Сторінка
1

Письменники української діаспори (Василь Барка)

Ім'я Василя Барки - видатного українського письменника, що проживає далеко за межами рідної землі (США), про твори якого в діаспорі написано багато критичних та літературознавчих досліджень, для нас, українців на Україні, щойно відкривається.Нам не доводилось читати ні його прозових речей, ні поетичних творів, ні, тим паче, філософських праць релігійної тематики. Але нинішні можливості ліквідації "білих плям" у нашій історії, культурі, літературі вселяють надії і на вивчення духовних набутків української діаспори. Досі ми надто легковажно відмовлялися навіть від таких здобутків, творених діячами української культури за межами рідної землі, які можуть бути гордістю будь-якої із світових культур. Ми, на жаль, не тільки їх не помічали, не просто від них відмежовувались, а й одверто ігнорували та цуралися їх, як творів політично-ворожих .

Якщо ми в найобмеженіших порціях знали про такого письменника, Юрій Косач, то, звісна річ, про Василя Барку наче б і сам Бог велів зовсім не знати, адже Барка емігрував за кордон під час війни. Від 1943 по 1950 рік жив у Німеччині, а потім переїхав у Нью-Йорк, де проживає й досі. Взагалі його біографія складна, багата неординарними життєвими колізіями, часто досить драматичними.

Він з того покоління,якому доводилося розпочинати нової соціалістичної доби, а отже, якому в буремному вирі кінця 20-х літ просто неможливо було застрахуватися від тих чи інших помилок. А якщо таких й справді не було, то їх усеодно “знаходили”, адже репресивно-винищувальна машина набирала дедалі інтенсивніших обертів. Сталінсько-беріївська сокира вже гуляла-витинала під корінь те, що називалось українським.

О цій порі-1930-го-1932-го років-Василь Барка в Харкові видає дві збірки віршів: “Шляхи” та “Цехи”.

Гадаю,що навіть у самих назвах книжок дещо збереглося з тогочасної поетичної атмосфери. Але про це згодом, а зараз трохи біографічних фактів. Він народився на Полтавщині 1909р. Після закінчення учительського технікуму працював за фахом на Донбасі, а згодом на Північному Кавказі, де водночас здобував вищу освіту. В 1940 році Барка у Москві успішно захищає кандидатську дисертацію про стиль “Божественної комедії” Данте. Після того він читає курс історії західно-єропейської літератури Середньовіччя на філологічному факультеті Ростовського університету. Здається, так можна загально окреслити перший період його життя. Другий, на який припадає вихід його поетичних збірок “Апостоли”(1946) та “Білий Світ”(1947),-це період, прожитий у Німеччині. І третій-американський, що є творчо найбільш інтенсивним, означений виходом книжок віршів “Псалом голубиного поля”(1958), "Океан"(1959), "Лірник"(1968), прози-"Рай"(1953), “Жовтий князь”(1963), літературознавчих досліджень та ессе “Хліборобський Орфей або клярнетизм”(1961), “Правда Кобзаря”(1961), “Жайворонкові джерела”(1956), “Вершник неба”(1965).

Цей перелік, звичайно, повністю не охоплює усіх книжок Василя Барки. Це скоріше бібліографічні опорні центри в загальному доробку письменника. А доробок його просто вражає. В.Барка-автор близько двадцяти поетичних збірок. До речі, його роман у віршах “Свідок для сонця шестикрилих”(1986) обіймає чотири великих томи, що складають дві тисячі сторінок тексту. Тисячоліттю християнства на Україні він присвятив велику поему “Судний степ”. До речі, твори В.Барки виходять англійською та французькою мовами.

Але навіть при побіжних розмовах про творчість Василя Барки слід брати до уваги його перші книжки “Шляхи” і “Цехи” з їх молодечістю перших поетових спроб. Інтенсивність харківського літературного життя будила творчий неспокій і в тих, хто вже досяг певного авторитету, і в тих, хто тільки починався. Василь Барка лише виходить на дорогу, може, й не до кінця усвідомлюючи, що, скажімо, Микола Бажан, Гео Шкурупій, Грицько Коляда, Олекса Влизько, Юліан Шпол, Юрій Яновський, Лесь Курбас, Микола Терещенко та інші-це напрямок українського футуризму, який дуже впевнено і натхненно очолює Михаль Семенко.

Символізм, означений іменами Миколи Філянського, Олекси Слісаренка, Галини Журби, Павла Тичини, Василя Еллана та інших теж мав своє окреме спрямування.

А ще напрями інші, скажімо, неокласицизм, акмеїзм . Що найбільше могло імпонувати молодому Барці? Футуристичні шукання з інтенсивністю віршової ритміки та лексичними новотворами були,звичайно,

для Барки близькими, але ж тільки такою художнюю естетикою не вдовольнишся. Барка послідовно йшов до поезії символістичної, і ця лінія виразно помічається в усій його творчості (мається на увазі творчість поетичну).

Варто зазначити, що Барка не тільки символіст-практик, а й до певної міри теоретик. Зокрема, він неодноразово давав глибоке наукове трактування образам-символам Тичини, міг відчути в них не для усіх вловиме значення, у чому й таїться їх найголовніша мистецька цінність.

Те, що міг дати молодому Барці досвід українських поетів-символістів-це, так би мовити, один план, але є й інший-він засвоював досвід німецького та французького символізму, хоча цей досвід поширювався

на всіх, хто в 20-ті роки взагалі символізмом цікавився. Згодом, коли вже Барка писатиме свою, мабуть, найосновнішу поетичну збірку “Океан”, для якої поетика символізму дуже характерна, він користуватиметься і досвідом символізму англомовного, зокрема Вільяма Батлера Ейтса та Волеса Стівенса.

До речі, українська поезія у діаспорі, скажімо, творчість Михайла Ореста, Олега Зуєвського, Емми Андрієвської, що також розвивалася у символістичному ключі, творила свою відповідну атмосферу. Впливала вона на Барку чи ні-це питання, яке ще потребує окремого вивчення. Але про те, що якимсь чином вона стимулювала його мистецькі пошуки, зокрема в царині символізму, сумнівів бути не може.