Сторінка
15

Комерційний ризик

Останнім кроком у даній системі є оцінка результатів управ­ління ціновим ризиком. Він дає можливість визначитися відносно правильності прийняття управлінського рішення та його ефектив­ності по запобіганню ризику. Сутність його полягає в порівнянні величини зменшення збитків від даного ризику з рівнем управ­лінських витрат при реалізації відповідних заходів. При цьому враховуються всі фінансові, матеріальні, природні та інтелектуа­льні ресурси підприємства.

З метою підвищення ефективності цінової політики в умовах ризикової ситуації при управлінні ризиком слід гармонійно поєд­нувати ціну з усіма елементами маркетингу . Сама ціна по­винна являти собою добре інтегровану цілісність, що відповідає вимогам цільового ринку. При визначенні її рівня необхідно вра­ховувати особливості захисту підприємства від найбільш поши­рених причин появи ризику. Досягається це на основі врахування в процесі формування ціни на продукцію основних напрямів та ймовірності виникнення ризику, а також розробки заходів по за­побіганню відповідним збиткам або їх зниженню.

Таким чином, ціновий ризик є невід'ємним елементом марке­тингової діяльності при реалізації продукції. Враховуючи ці об­ставини, підприємство заздалегідь повинно передбачати можливі наслідки ризику та завчасно вживати адекватні контрзаходи, але на це потрібно йти свідомо, після ретельних розрахунків і розду­мів. Для цього перед прийняттям управлінського рішення необ­хідно проводити серйозні дослідження ризикової ситуації.

2.4 Механізм зниження комерційних ризиків

Важливим напрямком діяльності підприємця виступає вибір методів зниження ризику. Дії по зниженню комерційного ризику, як правило, проводяться в двох напрямках:

· уникнення появи можливих ризиків;

· зменшення впливу ризику на результати виробничо-фінансової діяльності підприємства.

Перший напрям полягає в намаганні уникнути будь-якого ризику, що виникає в господарській діяльності. Рішення про відмову від ризику може бути прийняте як на попередній стадії, так і пізніше, шляхом відмови від якогось виду діяльності, в якому підприємство бере участь.

Для визначення міри ризику використовують два основних методи: статистичний і експертний. В основі статистичного методу лежать прийоми математичної статистики (рахунок варіації, дисперсії і стандартного відхилення за показниками фінансово-господарської діяльності підприємства). Як показники фінансово-господарської діяльності використовують відношення прибутку до витрат або до інвестицій (показники рентабельності).

Cтатистичний метод відносно точний, але вимагає значного обсягу ретроспективних даних і, в той же час, не враховує різких змін в інвестиційній політиці підприємства і впливу зовнішніх чинників. Для подолання цих недоліків використовують експортний метод. Він оснований на усередненні експертних оцінок ризику.

При даному методі, як правило, виявляються вірогідні, малоймовірні і випадкові групи чинників ризику. До вірогідних відносяться добре відомі і очікувані підприємцем обставини; до малоймовірних – відомі чинники, можливість появи яких надто мала. У групу випадкових включаються чинники, які не враховувалися експертами. В ході аналізу експерти можуть давати оцінки ймовірності виникнення різних втрат (в грошовому або процентному вираженні), міри вірогідного ризику. За мірою ризику виділяють:

· допустимий ризик – імовірність втрати прибутку;

· критичний – імовірність втрати прибутку і недоотримання частини прибутку;

· катастрофічний – можливість банкрутства. Практика показала, що для визначення міри ризику найнадійніше використовувати комбінацію статистичного і експертного методів.

Для того, щоб зменшити міру вірогідного ризику й одночасно забезпечити досягнення заданих рівнів рентабельності, необхідно:

· шукати партнерів, які мають у своєму розпорядженні інформацію про ринок і достатні фінансові кошти. У разі успіху з ними доведеться розділити частку прибутку;

· звертатися до послуг зовнішніх консультантів-експертів, наприклад, для проведення науково обгрунтованих прогнозів зміни цін, попиту, дій конкурентів;

· утворювати спеціальний резервний фонд за рахунок частки прибутку для самострахування;

· передавати частину ризику іншим особам і організаціям шляхом страхування торгового бізнесу.

Сьогодні працює багато приватних страхових компаній (частково створена законодавча база), що страхують комерційні операції (комерційний ризик), перевезення вантажів. Крім того, є страхування від пожеж, грабежів та інших випадків, внаслідок яких відбувається втрата матеріальних цінностей.

У ринковій економіці поширеним способом зниження ризику є хеджування. У широкому значенні під хеджуванням розуміють створення зустрічних вимог і зобов”язань (валютного, комерційного або кредитного характеру). При укладенні ф”ючерсних контрактів і опціонів хеджування виступає формою страхування ціни і прибутку від небажаного для продавця зниження або невигідного для покупця підвищення ціни. Як результат – згладжування різких коливань цін.

На простому прикладі проілюструємо один з варіантів хеджування з укладенням контракту на продаж товару з постачанням у майбутньому. Припустимо, що на ф”ючерсній біржі 1 червня ціна товару, який повинен бути поставлений 1 листопада, встановилася на рівні 980 дол. за 1 т. Продавець укладає контракт, але через перевищення пропозиції над попитом поточна ціна падає вже в серпні до 890 дол. за 1 т. Відповідно і ціна на ф”ючерсному ринку знижується до 920 дол. за 1 т.

У подібній ситуації продавець реалізовує товар на готівковому ринку по 890 тис.грн. за тонну, викуповує контракт і отримує наступні результати:

Поточна ціна 890 дол./т

Різниця в цінах на ф”ючерсній біржі 60 дол./т

Разом 950 дол./т

Таким чином хеджер – продавець згладив зниження ціни і реально отримав за тонну товару ціну, яка перевищує поточну ринкову на 60 дол. і біржову ціну – на 30 дол.