Сторінка
7

Життя і творчість Олега Ольжича (Кандиби)

„серйозні” вірші, друкується в „солідних” часо­писах. „Десь від 1929 року нас здивувала несподівана поява Олегових віршів у різних журналах, як, наприклад, „Літературно- науковий вістник”, „Студентський вісник” та інших. У деяких числах було надруковано один чи два вірші.- Бувши вірною поклонницею всіх Олегових Муз і Грацій, я всі ті вірші переписувала у зошити і тепер маю рукописні збірники таких поезій, що їх немає в ніяких антологіях. Доти ми знали, що він пише жартівливі, короткі віршики, якими нас обдаровував при всяких нагодах. Аж тут раптом з`явилася серйозна творчість, яку зовсім не можна було назвати початковою. Олег був настільки самокритичний, що ніколи не опублікував би - на його думку - неготового вірша. Він мав однаково строгі вимоги до своєї та до чужої поезії. Це вповні виявилося при підготовці до друку пер­шої збірки „Рінь”. Спочатку Олег сам старанно пересіяв усі друковані й недруковані твори, а потім довго радився з заці­кавленими тою справою знайомими. Часом було голосування, які вірші варті того, щоб увійти у збірку. Звичайно ми прохали додати ще той чи інший вірш, але Олег був невблаганний. Єди­ний виїмок він зробив, включивши „Ганнібал в Італії” на на­стирливе прохання мойого брата Марка, але потім він довго сумнівався і нарікав, що того не треба робити”.[67]

Улас Самчук писав: „Коли ж після 1930 року у Львівському „Літературно-Науковому Віснику”, що його редагував славетний Д. Донцов, почали появлятися короткі стаккато, віршики, підписані - Олег Ольжич, він відразу потрапив до передових поетів того середовища і зайняв одно з перших місць емігрантського Олімпу. На відміну від свого батька з його співочою лірикою, Ольжич хотів бути маломовним, простим, кам`яним . Звичайно мовчаз­ний, висловлювався коротко і уривно, міг сидіти в якомусь куті серед свого товариства, витягнувши довгі ноги в погано чище­них черевиках, і читати, а то й навіть писати на коліні свої шкільні завдання, а потому і свою університетську іспитову працю”.

Михайла Мухина 1934 року писав: „Але при цій нагоді я все підношу свій голос за видання Вашої збірки. Ваші речі можуть і мусять мати величезне виховуюче значення для наших підростаючих поетів. Не лише формально, але також тому, що Ви одинокий актуальний цілковито. Ви взагалі поет, „народжений напередодні” рр. 1914 - 1921, і як такий, Ви високовзірцевий для цілої генерації.

Залишіть капризувати і погляньте мужньо і одвертими очи­ма на Ваш дотеперішній доробок. А зрештою, прошу мати на увазі не Ваше реноме чи славу, а життєву потребу стількох молодших, для котрих Ви мусите й можете бути одиноким метром, а Вас тим часом на арені й бракує”.[55]

Олег Ольжич, як яскрава особистість, посав прявляти себе досить швидко. Сприятливу атмосферу створено було батьками. Та довгострокова розлука з батьком, злидні, змушеність забезпечувати сім`ю не могли не відбитись на на творчості. Перші вірші, на мою думку, були занадто серйозні з глибоким підзмістом, інколи навіть не по-дитячому сміливі, що не є характерним для дітей 8-9рр. („Корови”, „Весна”)[40,33] Знайомство Олега Ольжича в юні роки з провідними українськими діячами, вченими внесло свій вплив на формування, як особистості. Він був протилежністю свого батька. Коли Олександр Кандиба причаровував гумором, то син навпаки – був завжди серйозним. Як особистість – дуже принадний, загадковий,хоча фізично не дуже сильний. Олег Ольжич ніколи не любив марних розмов, та сказане ним завжди було доречним і запам`ятовувалось надовго.

Розділ

Літературно-наукова і громадсько-політична праця Олега Ольжича у 1930-1940-і рр.

Після завершення навчання в університеті розпочинається новий період у життєдіяльності О. Кандиби. Одразу ж після захисту докторату в Карловому університеті, на пропозицію професора В. Щербаківського, його було прийнято асистентом на кафедру археології Українського Вільного Університету. Кандиба також співпрацював в археологічному відділі Чеського Національного музею в Празі. Він брав участь у багатьох археологічних експедиціях на території України, Чехословаччини, Югославії, Австрії і т. ін. Його запрошують на різні міжнародні археологічні форуми, де він виступає з доповідями про свої відкриття на ниві археолої. О. Кандиба публікує велику кількість наукових праць у різних виданнях, зокрема фахових журналах США, Англії, Австрії, Німеччини, Югославії та ін. Загальне визнання йому приносить праця „Шипинці. Знаряддя та мистецтво неолітичного села”, яка вийшла друком 1937 року.[14]

У 30-х р. О. Кандиба також розпочинає свою викладацьку діяльність. На запрошення Гарвардського університету в США він читає лекції на різних відділеннях. Із часом там створюється Український Науковий Інститут Америки, який видавав свої збірники і які редагував молодий науковець. Багато уваги Кандиба приділяв також суспільній діяльності в студентському середовищі, свідченням чого стала його участь у численних студентських з`'їздах.

Не менше значення для нього мала й суспільно-політична діяльність. Уже 1929 р. він вступив до Організації Українських Націоналістів, ставши її членом у рік заснування ОУН Євгеном Коновальцем. Першим організаційним псевдонімом О. Ольжича було „Ідеаліст”. Він називав ОУН „військом незримим поневоленої нації”, тобто для нього це була політична організація народу, позбавленого власної державності, організація, покликана допомогти народові збудувати власну державу, організація, що має відшукати нові форми політичного самовираження, коли народ, зрештою, здобуде омріяну державність. О. Кандиба активно працював в ОУН і незабаром став одним з провідних діячів організації, якому довіряли високі пости та відповідальні завдання. Свідченням цього стала його зустріч 1936 р. у Римі з Є.Коновальцем - Головою Проводу Українських Націоналістів. Вони часто і подовгу розмовляли - і не лише знайшли спільну мову, а й порозумілися цілковито. Голова Проводу Українських Націоналістів дуже високо оцінив здібності, ентузіазм, духовний масштаб О. Кандиби і пов`язував з ним широкі організаційні плани. Проте загибель полковника Є. Коновальця 23 травня 1938р. внесла корективи у ці плани. Підступне вбивствоКоновальця викликало не лише розпач, але й активізувало ОУН. Основною метою організації стало гуртування та заклик українців до боротьби. Влітку 1938 р. О. Кандиба в складі делегації ПУН їде до Нью-Йорка для налагодження контактів із українською еміграцією та розширення діяльності організації [40].