Сторінка
2

Правове регулювання легалізації підприємницької діяльності в Україні

Поняття підприємницької діяльності (підприємництва) Згідно зі ст. 1 Закону України від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво»[1] підприємництвом вважається безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність із вироб­ництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отри­мання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особа­ми, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у поряд­ку, встановленому законодавством.

Визначення підприємницької діяльності і відокремлення її від інших видів діяльності, що мають на меті отримання прибутку або доходу, має як теоретичне, так і суто практичне значення. Напри­клад, ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушен­ня передбачає відповідальність, зокрема, за заняття підприємниць­кою діяльністю без державної реєстрації. Якщо ж не буде доведено, що діяльність, яка провадилася, була саме підприємницькою, притягнути особу до відповідальності за вищевказаною статтею бу­де неможливо. Для чіткого розмежування підприємництва та інших видів діяльності необхідно усвідомлювати ознаки підприємницької діяльності.[2]

Ознаки підприємницької діяльності (підприємництва):

1. Підприємництвом вважається безпосередня діяльність із ви­робництва продукції, виконання робіт, надання послуг. Це озна­чає, що суб'єкт підприємницької діяльності активно діє на ринку товарів, робіт та послуг — від свого імені укладає угоди, виробляє продукцію, набуває майнових та немайнових прав тощо. Більш по­вно така ознака, як безпосередність розкривається в ч. 2 ст. 1 За­кону України «Про підприємництво», згідно з якою створення (за­снування) суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної осо­би, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених зако­нодавством. Тобто засновник (учасник) на відміну від створеної ним юридичної особи не провадить активної діяльності «із вироб­ництва продукції, виконання робіт, надання послуг». Він володіє корпоративними правами на цю юридичну особу, здійснює уп­равління нею та отримує відповідну частку прибутку такої юри­дичної особи.

2. Підприємництво є самостійною діяльністю. Це означає, що по-перше, підприємництво в Україні може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця. Також фізичні особи мають можливість за­реєструватись як громадяни — суб'єкти підприємницької діяль­ності і провадити таким чином діяльність без створення жодної ор­ганізаційно-правової форми.

По-друге, згідно зі ст. 3 Закону України «Про підприємництво» підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Тобто вони мають право здійснювати са­мостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на влас­ний розсуд приймати відповідні рішення. Ознака самостійності тісно пов'язана із ознакою безпосередності і передбачає провад­ження незалежної діяльності своїми власними силами і за своєю ініціативою.

3. Підприємництво є систематичною діяльністю. Проте чітких кількісних критеріїв систематичності (тобто скільки разів потрібно зайнятися діяльністю для того, щоб вона вважалася підприємниць­кою) законодавством не встановлено. В літературі висловлюється думка про можливість застосування в цьому разі Декрету Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. № 24-93 «Про податок на промисел»[3], за змістом ст. 1 якого систематичним вважається про­даж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, то­варів, який здійснюється більше чотирьох разів протягом календар­ного року. Хоча і цей кількісний критерій є дещо умовним, адже, наприклад, за нормами кримінального права систематичною діяльністю вважається така, що відбувалася три і більше разів.

4. Підприємництво є діяльністю на власний ризик. Це означає, що за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших пра­вил здійснення господарської діяльності підприємство та приват­ний підприємець самостійно несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Тобто суб'єкт підприємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки підприємниць­кої діяльності.

5. Метою підприємницької діяльності є отримання прибутку. Якщо метою тієї чи іншої діяльності не є отримання прибутку, вона не може бути віднесена до підприємницької. Ця мета, як правило, знаходить своє відображення в установчих документах суб'єкта підприємницької діяльності і простежується, виходячи з характеру його діяльності. За цією ж ознакою підприємниць­ка діяльність відмежовується від суміжного поняття господарсь­кої діяльності, яку ст. 1 Закону України від 1 червня 2000 р. № 1775-НІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначено як діяльність, пов'язану з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, вико­нанням робіт.

6. Підприємницька діяльність провадиться фізичними та юри­дичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.[4] Це означає, що підприємницькою діяльністю можуть займатися як юридичні, і фізичні особи, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності за правилами ст. 8 Закону України «Про підприємництво» та Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740[5].

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про підприємництво» підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

1. Вільний вибір видів діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому зай­матися з огляду на обмеження, встановлені чинним законодавст­вом (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України «Про підприємництво» діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експер­тиз може здійснюватися тільки державними підприємствами та ор­ганізаціями). Цей принцип тісно пов'язаний із іншим принципом підприємницької діяльності — принципом самостійного формуван­ня програми діяльності та вільного вибору постачальників і спожи­вачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до законодавства.

2. Залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і гро­мадян. Це означає, що юридичні особи й громадяни шляхом вне­сення майна і коштів можуть увійти до складу учасників уже існу­ючого суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи або шляхом об'єднання такого майна створити нову підприємницьку організацію. Крім того, підприємницька діяльність може здійсню­ватися і без утворення нової юридичної особи, наприклад, шляхом об'єднання майна за договором про спільну (сумісну) діяльність.

3. Вільний найм працівників. Конкретизація цього принципу міститься в тексті принципу залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законом. Адже законодавство, зокрема, містить положення, що обмежують трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства (див. ст. 8 Закону України від 1 березня 1991 p. № 803-ХІІ «Про зайнятість населення», якою передбачена необхідність отри­мання дозволу на працевлаштування у державній службі зайнятості України).