Сторінка
4
Знають даний мотив також ірландські саги. З двору короля Конхобара зникає з подругами Дейхтре, дочка сановника Катбада. Якось через три роки вночі на пагорбі (сіді) Енгуса її зустрічає дядько короля Фергус Мак Ройх (який на часі його малолітства був регентом). Вона відмовилася повернутися людей, зазначивши, що хвора, а наступного ранку в хатині воїнів з'явилося немовля, син Дейхтре. Хлопчика назвали Сетанта, але світові він став відомий за своїм епічним іменем — Кухулін ("Пес Кулана").
Ведичною паралеллю мотиву “сина могили”, на нашу думку, є Парікшит – легендарний цар, який вперше згадується у “Атхарваведі” (ХХ:127) та брахманах. У “Махабхараті” він виступає як внук Арджуни, їздового бога Крішни, який отримує одкровення – “Бхагават-гіту”, та змії-нагині Улупі. Ще в череві матері Парікшит був убитий зятем зміїв–нагів Ашваттхаманом (“ашваттха” — “кінська стоянка”, назва сакрального фігового дерева; пор. з архаїчними мотивами: Ашвамедха — жертвопринесення біля дерева людини і коня та перебування жінки та змії біля дерева), сином Дрони (“ковш, чаша”) і Кріпі та внуком мудреця Бхарадваджі і апсари Гхрітачі, незабаром після битви між пандавами та кауравами на Курукшетрі, але його відродив до життя Крішна. Коли Юдхіштхіра віддалився від мирського життя, Парікшит зайняв його трон в Хастінапурі. Згідно з пуранами, від царювання Парікшита розпочався останній і триваючий досі період світової історії – Калі-юга (з 18.02. 3102 р. до н.е.; за розрахунками Р. Генона, Калі-юга триватиме 6 480 земних років), що синхронно в часі з початком царювання в об’єднаному Єгипті легендарного царя Скорпіона (у давньо-єгипетському написанні ім’я цього царя стоїть у жіночому роді, що дивує спеціалістів, але слід звернути увагу, що володаркою Калі-юги у індоаріїв є саме войовнича богиня Калі < генетично у ностатичній (бореальній) традиції корінь *kalu означає “жінку іншої фратрії (іншого шлюбного класу)”). Парікшит був убитий змієм-нагом Такшакою і, помщаючись за його загибель, син Парікшіта Джанамеджая влаштував велике зміїне жертвопринесення. Його зупинив мудрець Астіка (племінник царя нагів Васуки), який скористався правом висловити будь-яке бажання за те, що він свого часу благословив Джанамеджаю (Махабхарата, І:13-54; пор. з мотивом благословення праотця Авраама царем Ієрусалиму Мелхіседеком). Вважається, що даний міф накладено на історичну основу про протистояння в північно-західній Індії (Нагадвіпі) аріїв та тубільних племен.
Також у ведичній традиції є мотив «сліпого батька». Це — цар Місячної династії Дхрітараштра, нащадок легендарного воїна Куру (тобто з роду кауравів) і брат родоначальника пандавів Панду. У сліпого володаря народилися одна дочка і сто синів (старший з них — витязь Дурьодхана-Суйодхана) від арійської принцеси Гандхари (!) на ім’я "дочка Субали". Її братом був Шакуні, який характеризувався підступністю, звабивши Юдхіштхіру до гри в кості. Каурави стають запеклими ворогами своїх двоюрідних братів Пандавів і після жахливої 18-денної битви на полі Куру (Курукшетрі) втрачають владу у священній столиці Хастінапурі (hasta — синоніми "рука" і "слон"; заснована царем Хастіном, сином першого Бхарати).
В Елевсинських містеріях афінян (ст.-грец. "елевсин" — "повернення"[xvi]) теж наявний мотив народження мертвою жінкою: « . «Відкриваючи великі і сокровенні таїнства, — писав Іпполіт, — він голосно проголошував: «Володарка народила священного хлопчика, Брімо народила Брімона! Тобто, Могутня – Могутнього» . Брімо, в першу чергу, слугує позначенню цариці підземного світу – Деметри, Кори і Гекати в їх якості богинь царства мертвих . Вона народила у вогні: богиня смерті народила. Яке об’явлення! Отже, ієрофант проголошував, - голосно декламуючи – що сама цариця мертвих у вогні народила могутнього. У міфології наявно декілька аналогічних прикладів. Діоніс був народжений у сяйві блискавок, що спопелили Семелу . Згідно з іншим варіантом міфу матір’ю Діоніса була не Семела, а Персефона, яка народила його під землею. Говориться, що Аріадна, жона Діоніса, померла, виношуючи дитину, котрою міг бути тільки другий, маленький Діоніс. Асклепій народився на поховальному багатті Короніди ., пологи у мертвої матері прийняв Аполлон. Народження в смерті виявилося можливим! Воно виявилося можливим і для людей, якщо ті вірили богиням: це дала зрозуміти елевсинцям сама Деметра, поклавши Демофонта у вогонь, щоб зробити його безсмертним . Ми знаємо, що через три місяці (після Елевсинських містерій, — О.Г.) дадух закликав афінян звертатися до Іакха, сина Семели, і вони закликали його .”[xvii].
За переказами Кер-оглу (Гургулі), володар Чамбулі Мастон (Шамбхали, котрий свого часу він здійснив подорож у потойбічний світ, не помирає, а у віці 120 років відійшов від людей зі своїм військом у гірську печеру і повернеться перед світовим апокаліпсисом.
Алтайським етносам відома щаслива країна Бумба (від тібет. “бумба” – “центральна частина буддійської ступи”, “вершок купола”, аналог української “бані” на храмах). Правителем – покровителем її вважається витязь Джангар (Джунгар, Жангар). Він сирота, батьків його вбили чотири хани, був у полоні богатиря Шікшірги, бореться з демонічними мангусами, одружується з красунею Шабдал, дочкою володаря південно-східної країни. Управитель в країні Бумба — богатир Хонгор, а мудрий радник — Алтан Чеджі (Цеджі; у нього малим Джангар викрадає табун; пор. з грецьким мотивом маленького злодія Гермеса, який обікрав Аполлона). В деяких варіантах епосу замість імені Джангар подається Джагар-хан, тобто “цар Індії”. Він перемагає небесне чудовисько Кюрюл Ердені, вбиваючи його “зовнішню” душу, що у вигляді пташки перебувала у животі марала. Йому допомагає дружина демона та птах Гаруда, яких він колись врятував. Потім він рятує свою країну Бумба від розорення ханом шулмасів Шара Гюргю (вважається, що термін “шулмаси” походить від “шімну” – согдійської форми імені іранського бога темряви Ангро-Майнью, Ахрімана, при прийнятті ними буддизму ототожненому з демоном Марою[xviii]).
Завантажити реферат