Сторінка
1

Життя і творчість Олега Ольжича (Кандиби)

План

Вступ ----------------------------------------------------------------- 2

I. Розділ

Формування світоглядно-ціннісних та літературно-мистецьких орієнтирів Олега Кандиби. -------------------------- 10

II. Розділ

Літературно-наукова і громадсько-політична праця Олега Ольжича у 1930-1940-і рр.--------------------------------------------

III. Розділ

Літературно-наукова і публіцистична спадщина Олега Ольжича: етичне кредо патріота -------------------------------------------------

Висновки --------------------------------------------------------------

Використана літаратура ----------------------------------------------

Вступ

Як і для багатьох народів світу ,тією чи ін­шою мірою, для української нації характерне явище емі­грації. Виїжджали зі своєї землі з різних причин: економічних (пошуки кращого життя, заробітку — це перша хвиля), політичних (виїз­дили ті представники народу, а серед них і пись­менники, які брали активну участь у розбудові держави й могли чекати на фізичне знищення від більшовицького уряду — друга хвиля), а третя хвиля української еміграції накрила Європу на­прикінці Другої світової війни.

Серед емігрантів було багато талановитих пись­менників, художників, композиторів, науковців. Час еміграції був ще й часом революційних подій, часом українського відродження — дивовижний, радісний, тривожний. Творили революційні роман­тики, символісти, модерністи, футуристи. Що не поет — то нова форма, нова концепція художньо­го розвитку. Велика їх кількість емігрувала до Чехословаччини, зокрема до Праги, що згодом утворили так звану поетичну „празьку школу”. Празька група письменників в авангарді з Ю. Дараганом, Є. Маланюком, Олегом Ольжичем, О. Сте­фановичем активно утверджували нову мистецьку тенденцію. Як писав Є. Маланюк: „може, найваж­ливішим з наших завдань, як національної спіль­ноти було, є і буде: пізнати себе. Наше покоління узріло батьків- щину в зовсім іншім світлі. Вона виглядала зовсім інакше в періоді бездержавно­му; інакше — у війні за державність; інакше — в часі короткотривалої державності”.[36]

Отже, література української діаспори показа­ла світові безприкладний зв`язок служіння твор­чої інтелігенції своєму народові, існуючи за межа­ми рідної землі. Творчий доробок поетів - еміґрантів заслуговує на дослідження, вивчення, бо є складо­вою частиною української літератури. Тому й ми спробуємо ознайомитись із творчістю одного з кращих пред­ставників української діаспори.

Нашим сучасникам добре відоме ім`я видатного українського майстра слова, автора ряду поетичних збірок, політичного діяча, одного із керівників руху опору в Україні, провідника ОУН-Олега Олександровича Кандиби (Ольжича) (1907 -1944 рр.). Набагато менше знаємо про нього як про вченого: історика, археолога зі світовим ім`ям, дослідника трипільських старожитностей України. Між тим наукові студії О.Кандиби на ниві археології були вагомим внеском у європейську науку і не втратили свого значення і до сьогодення. Олег Кандиба був визнаним авторитетом серед наукових кіл Європи та Америки. Про його життя та діяльність вітчизняна громадськість сьогодні лише починає дізнаватися.

Від початку 1990-х рр. у нашій країні з`явилися на полицях книгарень його поетичні збірки та вийшли з друку спогади про нього як політика та борця за свободу України. Проте праці Кандиби з археологічної тематики й досі у нас майже незнані. А за часів тоталітаризму його роботи з археології були взагалі забо- ронені. В тогочасних археологічних дослідженнях практично відсутні згадки про науковий доробок О.Кандиби. Водночас студії вченого, присвячені дослідженню старожитностей трипільської археологічної культури, здобули світове визнання, а створеною ним періодизацією пам`яток культури із деякими поправками користуються і сьогодні. О. Кандиба надрукував чимало архе- ологічних праць: переважно це були статті в європейських фахо- вих журналах. Більшість із них присвячені розгляду проблем трипільської археологічної культури.

Нам нині доступна ціла низка творів самого Олега Ольжича, а також публікацій, присвячених йому. Найповнішим доступним нам виданням творчої спадщини Олега Ольжича є книга „Незнаному Воякові: Заповідане живим” [42], опублікована Фундацією імені О. Ольжича 1994 р. у Києві. Тут пред­ставлено прозу, поезію, публіцистичну спадщину, епістолярій Олега Ольжича. Кни­гу впорядкував і написав до неї післямову „Я камінь з Божої пращі” [66] літературо­знавець Леонід Череватенко. Добірки публікацій творів Олега Ольжича вмістили також Яр Славутич у своїй антології „Розстріляна муза” (1992) [57], упорядники збірника „Празька школа” (2004), Василь Яре­мен­ко у другому томі хрестоматії української літератури та літературної кри­тики ХХ ст. „Українське слово”(2001) [43]. Окремі твори публікувались у періо­дичній пресі, журналах для вчителів.

У повоєнний час про Олега Ольжича писали лише в українському зарубіжжі. Цьому були вагомі причини: Олег Ольжич, як і багато інших митців його по­коління, для радянської влади були ворогами, тому нічого було розрахову­вати на добре слово про нього з боку більшовицької критики. Із зарубіжних видань, доступних авторові цієї праці, слід відзначити статтю О. Бабія „Олена Теліга і Олег Ольжич” [2], уміщену в американському часописі „Свобода” 1960 р. Добірку матеріалів, присвячених Олегові Ольжичеві, опублікував календар-альманах „Нового шляху”, який виходить у канадському місті Торонто. Тут 1976 р. надруковано статті М. Бажанського „Олег Ольжич на творчому шляху” [4], С. Гординського „Сфінкс чи історична постать?” [10], У. Самчука „Лицар без страху й догани” [53]. До теми Олега Ольжича звертався і Н. Пазуняк в цьому ж календарі-альманасі, але вже 1984 р. – його стаття називалась “Великі Духом” [46]. 1977 р. у Нью-Йорку видано матеріали конференції, присвяченої Олегові Ольжичу – „За героїчну духовність” [21]. За межами України опуб­ліко­вано статтю-передмову М. Нервлого до книги „Цитаделя духа” [38]. У цьому ж виданні вміщено й публікацію У. Самчука „Лицар без страху й догани” [55]

До зарубіжних джерел слід віднести й статтю про Олега Ольжича в „Енциклопедії українознавства” [41] (Париж; Нью-Йорк, 1966). Згодом цю енциклопедію перевидано в Україні фототипним способом (1996), таким чином стаття „Ольжич Олег” [41] дійшла до читача в Україні. Крім цієї публікації довідкового характеру, стислі словникові статті про Олега Ольжича вмістив перший випуск багатотомника матеріалів до словника „Українська журналіс­тика в іменах” (1994) – автор статті „Ольжич Олег” [6] І. Вдовичин. Коротка біографічна довідка супроводжує добірку творів Олега Ольжича в хрестоматії „Українське слово” [43, 684]. „Довід­ник з історії України” (2001) під гаслом “Кан­диба Олег” [23] подає довідку-персоналію про Олега Ольжича, акцен­туючи увагу на його праці як археолога.