Сторінка
1

Образ вовка у фольклорі Українців

Ця робота присвячена присвячена образу вовка, що стрілою пронизує фольклор українців, та наших предків індо-європейців. Причина її написання, перш за все, бажання розібратися чому з малечку я асоціюю себе з вовком, чому в казках, що розповідала мені бабуся вовк завжди “вовчик-братик” і не інакше. Зрозуміти чому образ вовкулаки не страшить на наших теренах, в той час як де-інде про них знімають страшні фільми? Нарешті пояснити собі та іншим чому отаман Сірко отримав собаче ім’я!

Перш за все потрібно розуміти хто є вовк і що він за один. Перш за все Canis lupus – Вовк звичайний великий лісовий хижак. Він може бути до метра заввишки і важити до 50 кг. Вовка, як відомо ноги кормлять, тому він прекрасно пристосований до тривалого бігу та різких ривків. Вовки живуть практично у всіх ландшафтних зонах, хоч найбільше вони розповсюджені у степах, лісостепах, тундрах ба навіть напів пустелях. Вони об’єднуються у зграї, що розпадаються на сім’ї навесні, щоб привести потомство. Головна здобич для вовка великі копитні. Це не більше ніж енциклопедична замітка. Тепер докладніше про ті якості, що роблять вовків схожими на людей:

· Вовк справжній мисливець. Крім власної спритності у полюванні використовує допомогу родичів, особливості ландшашту.

· Він благородний і справедливий – за нормальних умов він не буде нападати на противників слабших за себе.

· Він чистий – вовк не харчується падлом.

· Вовк вільний, свободолюбивий та самостійний, в той час як левів дресирують у цирках.

· Він безстрашний – б’ється до перемоги чи смерті.

· Вовк моногамний, виховує своїх дітей. У них немає перелюбів.

Оттакий вовк живе у середньоєвропейських лісах. Не дивно, що прадавні народи, що жили з мисливства хотіли бути схожим на нього. Культ вовка на наших теренах сягає сивої давнини, ще праіндоєвропейці мали тотемний культ цього звіра. То ж звідси випливає висновок, що всі народи індоєвропейської мовної групи матимуть відповідні культи та їхне відображення у фольклорі. Саме так стверджує професор Л. Залізняк, більше того він пропонує це як ознаку, що вирізняє цю мовну групу серед інших. За свідченням Геродота, уже стародавні слов’яни - неври вважали, що кожен з них щороку на кілька днів перетворюється на вовка, а потім знову набирає людського образу

Це підтверджується зокрема засобами палеолінгвістики та порівняльної лінгвістики. У всіх індоєвропейців знайдені спільні слова, що означаються види дерев та тварин: дуб, береза, граб, бук, ясен, осика, верба, тис, сосна, горіх; Вовк, ведмідь, рись, лисиця, шакал, кабан-вепр, заєць, змія, бобер; орел, журавель, ворона, тетерев, гуска-лебідь.

Аналіз фольклору європейских народів має образ хтонічного вовка, що пожирає сонце й зорі. Хоч з іншої сторони цей вовк хмара дає живильне молоко (дощ). У слов’ян йому протиставляється крилатий пес Семаргл-Переплут, що охороняє посіви та поїть їх дощем. Подібні образи існують у всіх індоєвропейських народів – від скандинавського Фефніра до індійської Сарами. Литовці та чехи називають Вечерницю (Hesperus — планету Венеру) - Вовчоюю зіркою, а саме Zwerinne/ Zwiretnice від zweris – вовк. У старовинних західнруських перекладах книги Іова слово звір відповідає вовку.

Порівняльна лінгвістика дає нам інші знання – наскільки важливими були вовки у житті европейських народів. Це можна простежити за кількістю похідних слів та понять від базового іменника. Тут правда потрібно враховувати прадавні табу – вовка називали: лютим, хазяїном, дяьком, братом, Іваном, сірим. Українці назвають другий місяць зими “Лютий”, що також називають вовчим часом. Цілий племінний союз полабських слов’ян називався “лютичі”. Чечени та інгуші називають вовка “борз”, звічти запозичена “борзая” - швидконога порода собак, та “борзий” – зухвалий. Вовк хижак тому Сканд. vargr означає вовка, розбійникака та злодія. Слова Волк і вор є спільнокореневими. В народних піснях слово вовк заміняють епітетом лютий, є достатньо причин виводити його від снк. кореня lu — рвати, мучати, грабувати. Крім того знаменно те, що прикметник лютый в місцевих говірках означає швидкий - “он лют бегать”, тобто швидконогий. На думку Якова Грімма старонімецке warg (готск. vargs, исл. vargr) спільнокореневі з враг, що в може також означати чорта.

Крім того наявність вовка у прислів’ях та приказках. Більш за все він пов’язаний із негативним наслідком промовляння у голос його імені: “сказал бы словечко, да волк недалечко”, “про вовка ричь, а· вовк на зустрич”, “про вовка помолка, а вовк у хату (или: у кошари)”, “nie wyzywaj wilka z lasu!”. Білоруси кажуть “Ему воук дарогу перебег” про людину, якій щастить. Українці казали, що “якби чортів грім не бив, вовки не виїдали, то їх би наплодилося, що й світу видно не було б”

Потрібно зазначити, стародавні вірування пов’язували вовка з Перуном – відповідно “Что у волка в зубах, то Егорий (Перун) дал”, таким чином забита вовком тварина сприймалася як жертва, що обіцяло хазяїну удачу. Так сама згадка про сіроманця при народженні теляти могла захистити його – “Це не телятко, а вовченятко”. Вовк, у народних повіррях, мая здатність переходу між світами. Ця його особливість зберегась у народній свідомомсті навіть після приняття християнства. Хоч треба відмітити, що реліктові конфлікти вовколюдів (індоєвропейців) з прадавніми семітами відбилися у характері ставлення до вовка. Якщо у давніх слов’ян вовк символ сили і перший з проміж ознак воїнського люду, то з приняттям християнства “вовка створив чорт .”

.Вони йдуть у бій без броні

Вони злі наче пси і вовки.

Вони гризли власні щити,

Їхні браття - ведмеді й бики.

Ні сталь, ні вогонь, ні на мить

Не могли їхню лють зупинить .

Так написано про берсерків у "Сазі про Інглінгів". Слово “берсерк” (від “Ber”- ведмідь та Serkr – шкура) перекладається як воїн у шкурі ведмедя. Для тих що віддали перевагу вовчій було своє ім.’я – Ulfhednar (Ulf – вовк та Hedn - голова), відповідно вони були вовкоголові. У слав’янській усній традиції є згадки і про песиголових воїнів, але про них дуже мало “хороших” згадок. Пояснити це можна з огляду на те, що нащадки індоєвропейців ірану – тюркські кочові народи кількома хвилями прикочували у причорноморські степи. Їхніми символами були зокрема змії та пси. Навіть ім’я хана Ногая, що згадується у билинах – цар Калін на повірку означає собака. Думаю це достатньо пояснєю чому в українському фольклорі є песиголовці, що викрадають дівчат і величезна кількість змієборців.