Сторінка
1
ЗМІСТ
1. Вступ 3
2. Навчання О.Терлецького .4
3. О.Терлецький – як видавець громадський діяч, український
фольклорист .6
4. Смерть О.Терлецького .10
5. Вшанування пам’яті відомого публіциста у рідному селі 13 https://www.allfordj.ru/store/midi_klaviatury/ миди клавиатуры купить.
6. Додаток .15
ВСТУП
Кожна людина живе на світі для досягнення своєї мети. Вона наполегливо працює і досягає успіхів, щоб в майбутньому нащадки могли пишатися нею. Було багато видатних людей, якими ми можемо пишатися. Для того, щоб увіковічнити їхні імена, ми у їх честь називаємо вулиці, площі, відкриваємо музеї, пам’ятники, меморіальну дошки.
Мабуть кожен з нас пишається тією людиною, в чию честь названо його вулицю. І я теж горда, що вулицю на якій я живу, названо іменем видатного громадсько-культурного діяча вихідця з с. Назірна – Остапа Степановича Терлецького. О.Терлецький маловідомий своїм землякам тому, що був дуже скромним, і не любив висуватись вперед. Та люди с. Назірна все ж таки знають і пишаються своїм земляком, і тому я вирішила дізнатись більше про О.Терлецького і його родину, як особистість. Соратника І.Франка. Відомості про життя і творчість цього видатного діяча я взяла з опублікованих статей в газетах і книжках Б.Сенюка “Непогасне світло”.
“Той чоловік . плекав у своїй душі полум’я високих змагань, жив усе для інших, для народу і силкувався все життя мирити і розсвічувати те благородне полум’я в своїм окруженні”.
(І.Франко).
Наш визначний земляк Остап Степанович Терлецький незаслужено мало відомий коломийчанами. Його ім’я не було популярним серед громадськості і за життя бо вроджена скромність ніколи не позволяла йому висуватись наперед. В кожній чистій і розумній справі, де йшлося про добро народу, він все допомагав тихо і без розголосу.
Остап Терлецький сучасник і однодумець Івана Франка, Михайла Павличка і багатьох інших видатних діячів, і тому ми не можемо не знати за Остапа Терлецького правду, про його життя, його переживання та той запал, який допомагав О.Терлецькому для написання його праць.
О.Терлецький – одна з найцікавіших постатей в літературному громадсько-політичному житті ХІХ століття. Це водночас малодосліджена особистість і тому прикарпатський літератор Богдан Сенюк х с. Підгайчиків Коломийського р-ну спробував проникнути у світ морально-етичних принципів Терлецького. Б.Сенюк видав документально-художній твір “Непогасне світло” (1993 р. В.: “Світ”).
Неоціненну поміч у написанні цього твору надала Олімпія Карпінська з Коломиї. (д3:)
“Терлецький Остап, - писав Франко, - це була натура високо чесна і щира, глибоко пройнята почуттям своєї людської гідності та при тім повна симпатій до всіх слабих і покривджених та гноблених людей”. У хвилини зневіри, сумнівів і вагань підбадьорював та заохочував своїх товаришів – однодумців, вказував їм правильний шлях.
Народився О.С.Терлецький 5 лютого 1850 року в селі Назірна біля Коломиї, в сім’ї священика. Початкову освіту дістав в Коломиї, а в 1859 р. поступив до гімназії в Станіславі (тепер Івано-Франківськ), яку закінчив у 1868 році. Вже в 5-ому класі гімназії Остап Степанович з притаманним йому запалом віддається громадській роботі серед гімназистів стає один з організаторі “Громади” молодіжного товариств, а в 1865 році організовує і редагує учнівську рукописну газету “Зірка”, сам стає найплодовитішим її дописувачем. В ній вміщує свої вірші, оповідання публіцистичні статті. В той час цікавиться перлинами народної творчості, збирав і записував народні пісні.
Навчаючись у Станіславі О.С.Терлецький не пориває зв’язків з Коломиєю. Він надсилає свої дописи до Коломийської учнівської рукописної газети “Голос народний”.
В 1867 р. під час літніх канікул відвідав Терлецький в Старонцях Юрія Федьковича. З першого знайомства зав’язалась між ними дружба. Того ж року за старанням Терлецького станіславське товариства “Громада” видала дві книжечки, які були надруковані в першій коломийській друкарні Михайла Білоуса.
Життя Остапа в гімназії співпало з добою широкого розквіту тож званих громад серед української молоді. Утворені таємно з метою самоосвіти та підтримки патетичного духу, вони видавали рукописні газети, збирались на засідання де обговорювали свої літературні спроби, декламувати твори Шевченка та Юрія Федьковича. Тут С.Терлецький потоваришував з Володимиром Навроцьким, який наполягав, що треба вдягати сардаки, киптарі, опончі та полотнянки, які носять селяни. Це зблизить молодь з простими людьми, і Остап прислухався до цих порад серцем. Тут наспіла ще одна подія, котра забере спокій у молодого гімназиста: закохався у арію Сорохан і його лякала думка про близьку розлуку з нею.
“Як поїду в світ далекий, в далеку чужину,
Та на кого тебе лишу, моя Марцунило?
Та лишу я тееб, серце, на батенька мого
А він добрий, не дасть тобі нич зробити злого .”
Дійсність ровіяла юначі мрії. Станіслава вже до Остапа доходили вісті, що Марію силує виходити заміж її мама, що до неї вже сватаються. Коли Отсап поринув у кипучу діяльність Станіславської громади і все рідше приїздив додому, у Назірній готувалось весілля. Марію сватав парубок з Загайполя Матвій Рибак. Зустрівся Остав з Марцею через два тижні, коли йшли з церкви після служби. Невдовзі Матвій забере жінку до Загай поля, далі від Остапових очей. Остап не докучав батькові і не шукав винних у своєму горі. Його могла розрадити смертельно хвора бабуся Юліана. Занедужав з того всього.
Помирає його бабуся 25 лютого – відходить на вічний спочинок батько. Біль втрати коханої, рідної непосильним тягарем лягли на молоді плечі, і Остап тяжко занедужав – почались епілептичні припадки, які виснажували 20 років, розладнали нерви. Вечорами багато читав, думав про сенс життя.
Через хворобу О.Терлецький відмовився від улюбленого читання. Недопомагало жодне лікування. Їде оздоровлюватися до Ферескула над Черемошом.
На філологічний факультет Львівського університету поступив О.С.Терлецький в 1869 р. після річної перерви, спричинено його хворобою. Втративши батьків, він змушений був пробиватись крізь життя власними силами, працюючи в гімназії коректором, а під час університетських студій у Львові він працює у поміщика Володислава Федоровича над упорядкуванням бібліотеки родинного архіву.
О.Терлецький добре знав англійську, французьку мови, а польською та німецькою володів вільно.
Зневіра в щирості народовецьких кличів, зароджена не під час гімназійного періоду під впливом старшого шкільного товариша Володимира Навроцького, у Львові все більше поглиблюється. Пізнавши зблизька Народовецьких провідників Терлецький зовсім розчаровується у правдивості та доцільності проголошуваних ними ідей і пориває з ними.
Завантажити реферат