами) та діву-апсару Урваші та західноєвропейським про Раймондіна (Енно Довгозубий) та Мелюзину (Мелізанду).

Покровителі Кер-оглу – 40 чілтанів (святих) чи еренів (шейхи дервішів), халіф Алі і пророк Хізр, які дарують йому богатирський обладунок, заговорюють зброю, наділяють розумінням 72-х мов та створюють для нього за одну ніч чарівне місто Чамбіл та коронують його вінцем “тодж” (начебто, від слова “тодж” походить етнонім “таджики” та назва Тоджик у тібетській традиції стосовно країни іраномовних народів; вважається, що етнонім «таджики» походить від назви кочового арабського племені «тай», що завоювало Таджикістан. У вірменських та пехлевійських документах воно називається «тачік», у мусульманський період постали форми «тазік» і «тазі», китайці називали арабів «даші» (< *d’ai’, d’ziek, тобто tajjik), завжди конкретизуючи, що вони завоювали землі Боси (Персію). Проте саме іраномовне населення китайські джерела називали “доші”, що в час імперії Тан звучало як ta zie, ta da, і застосовувалося задовго до арабських завоювань. Тобто етнонім “таджики” вже існував: від сакськ. ttaji “ріка” (пор.: саки-апасіаки “саки-водяні”, саки-яксарти “саки (ріки) Яксарт) тощо[vi]). Місто Горогли недоступне для ворога, але загине лише від води (потопу; мотив затонулого міста)[vii]. Але одночасно з цим відмовляють у даруванні нащадків.

У туркменській версії сплячого Гер-огли спонукає до благочестивої діяльності голос святого Камбара[viii], а в інших версіях — заповіт осліпленого ворогами батька. У поемі «Нуралі» про Гер-огли говориться, що він — «Хазрат-Алі цього часу», тобто маючи на увазі шиїтського праведного імама Алі, зятя засновника ісламу[ix], а пологи матері Гер-огли пояснюються появою духа Фатіми — дочки пророка Мухаммеда. Також, начебто, мати Гер-оглу була служанкою Алі, яка завагітніла від того, що її господар плюнув їй у рот, за що була прогнана Фатімою. Повернувшись у Чамбіль, вона там померла, а дитина народилася у могилі[x].