Сторінка
3

Гер-огли — володар Чамбулі мастон

Також дана контамінація присутня в біблійній традиції: Ревека (Rebeqah "петля, аркан") — " . це духовна матриця, полюс перетворення. Її ім’я навпаки Haqever означає "могила" — місце, в якому звершується подвійний процес смерті й відродження"[xii]. Вона — жона Ісаака (осліплого на старість !) і матір Ісава-Едома та Іакова-Ізраїля. Нащадки Едома від шлюбів з дочкою Ізмаїла, старшого сина Авраама, та хеттянками вигнали хорреїв (хурритів) із землі Сеїр ("Волосата"), Ідумеї ("червона"), що від півдня Мертвого моря до Акабської затоки. В сенсі протистояння Ісава та Ісаака паралеллю виступає їм саме хетто-хурритський міф про синів Аппу (з міста Шудул в країні Луллу; пор. топонім Аппу з хетт. wapus "могила") — одного з яких називали Злим, а другого — Благим. В результаті Злий залишає Благого великої долі його майна, залишаючи йому одну худу корову.

На думку Р. Генона, анатолійська (фрігійська) богиня-мати Кібела, яку щонайперше шанували як "Велику Матір" довола гори Іда (Іла), за своєю суттю семітського походження і її ім'я пов'язане з євр. gebal та араб. jabal ("джабал") — "гора", тобто "богиня Гори", і одночасно — епонім фінікійського міста Біблоса, самоназва якого була Гебал, а його жителів — "гіблім"[xiii]. Однак Кібела-Аммас не народжує в горі, а воскресила померлого юнака Аттіса (семітський Адоніс). На її честь влаштовували жертвопринесення биків, кров'ю яких окроплювали посвячених у її містерію. Проте факт, що Кібелу називають Ідейською матір'ю та що римляни ототожнювали Кібелу саме з Реєю, матір'ю Юпітера, дає підстави бачити в ній матір Зевса, якого називали Ідейським (гори Іда є як в Західній Анатолії, так і на Кріті, офіційній і на першій Зевс народився, а на другій переховувався).

Арабське слово "кабр" — "могила" ("макраба" — "кладовище") дає достатньо прозорий натяк на назву грецьких кабірів-"великих богів" близькосхідного походження з оточення Великої Матері Реї, народжені дочкою Протея німфою Кабіро від Гефеста. Вони перебували під час народження Зевса у печері і ототожнювалися з його охоронцями-куретами і корибантами.

З даним розглянутим мотивом виявляє тотожність переказ зі слов’янського зводу “Книги Єноха”, що йде від ессейського оригіналу, в якому розповідається про народження Мелхиседека у могилі померлої жони Ніра, брата Ноя, Мелхиседека архангел Гавриїл відносить на небо на 40 днів, доки на землі відбувається потоп, а потім стає першим царем Салему (Ієрусалиму). Також у маніхейській доктрині Світоносне Немовля народжується у могилі і його за велінням "Високого" рятує від демонічних істот космократор "Посланець, Адамант світла"[xiv].

У кавказькій традиції також є "діти могили". Померла Дзерасса, дочка водяного бога Донбеттира і мати нартівських героїв Уризмага та Хаміца, в могилі була згвалтована демонічним Уастирджі ("Святим Георгієм"), його конем Арфаном та псом і, відповідно, народила від цього мудру Сатаней (яка стала жоною Уризмага), першого земного коня, котрого назвали Чесан або Дур-дур ("Камінь-камінь") та першу собаку Сілам.

Дивує, що досі цю кавказьку легенду не співставили зі схожим скіфським мотивом, значно "облагородженим" Геродотом. Замість перебуваючої в могилі породілі в генеалогічному переказі, наведеному Геродотом, маємо мешкаючу в печері (!) викрадачку коней Геріона (!) і дочку бога ріки Борисфен (варіант: Аракс) напівдіву-напівзмію (miksoparthenon tina hehidnan difyea) Апі (Апію), ототожнену самим Геродотом з грецькою богинею землі Геєю. Від героя Геракла (або від Зевса-Папая) скіфська напівдіва-напівзмія народила сина Таргітая, батька подальших скіфських родоначальників — Арпоксая, Ліпоксай та Колаксая (у іншій версії дітьми Геракла є саме три царевичі — Агатірс, Гелон і Скіф, а "проміжний" герой Таргітай ототожнюється із самим сином Зевса-Папая Гераклом; цим родоначальникам падають з неба золоті речі-інсигнії, серед яких — чаша). Тут слід також додати, що скіфська Напівдіва-Напівзмія є точною копією грецької Єхидни, дочки Тартара і Геї, яка від шлюбу з Тіфоном народила, зокрема, й крилатого коня Пегаса, і грекам була відома її генеалогія — донька Хрісаора ("Золотого меча") та Каллірої ("Прекрасноплинна"). Крім того, саме Геродот розповідає, що жертовник своєму богові Аресу скіфи створювали з в'язанок хмизу та встановленим на них мечем. А німфа Калліроя є ще й прямим предком засновників Трої (Іліону).

Підтверджує нашу версію про тотожність скіфського персонажу з "матір'ю в могилі" й той факт, що зображення змієногої богині було дуже популярним саме на саркофагах боспорців. Зрештою, сам образ змієногої праматері був поширений серед північноіранських племен від Північного Причорномор'я до Інду, що переконливо довели Г. Бонгард-Левін та Г. Кошеленко[xv].

Змієногим (або під охороною змії) народжується афінський герой Ерехтоній (Ерехтей)-"автохтон" ("власне-земний"): Гефест спробував згвалтувати Афіну, але богиня відштовхнула його і сім’я вилилося на землю (або на ногу богині, яку вона витерла козячою шерстю та кинула її на землю), від чого народився Ерихтоній (Ерехтей). Його передали в закритому кошику на виховання дочкам першого царя Аттіки Кекропа із забороною відкривати його. Дівчата порушили заборону і їх вразив священний жах, від чого вони кинулися зі скелі Акрополю. Вирісши, Ерихтоній створив на честь Афіни першу статую, винайшов колісницю та встановив спортивне свято Панафінеї. Пракситея народила йому сина Пандіона, предка Егея та Тезея та їх нащадків.

Римським проявом даного архетипу ми вважаємо культ храму Юнони Луцини на найбільшому у Римі Есквілінському пагорбі (Iunoni Lucinae Esquiliis) у дубовому гаю (escu- = aescu- < aesculus "дубовий" / Aesculapium "храм Ескулапа, бога лікування"; враховуючи, що цей пагорб знаходився в північно-східній частині Риму, можливо, в його назві перебуває саме індоєвропейський корінь на означення богині cвітанку *ausos-), збудований в 375 р. до н.е. і 1 травня щорічно відзначалося його освячення, здійснене за обітницею дочки (чи жінки) якогось Альбіна заради благополуччя народженої дитини. Про цю подію писав і Овідій (Ovid. Fast. III, 246-248). Луцина ("Утроба"), найвірогідніше, ідентична грецькій богині Лохії ("Помічниця при пологах"), якою, як вважається, була Артеміда. Але Лохією називалося й місце, де успішно проходять пологи. Саме Есквілінське поле на пагорбі було місцем поховань, як правило найбіднішого населення Риму. А як відомо, римлянам не була притаманна віра у повторне народження після смерті (і вони кепкували з галлів, які притримувалися даного уявлення).