Сторінка
5

Гер-огли — володар Чамбулі мастон

Одночасно з переказом про Джангара киргизам відомий епос про героя Манаса (алтайський Алип-Маниш, казахський, узбекський, кара-калпакський, башкирський Алпамиш), який народжується “дивним” чином. Він об’єднує всіх киргизів у боротьбі за незалежність проти китайців, його богатирі, його мудра жона Каникей, вірний кінь Ак-Кула, його царство Талас – тотожні вищезгаданим витязям, жоні Юнус-пері, коневі Гир-ат, державі-місту Чамбіл середньоазіатського епічного героя Кер-оглу. Проте, на відміну від киргизів, в інших тюркських етносах, в яких наявний герой Кер-оглу, персонаж Алпамиш пов’язується виключно із сюжетом Одіссея (“чоловік на весіллі своєї жінки”)[xix] і, можливо, генетично походить через іраномовних массагетів Середньої Азії від героя єдиного праіндоєвропейського епосу (його інваріанти: мандри Одіссея та Арджуни)[xx].

(таблиця Н. Аллена)

Також епос "Манас" відкриває перед дослідниками певний міфо-епічний закон, за яким у євразійських міфах та епосах імена героїв тотожні етнонімам (як "героїчним", так і історичним).

(таблиця за даними С. Абрамзона)

Але якщо більшість дослідників вважає, що носії цих імен були особами, які насправді існували[xxi], то на наш погляд образи героїв в дійсності виступають символами героїчного минулого всього етносу.

В киргизькій народно-генеалогічній легенді Манас, син Жакипа, ототожнюється з біблійним праотцем одного з колін — Манассією, внуком Іакова, що цілком відповідає біблійному свідченню Іакова: "Їх (Манасію і Єфрема, внуків Іакова) будуть називати моїм іменем так само, як Рувима і Семеона називаюить іменем моїм" (Буття, 48:1-6). Нащадки Манассії населяли Сирію та Самарію і були переселені ассірійцями в Месопотамію (т.зв. "десять втрачених колін"). Цікавий звичаєвий факт з киргизького обряду жертвопринесення барана — під час розчленування туші сухожилля стегна не можна відокремлювати ножем, а тільки за допомогою зубів — є прозорим натяком на "божественний знак" боротьби Іакова з Ангелом — пошкодження сухожилля стегна. Також "Манас" зберіг передання про втрату і набуття героєм Манасом племені двоюрідного брата Бакая, сина Бая, який став його старшим радником. Їх батьки Бай і Жакип розділилися і Бай перекочував у Кашкар і Тібет, а Жакип повернув до Алтаю. У північно-східній Індії біля підніжжя Тібету мешкає монголоїдне плем’я "кукі" (інколи називають себе "бакай чете" – "діти Бакая"), яке в 2005 р. було визнане провідними іудейськими вченими за нащадків "коліна Манасії" і їм надано ізраїльське громадянство[xxii].

В “Бамсі-Бейрек”, огузькому варіанті “Алпамиша”, герой заручений зі своєю нареченою ще з колиски, але проте його наречена — богатирська діва, і він добуває її шлюбними змаганнями з нею (тобто наречена влаштовує “вибір нареченого”) і лише після перемоги батько героя платить за наречену величезний калим[xxiii]. Думається, що саме цей мотив спричинив ототожнення еллінізованими туранцями свого епічного героя із грецьким Гераклом, який бореться на змаганнях за наречених – Іолу та Деяніру. Аналогічно змагається з богатиршею Брюнхільдою герой “Пісні про Нібелунгів” Зігфрід (Сігурд), з амазонкою Максімо візантійський епічний герой Дігеніс Акріт, з дівою Хандіт у вірменському епосі Давид Сасунський, з Настасею-поляницею — давньо-руський богатир Дунай. Очевидно, що й царю персів Кіру Великому іраномовна цариця массагетів Томіріс запропонувала саме таке “змагання”, якого він не витримав[xxiv] (відгомін про цю колізію між царицею Ойсулу — «Місяць красуні» та іранським полководцем Кайсаром, який полонив її сина Кунбатира — «Сонце-героя» наявний в узбецькому дастані). Каракалпацький епос “Кирк киз” (“Сорок дівчат”) знає героїчну царівну-красуню Гюль-аїм, котра на чолі загону амазонок разом зі своїм коханим, хорезмійським принцом Арсланом, рятує народ від іга калмицького хана Суртайша і володаря кизилбашів (персів) Надір-шаха. Укріплене місто дів-богатирш – Мевалі (< Мерв?; пор. з тим, що родом з Мерву — предки Гер-огли). Також грецький історик Ктесій (кін. V — поч. IV ст. до н.е.), що жив при дворі перських царів, розповідає про хоробру царицю саків Заріну, яка в узбецькому дастані виступає як кохана богатиря Стріанга. Таджицький епос «Гуруглі» знає діву-богатиршу Заріну Зарнігор («Золотописану»), дочку переможця девів Сугдина (тобто согдіанку). Узбецький історик Абуль-газі (1603—1664) у книзі «Родовід туркмен» оповідає про сім дів, які підкорили собі туркменський народ («іль») і були в ньому правительками. Перша з них — висока красуня Алтун-Гозекі, дочка Сундун-бея і дружина Салор-Казана-алпа, а друга — Барчін-Салор, дочка Кармиш-бая і дружина Мамиш-бека. У узбецькій поемі «Алпамиш» остання — дружина головного героя епосу, її могилу шанують на березі ріки Сир-Дар’ї. У азербайджанській «Книзі мого діда Коркута» наявна схожа на Алтун-Гозекі правителька Бурла-хатун, яка є дружиною головного героя Салор-Казана (див.: [xxv]).