Сторінка
3

Правове регулювання легалізації підприємницької діяльності в Україні

4. Вільне розпорядження прибутком, що залишається після оп­лати платежів, установлених законодавством. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб'єкта підприємницької діяль­ності — юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.

5. Самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд. Проте ст. 3 Закону України від 16 квітня 1991 р. № 959-Х1І «Про зовнішньоекономічну діяльність»[6] дозволяє бути суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і фізичним особам за умови їх реєстрації як суб'єктів підприємницької діяльності (ст. 5 цього Закону).

Види підприємницької діяльності:

1. Виробнича підприємницька діяльність, тобто діяльність, у процесі якої виробляється певна продукція.

2. Невиробнича підприємницька діяльність, у межах якої виділяється:

діяльність із виконання робіт, надання послуг (виконання ремонтних робіт, надання інформаційних послуг, здійснення транспортних перевезень); діяльність із зайняття торгівлею; інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансо­вому ринку.

За ознакою суб'єкта — учасника відповідних правовідносин підприємницька діяльність поділяється на:

1. Підприємництво без створення юридичної особи (просте). Воно здійснюється фізичними особами, що набули в установлено­му порядку статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

2. Підприємництво зі створенням юридичної особи (складне).

Залежно від наявності обмежень щодо зайняття підприємниць­кою діяльністю її можна розподілити на:

1. Вільну підприємницьку діяльність. Для провадження такої діяльності не потрібна згода (дозвіл) держави в особі уповноваже­них нею органів. Така діяльність провадиться за принципом «доз­волено все, що не заборонено законом». [7]

Загальні положення щодо осіб, які можуть бути суб'єктами підприємницької діяльності, містяться у ст. 2 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ «Про підприємництво», відповідно до нього суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути громадяни України, інших держав, особи без громадянства, необмежені законом у правоздатності або дієздатності. По-перше, це означає, що підприємцями не можуть бути осо­би які не досягли 18-ти років, оскільки, як відомо, з 18-ти років настає повна дієздатність (за винятком неповнолітніх, які уклали шлюб на законних підставах і набули у зв'язку із цим повну дієздатність). Саме з 18-річного віку особа має право самостійно виступати в цивільному обороті (вступати в зобов'язання, укладати угоди, нести юридичну відповідальність). Факт повноліття особи перевіряється під час державної реєстрації за її паспортом.

По-друге, особа, яка бажає набути статусу громадянина-підприємця, не повинна бути визнана судом недієздатною (люди­на визнається судом недієздатною, якщо внаслідок душевної хво­роби або недоумства вона не може розуміти значення своїх дій або керувати ними) або обмежено дієздатною (людина визнається су­дом обмежено дієздатною, якщо внаслідок зловживання спиртни­ми напоями або наркотичними засобами вона ставить себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище). Проте під час державної реєстрації цей факт не перевіряється, оскільки переліком доку­ментів, що подаються для державної реєстрації громадянина-підприємця, подання відомостей про вищенаведені факти не пе­редбачено. Наглядніше суб’єкти підприємницької діяльності представлені на рисунку 1.1.

Рис. 1.1. Суб'єкти підприємницької діяльності в Україні

Законодавство передбачає ряд обмежень на зайняття підприємництвом у зв'язку із виконанням фізичними особами пев­ної діяльності. Так, за ст. 2 Закону України «Про підприємництво» не допускається зайняття підприємницькою діяльністю таких кате­горій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів про­куратури, суду, господарського суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також осіб, яким суд заборонив займатися певною діяльністю (до закінчення терміну, встановленого вироком суду). Статтею 5 Зако­ну України від 5 жовтня 1995 р. «Про боротьбу з ко­рупцією»[8] передбачено, що державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права займа­тися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посеред­ників або підставних осіб. Нарешті відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. № 24-92 «Про впо­рядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, ство­рених за участю державних підприємств»[9] керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування забороняється безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю.

2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У країнах, що трансформуються до ринкової економіки, ще більшою мірою, ніж у країнах із вже розвиненою ринковою економікою, виявляється необхідність державного регулювання економіки в перехідний період.

Зокрема, це зумовлюється необхідністю: 1) надзвичайних заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення господарства; 2) адаптації економіки і системи управління до нових умов; 3) проведення активної соціальної політики; 4) проведення структур­ної політики; 5) проведення антимонопольної політики.

Державне регулювання економіки здійснюється соціаль­но-економічним прогнозуванням через антимонопольну політику і розвиток конкуренції, державну стандартизацію, метрологію і сертифікацію, систему оподаткування, інших форм регулюючого впливу держави. Нарівні з нормативно-правовим регулюванням відповідних сфер господарювання для економічної діяльності дер­жави характерна розробка комплексних і регіональних програм.

Для державного управління і регулювання в сучасних умовах характерні такі заходи, як загальнонормативне правове регулю­вання; застосування засобів офіційного визнання господарюючих та інших суб'єктів, введення ліцензування суб'єктів та їх діяльності; визначення порядку здійснення видів господарської діяльності; регулювання оподаткування тарифів і квот, введення стандартизації продукції, робіт і послуг; підтримка і стимулюван­ня підприємництва; здійснення податкових функцій.

Держава для регулювання економіки використовує як еконо­мічні (непрямі), так і адміністративні (прямі) методи впливу на підприємницьку діяльність й економіку країни. Основними серед економічних важелів є податки, перерозподіл прибутків і ресурсів, ціноутворення, державна підприємницька діяльність, кредитно-фі­нансові механізми тощо. Адміністративні методи, тобто заходи прямого впливу, використовуються державою в тому випадку, коли економічні методи неприйнятні або недостатньо ефективні при вирішенні тієї чи іншої задачі. Вони використовуються в таких галузях: природна державна монополія; охорона навколиш­нього середовища і використання ресурсів; сертифікація, стандар­тизація, метрологія. Для створення нормальних умов для підпри­ємницької діяльності держава має проводити відповідну еконо­мічну політику, що складається з фіскальної, науково-технічної, інвестиційної, цінової, амортизаційної, кредитно-грошової та ін­ших, при реалізації яких вона в комплексі використовує як економічні, так і адміністративні методи.