Сторінка
1
В умовах активізації підприємництва зростає кількість суб’єктів, які проявляють інтерес до фінансової звітності підприємств, оскільки, аналізуючи її, сподіваються вигідно інвестувати кошти або переслідують інші інтереси. У процесі аналізу звітності відбувається оцінка фінансового стану підприємства (ФСП). Її об’єктивність залежить від: наявності та доступності інформації (оцінка і аналіз фінансового стану підприємства буває ретроспективним, поточним і перспективним, для проведення будь-якого з них необхідна фінансова звітність як мінімум за два звітних періоди); професійності аналітика (вміння “читати” звітність, своєчасно провести оцінку і викласти її результати у доступній формі; вибір показників, за якими відбувається оцінка фінансового стану, часто залежить від того, для чого її проводять, від групи суб’єктів, до якої належить аналітик).
Фінансова звітність підприємств є стандартизованою. Вона призначена для публічного користування. Перевагою для користувачів звітності є те, що до звітів заносять інформацію тільки про вже здійснені операції. Стандартизованість звітності означає, що розділи і статті є чітко обумовленими. У Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку дається конкретна ідентифікація кожного розділу і статті, до того ж уся інформація фінансової звітності, як відомо, наводиться у вартісних показниках. Це сприяє чіткості уяви про об’єкт і предмет обліку, про структуру майна підприємства, вартість залучених ресурсів, ефективність їх використання. Така формалізація звітності забезпечує порівнюваність даних протягом ряду звітних періодів і дозволяє порівнювати результати діяльності одного підприємства з діяльністю інших.
Щодо недоліків фінансової звітності, то формалізація розділів і статей приводить до того, що окремі операції штучно заносять до типових, що викривлює інформацію звітності, робить її неточною. Це має велике значення, особливо для інвесторів і кредиторів, бо вони ухвалюють рішення через призму співвідношення «доходи-ризик». Якщо певна звітна позиція об’єднує результати неоднорідних операцій, то достеменно невідомо, за рахунок яких саме операцій отримано певну частину доходів, і які з ними пов’язані майбутні ризики і наявні фактичні витрати.
Користувачами інформації, що наводиться у фінансовій звітності є органи державної влади, наявні і потенційні інвестори і кредитори, клієнти і партнери підприємства, працівники, засновники. Спільним між всіма користувачами є те, що вони хочуть бачити підприємство як цілісного господарюючого суб’єкта; їх цікавить рівень доходу на вкладену гривню за одиницю часу; рівень ризику, який можливий для реалізації цього доходу. Тепер відносно кожного із суб’єктів зокрема. Портфельні інвестори, клієнти і партнери, кредитори (короткострокові) – їх інтереси є кон’юнктурними. Їх цікавлять умови і перспективи отримання вигоди від конкретної операції. Часто їх цікавить можливість отримання вигоди у певний період часу. Тобто інтерес цієї групи суб’єктів обмежується звітними позиціями, які відображають поведінку керівництва підприємства щодо управління його ресурсами у певний проміжок часу. Усі інші користувачі звітності також зацікавлені у цьому, але, на відміну від попередньої групи суб’єктів, вони мають стратегічні, довгострокові інтереси. Тому часовий інтервал і набір пріоритетних показників для них є іншими.
Таким чином, користувачів фінансової звітності умовно можна поділити на кон’юнктурних і стратегічних. Умовно, бо стратегічні мають також кон’юнктурні інтереси, а кон’юнктурні користувачі можуть стати стратегічними і навпаки. За відношенням до підприємства, яке складає звітність, користувачів можна поділити на наявних інвесторів і кредиторів, клієнтів, працівників тощо та потенційних. Перші мають пряме відношення до підприємства, другі – непряме. Крім того, користувачів можна класифікувати за інтересами на тих, в кого фінансові, екологічні, громадські, суспільні, національні та інші інтереси. За середовищем на користувачів – внутрішніх і зовнішніх. Внутрішні – працівники підприємства, за категоріями, акціонери підприємства. Зовнішні – кредитори (наявні і потенційні), потенційні інвестори, партнери, клієнти, органи державної влади.
Наступним важливим аспектом, від якого залежить об’єктивність оцінки фінансового стану підприємства є вибір показників, за яким проводитиметься аналіз, адже зміст поняття “фінансовий стан підприємства” розкривається саме у напрямках аналізу. Огляд і аналіз низки літературних джерел показав, що не існує чітко визначеного набору показників, які зхарактеризують ФСП.
Огляд та аналіз літературних джерел, показав що економісти здебільшого ФСП ототожнюють із забезпеченістю підприємства власними фінансовим ресурсами, їх достатністю для здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства. Формулюючи означення ФСП практично усі автори роблять акцент на значенні частки власного капіталу у фінансуванні активі підприємства, проте у наведених характеристиках видів стійкості акцент зміщений на перевищення доходів над витратами, тобто на результативності діяльності підприємства. З огляду на це, з інформаційної позиції означення поняття “фінансова стійкість” має відображати достатній рівень власного капіталу у структурі ресурсів підприємства і очікуваний рівень прибутковості активів підприємства. Щодо класифікації стійкостей, то доцільнішим є ввести поняття рівнів замість видів стійкості. Більшість авторів розглядають поняття “фінансова стійкість підприємства” через призму ліквідності та платоспроможності. При цьому не враховано вимог до рівня доходності активів підприємства. Необхідність їх врахування випливає з того, що тільки при певному рівні прибутковості та оборотності активів підприємства можливим є забезпечити належний рівень ліквідності та платоспроможності.
Результатом оцінки фінансового стану підприємства є констатація факту про фактичний стан фінансів на підприємстві. Прийнятність висновку залежить від мети проведення аналізу ФСП. Залежно від мети можуть змінюватись показники, які є пріоритетними для конкретного суб’єкта.
Завантажити реферат