Сторінка
5

Життя і творчість Олега Ольжича (Кандиби)

На фоні цієї ідилії починає вирізнятись наш головний герой. „Одно руденьке з двома блакитними латочками на спинці . На вигляд було це звичайнісіньке мале курчатко, півник, з цікавим поглядом карих оченят та ледве помітним зубчастим гребінцем”.

Третя частина – ознайомлення малят з навколишнім світом. Як і в людському суспільстві, так і на пташиному дворі існувала боротьба за життя, а для малят захисником була мати: „Мати мусила ставати в їх обороні, і за пер­ший день їй довелося кілька разів витримати порядну бійку. Перед самим півнем, цим волода- рем курячих душ, вона своїм тілом закривала дітвору і, намагаю- чись не дивитись на його обурене обличчя, кричала хрипким го- лосом та молила йти геть. Любов робить героями. Колишня полох- лива сіра курочка не вагалася тепер кинутись на голову Сіркові, що з виваленим язиком прийшов глянути на нових мешканців под- вір`я, а кота Кирила вона погнала галопом через увесь двір до пер- шої дірки в паркані”. Саме тепер починає проявляти себе Рудько: „Малий Рудько всюди був перший. Чи то ковтати довже­лезного гробака, чи заплутатись у траві і переполохати матір своїм вереском. Це він весь обробився у павутиння, він сам на сам зустрівся з загадковим зеленим коником”. Та не тільки відрізнявся від інших поведінкою, а й зовні: „Наш Рудько мав хвостик не менший, ніж курочки. Це пока­зувало на його низьке походження (півники добрих порід довго не мають хвоста), але Рудько тим не журився. Досить було навколо речей багато цікавіших, щоб звертати увагу на власний хвіст”. Підростали курчата і змінювалась поведінка їх матері – квочки. Їм не було вже так спокійно, як раніше, їх не захищали, доводилось самому давати собі раду: “Вона не була вже така дбай­лива, як колись, і часто, ідучи поперед своєї родини, дзвінко-дзвінко цокотала. Цього вже курчата за нею ніколи не помі­чали, їм було навіть ніяково слухати. Згодом і ночувати вона стала не з ними, а з дорослими курми і, коли якесь занадто їй обридало, злегка дзьобала його в голову або плече”.

Тут розпочинається наступний етап життя молодого півника і четверта частина оповідання. Рудька тут можна порівняти з підлітком, що весь час намагається бути попереду всіх, виділятись серед своїх однолітків, показувати свою хоробрість, мужність, і те, що характерне для півнів – чудесний голос. Це йому вдається, незважаючи на старого півня. У курячому суспільстві існували свої закони, та не кожному було по душі виконувати їх”. В куря- чій суспільності панують суворі закони. Найважли­вішим з них є закон шанування старшого. Хай ви будете які хочете мізерні, а коли хтось молодший за вас на два дні, то малий він чи високий до неба, а мусить вам коритися. Ви Можете скубти його, можете ганяти по подвір`ю, і він не смі­тиме вам слова сказати. Певне, що трапляються бунтарські душі, які не коряться благочестивим зви- чаям, але їх не можна брати на увагу. Вони роблять це на власну руку і самі знають, на що ідуть. Все це найліпше було б бачити за вечерею, коли все гро­мадянство збиралося навколо господині. Кожний бив дру­гого чи для того, щоб зірвати свою злість за те, що не може з`'їсти сам всього зерна, чи просто для того, щоб показати, що має право його вдарити. Скільки тут було вигуків, і справедливого гніву, і гіркої образи! Скільки погроз і жалібного нарікання!”.

Виживання у такому суспільстві не було найтяжчим лихом. Лихом було намагання господарів впіймати Рудька і віднести у невідоме. Всіма силами він намагався уникати зустрічі з ними, та морози загнали всіх курей у курник. Разом з морозами у їх життя прийшли нові зміни. Так розпочинається наступна частина твору. Після першої прогулянки по снігу, багато курей померзло. Між курми півник став уже „парубком” і боротьба за курей стала жорстокішою. І слова: „Ніхто не б`ється так завзято, як повстанці. Бо знають, що їм нема дороги назад. Тому завжди стається, що півень-повстанець перемагає своїм завзяттям пана-гнобителя”, – ніби взяті із життя самого автора. Боротьба півня „за своє” привела на базар.

У шостій частині автор показує як Рудько отримує нове життя на новому подвір`ї. Ця історія залишається не закінченою, даючи читачеві широкий простір для своєї фантазії. Автор лише добавляє: „Коли ви вгледите десь малого червоного півня з пишним хвостом і покаліченим смілим обличчям, знайте, що це напевне мій Рудько!”.

З першого погляду твір здається простим, оскільки головним героєм є свійська птиця. Та не все так просто. Потрібно мати чи- мало терпіння щоб помітити у поведінці свійської птиці стільки подробиць. Як відомо, Олег Ольжич чимало часу приділяв спос- тереженням, а пізніше виливав свої почуття у власних творах. На мою думку, в вирі життя цим героєм і був сам Олег. Не називаючи свого імені, показує своє життя та становлення як особистості. Ці висновки можна зробити, прочитавши один з листів батька до Олега. В цьому випадку батько, як квочка підштовхує свого до дорослого самостійного життя: „Коли ж нарешті, Олег, ти перебореш свою безволість і раб­ство розума перед найдрібнішим бажанням? - пише О. Олесь 1926 р.- Час іде. Тобі вже 19 років, а що ти сам зробив?! Ти і досі живеш жиром тих багатств, що були дані тобі природою. Ти не дбаєш про збагачення. На сірому фоні твого нікчем­ного оточення і ти - птах!”[66]

Для того, щоб краще зрозуміти якою людиною був Олег Ольжич, варто звернути увагу на те, що писали в своїх листах про нього друзі, знайомі, рідні. Наводимо листа О. Олеся до свого безпутного синочка. Текст доволі несподіваний, проте доводить, що не був О. Ольжич небожителем, потойбічною істо­тою, лише людиною з плоті і крові. Але від того не стає образ його менш привабливим і світлим. Олександр Олесь 1926 р. у листі повчає сина, називає його куркою, яка сліпо кориться долі, не виявляючи активності : „ по суті безкрила курка, бо кри­ла має тільки той, хто має сильну волю: твердо, непохитно, незломно іти вперед до наміченої мети. Твій шлях - шлях п`яниці, коли останній вертається додому. Ти щохвилини спиняєшся на дорозі, вливаєш­ся в юрбу, плутаєшся серед неї, ловиш разом з нею ґави і губиш свою провідну зірку. Хіба не час уже покінчити з латинню, хіба не можна було до цього часу хоч на 1/3 знати англійську мову, хіба не міг ти, беручи уроки і зараз німецької мови, бача­чи д-ра Кушніра і всю його родину, уже забути про Гайліборна, вже давно перекладати щось інше?! Подумай і візьми себе в руки. Воля не робиться, а кується людиною. Перестань втішатись тим, що ти вище своїх трьох-чотирьох товаришів, що ти знаєш „Зяблика”, а „X” не знає, що ти читав „Кайдашеву сім'ю”, а „У” ні. Не довговічні сі лаври і дістаються досить легко. Єсть одна квітка на снігових Альпах. Вона так споріднена з сонцем . Я хотів би, щоб вона була в твоїх руках.