Сторінка
2
Невірним, як на нас, тут є твердження про "мусульманізацію" епосу. Швидше за все епос про Гер-огли постав з натужного пошуку етносів Турану протистояння ідеології арабізму ісламу за ”легітимним” для самого ісламу шляхом: матір Ізмаїла, родоначальника арабів, рабиню Агарь, після того як вона завагітніла від свого господаря Авраама (Ібрагіма), виганяє з дому Сара (пор. з теософською традицією, за якою євреї є удатною расою вихідців з Індії, котрі поселилися як колоністи-тороговці в шумерському Урі і Авраам є вдійсності означенням касти брахманів у цій діаспорі, а каста, що виникла внаслідок змішання аріїв з семітами, — араби, дв.-інд. harab "поганий, дурний, зіпсутий, невиправний"; від змішання з шумерами — сойоти-"туба" Урянхайського краю (Туви); від змішання з іберами — грузини (картвели): дв.-інд. bheriya "вовк"; з хамітами — єгиптяни: дв.-інд. mishra "змішаний, з'єднаний"; від змішання з дравідомовними еламітами — цигани: санскр. bogemi "йди геть від мене").
Також невірним є погляд про значно пізніше формування епосу про Кер-оглу, а саме, що Х. Корогли відносить лише до XVI ст., вважаючи: в епосі оспівується туркменський герой з анатолійської області Боли, вождь джалалідів, які боролися проти турків та іранців-шиїтів. Проте факт, що цей вождь називає себе лише "Роушан з роду керогли", а його соратники мають подвійні імена, друга частина яких тотожна тим, які мали й центральні фігури епосу, свідчить про претензію на відродження героїчного звитяжництва предків, спробу перетворення епоніму на етнонім, перенесення епічної героїки в історичну сучасність, а також легітимізацію моральних та правових нормативів. Аналогічно прізвисько "Герогли" присвоювалося й іншим героям (як от Салор-Огурджик алп, хан туркмен, які переселилися в Західний Вран та Ірак)[xi].
Дружина Кер-оглу – мудра діва-пері Ага-Юнус з країни Куй-коф (Кавказ?), дочка царя пері Рахмата та цариці Карія, яку викрав з чарівного саду Ірам-бог за допомогою бало-дива Самандара. Іншими жонами витязя є пері Міскол, стамбульська принцеса Нігар-ханум (Ніяр, Нігяр; варіант: Хірамон-Далі, дочка Арслан-бая з країни Рум), індійська царівна Гулнор та дербентська красуня Моміна-ханум, дочка Араба-паші, яка народила йому сина Хасан-бека на прізвисько “син курда” (Курд-огли). Також у азербайджанській «Книзі мого діда Коркута» у Кер-оглу і пері народжується син з одним оком на тімені — Депе-Гьоз («Тім’я-Око”). Надалі він перетворюється на чудовисько і приносить багато бід, фактично тотожний грецькому циклопу Поліфему і його вбиває богатир Бісат.
Будучи бездітним, середньоазіатський Гургулі викрадає юнаків Хасана, сина коваля (демурчі-огли) Темір (Холдор)-хана з країни Ваянган та Овеза (Аваза, Ейваза, Ховеза), сина раба-м’ясника (кассаб-огли) Булдурука з країни Хунхор (в деяких версіях виступає єгипетський принц Іса-Бала), котрий стає його співправителем та наступником. Таджицька версія додає ще й третього сина – сина мисливця (мерган) Шодмона. Сином Овеза від гурджистанської (тобто грузинської) принцеси Гул-Рух (Гул-кіз, Гул-Чехра, Гуліхірамон) були Нуралі і Міралі, а донькою – Гулінор, а сином Нуралі та царівни Маргумон – Джагангір (пер. “завойовник світу”), який в дитинстві був проковтнутий рибою, знайдений візиром і усиновлений ним, а після того як знайшов рідних — викрав принцесу Хірамон з країни Гул-Ерамон. Сином Хасана від ерзерумської красуні Даллі був Равшан, герой самостійного епосу, а внуком, за казахською версією, — Касим-хан. Останній здійснює похід до Чорного моря проти хана кизилбашів Жанаділя і взяв у облогу його столицю Арал із фортецею Такія. Після перемоги Касим-хан одружується на дочці хана, красуні Жаміле і після весільного бенкету гине від руки закоханого в неї калмицького витязя Маргау. Даний переказ надзвичайно близький з історичною оповіддю про короля гуннів Аттілу з роду Дуло, похід його на Рим та смерть одразу ж після весілля з красунею Ільдіко. Про сина Касим-хана розповідає узбецький дастан «Шірін і Шакар»: у хана і його візиря народжуються сини, але через те, що під час пологів дружина візиря помирає, Шакара взяла на виховання ханша і викормила своїм молоком. Молодша жінка Касим-хана, коли хлопчики підросли, зненавиділа їх і оббрехала. Нещасним вдається втекти і, мандруючи, вони натрапляють на джрело води, котре охороняє дракон. Шакар убиває дракона, його чарівним рогом відкриває підземний палац і кохається з красунею-пері Гулгун. В той час Шірін втратив терпець, очікуючи біля джерела на побратима, і приєднався до мандруючих 40 прочан-каландарів. За намовою злого володаря Хосхону Карахана чарівниця підсипала Шакару і Гулгун зілля і викрадає дівчину та ріг дракона. Гулгун, тужачи за коханим, чує пісню прочанина Шіріна, в якій він оплакував втрату свого друга. Пері розповідає все каландарам і ті вбивають Карахана та визволяють із печери Шакара. Шірін став правителем царства замість Карахана, одружився на його дочці, а сорок прочан взяли собі за дружин 40 дівчат з її свити. Шакар знаходить у печері золоту скриню, де ув’язнені душі девів, убитих драконом. Оживлені деви споруджують чарівний палац і переносять у ньому Шакара на батьківщину.
Можливо, що під Овезом мається на увазі поєднання з іранською традицією про Шамбхалу шумерської традиції про Абзу (аккадське Апсу) – місце зберігання божественних сутностей “ме”, де царює бог Енкі (аналог біблійного Єноха) разом з абгалями (аккад. “апкаллу” — “мудреці”) — носіями культури та засновниками міст.
Можливо, сам термін “Шамбхала” слід тлумачити і на основі шумерського “Санг Аббал” — “Глава Аббалів” (надалі воно декілька раз етимологічно переосмислювалося). Бог Енкі (семітський Ейя) вбив демонічну космічну істоту і над нею збудував житло–храм “Абзу”, у якому зачав бога Мардука, “дитину–сонце”. Матір Мардука — богиня Дамкіна (Дамгальнуна, “велика пані князя”), яка у грецьких джерелах виступає як Дауке, тобто один з її епітетів — Дуку, “священний пагорб (могила)”. А саме західносемітське ім’я Мардук означає “син Дуку”, що може трактуватися як “син могили”.
Завантажити реферат