Сторінка
2

Письменники української діаспори (Василь Барка)

Поетична палітра В.Барки якраз не засвідчує якоїсь виразної формальної автономії. Навпаки-у ній схрещується розмаїття стильових шкіл та напрямів. У ній нема “чистого” барківського символізму чи чогось там іншого. Тут можна бачити якраз виразні впливи молодого Тичини, символістичної та футуристичної російської поезії. Такий ”сплав” стилів значною мірою і пояснює важкість сприйняття барківського вірша. Барку читати важко, у нього треба “вбутись”, часом не без труднощів освоювати фразу, осягати її асоціативність.

“Свідок для сонця шестикрилих”-річ особливо складна. Монументалізм твору, звичайно, легше можна було б подолати, якби тут була виразно окреслена сюжетна лінія. Але такої нема. Натомість є своєрідна імпресіоністичність, де образ, фраза, навіть окреме слово мають свою індивідуальну художню мову: натяк, підтекст тощо. Складність сприйняття “Свідка .” не тільки пояснюється його виразною модерністичністю, а й самою темою твору. Релігійна колізія, а ще в такій глибокій хронології, як тут є, уже сама собою породжує у нас незвичність, а може, й неготовність її сприйняття.

Ідеєю твору заголом можна назвати суперечність, сум’яття, складність внутрішньої боротьби людини кінця ХХ століття між вірою та сумнівом. “Тільки ця боротьба,- як влучно висловився автор передмови Віталій Кейс,-не роздвоєння Достоєвського, ані відчуження Камо. Звичайно, такі аналогії можна провести лише коштом справжнього твору. Адже герой В.Барки, так як герой Данте, має глибші заміри: не гармонію між внутрішнім “я” та Космосом, а гармонію між людиною та Творцем”.

Релігійність мотивів для Барки значить багато. Згадаймо хоча б монографію “Правда Кобзаря”. ”Шевченкова віра в богоданість правди,-пише він,-висловлена через весь “Кобзар”, метафорою “сонця правди” (з поеми “Єретик” та інших творів). Це-вираз чудесності походження і дії самої правди як джереля духовного сяйва, джерела, утвердженого Вищою Силою.

Круг найвищих моральних понять, принципів, уявлень будується у “Кобзарі” навколо свого єдиного центру-Божого провидіння, сили всетворчої і всевизначальної .”

У цій цитаті виражений не тільки погляд Василя Барки на Шевченкову поезію, а й висловлені його власні творчі постулати як поета.

Вибір форми у В.Барки завжди свідомий, його поетичний артистизм послідовно підпорядкований читачеві. До того ж, він поет авангарду і усвідомлює, яке завдання перед собою ставить. Скажімо, метафоричної рясноти вірша “Ріка” не могло б з’явитись, коли б на мову образів-символів, образів-алегорій він не покладав таких важливих художніх функцій:

Біліє голос, вищий від планет.

-і я спішу, ріка,

ні райдуга не наріка-

через грозу біжу,

первоцвіт променів, грому межу.

Ні срібний мак не наріка:

крізь смерть-ріка.

Біліє голос, дужчий від скорбот .

-птахи в вікні веселок

пісні з огнів прядуть .

Якби в подібних творах дошукуватись буквалістичного змісту-це означало б просто цих творів не сприймати, бо мова уявлень, асоціацій, натяків, штрихів не може бути дослівною, вона в кожного своя.

Барка-майстер контрастів. Саме з їх допомогою він досягає особливого художнього ефекту: зорової відчуттєвості описуваного та його часом аж вражаючого драматизму. Барка часто протиставляє асоціативне біополе одного образу такому ж біополю іншого,але це, так би мовити, один варіант його художнього мислення. Інший складніший і значно ефективніший,-коли вже протиставляється не образ образові, а якась окрема ситуація-ідилічне трагічному, як, наприклад, у вірші “Рай”:

Моляться соняшники.

Грім на хмарі Біблію читає .

тополя пошепки: страшний який

твій плач, Ісаіє!

Моляться соняшники.

Голодна мати немовля вбиває .

тополя закричала: он який

мій рай, Ісаіє!

До речі, тема голоду, того реального голоду на Україні 1932-1933 років,-це найболючіша сповідь В.Барки,якій він, крім поетичних творів,

присвятив великі епічні полотна-романи “Жовтий князь” та “Рай”.

Настане час і українське літературознавство вивчатиме творчість В. Барки в усіх її параметрах, у тому числі й версифікаційному, і, певна річ, говоритиме, що його двотернарна строфа тісно в’яжеться з тернарною строфою Павла Тичини, як і говоритиме про багатство новаторських стильвих прикмет його вірша.

Василь Барка, безперечно, один із найбільших поетів діаспори. На жаль, у нас його твори досі не друкувалися. Але хіба це перший випадок, що українці у світі дивували світ величністю своїх творінь?! І, до речі, високих і найвищих вершин сягали не тільки митці, а й ті, що вершили свій труд у будь-яких інших сферах: науці, політиці, бізнесі, спорті. Вдома, на їх Батьківщині, про них знати не годилося. Не годилося, бо вони жили по той бік океану, бо вони . Дуже багато було цих різних підрядних “бо”. Не хочеться про них згадувати. Не хочеться,хоч, безперечно, треба. Треба “переступати” через муки свого сумління і каратися за свою необачність і безпринциповість. Якщо ми вміли відмовитися навіть від митця всесвітньої слави Олександра Архипенка, то нині мусимо вміти робити протилежне:повертати Україні славу її синів. Мусимо вміти повернути на рідну землю велику, розмаїту і дивовижну творчість Василя Барки.