Сторінка
1

Улас Самчук (1905-1987)

“Я ставив і зараз ставлю собі досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю”, — писав талановитий український письменник XX ст. Улас Самчук. Кращі його твори, як-от трилогії “Волинь” та “Ост”, роман “Марія”, інші, потвердили, що письменник з честю виконав поставлене завдання. Добре знаний за кордоном і донедавна майже не відомий в Україні, нині він повертається на рідну землю як художній літописець свого часу й народу.

Улас Олексійович Самчук народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Волині в заможній хліборобській родині. Навчався у сільській школі, потім у Кременецькій українській гімназії, де й почав писати вірші та оповідання. Мальовничі місця його дитинства, Дермань, Тилявка, Кременець, залишилися у пам'яті прекрасним і вдячним спогадом, згодом перенесеним на папір: “Кремінець був гідним місцем для мого юначого визрівання, так само, як Дермань був щедрою колискою дитячих вражень. Ці місця сильно позначені печаттю духа давньої творчої культури і творять той клімат, в якому найкраще може розвинутись неспокійний інтелект, який чогось шукає і до чогось прагне”.

Юнаком Улас Самбук був покликаний на службу до польської армії, але в 1927 році дезертирував з війська, нелегально перейшов кордон і оселився в Німеччині, де розпочав навчання у Бреславському університеті. Та його манила до себе Прага, де на той час був найголовніший український культурний осередок на еміграції — тут зібралися письменники, історики, діячі колишньої УНР. Тож закономірно, що молодий письменник (а друкуватися він почав - це в Польщі в 1925 році у варшавському часописі “Духовна бесіда”) переїздить до Чехо-Словаччини в Прагу, де в 1929 — 1931 pp. продовжує освіту в Українському вільному університеті. Згодом у книзі споминів і вражень “На білому коні” він так напише про те значення, яке мало це місто для його життя і становлення як митця: «У житті кожного письменника є час і місце, що творять вісь його буття. У моєму житті таким місцем була Прага і час, у ній прожитий. Тут я визрів як письменник, тут появились основні мої» писання, тут формувались мої ілюзії, мої фата-моргани, мої суперечності. Тут пізнав певне коло людей моєї мови, з якими судилося ділити долю і недолю мого життя”. Друзі і побратими його — це і ліричний О. Олесь, І О. Ольжич «з кам'яною романтикою в археології і віршах, і тихою поезією в революції й політиці”, “упокорений бунтівник” С. Черкасенко і “нестримна” О. Теліга, і багато інших, “що зустрілися напівдорозі, завжди випадково і завжди несподівано, дуже різні за здачами, дуже недопасовані і завжди контроверсійні.

З 1929 р. У. Самчук постійно співпрацює з “Літературно-науковим вісником”, з часом — із “Дзвоном” (виходили у Львові), а також з “Само­стійною думкою” (Чернівці), “Розбудовою нації” (Берлін) та іншими видан­нями. Згодом письменник видає збірку “Віднайдений рай” (1936), позначену духовним зв'язком із залишеною Батьківщиною і ностальгією за нею.

У 1932—1937 pp. з'явилась друком трилогія У. Самчука “Волинь”, що принесла йому заслужене визнання. На час виходу в світ першого тому цієї книги авторові було лише 27 років. Не багатьом митцям здавалося замолоду написати таке велике епічне полотно з життя народу й піднятися на гаку висоту майстерності й філософського осмислення змальованих подій.

Вже сама назва твору вказує на те, що оповідається в ньому про рідний письменникові край. Волинь у передреволюційний час, у революцію та громадянську війну постає перед нами зі сторінок твору. Художньо осмислена історія роду Довбенків дає широке уявлення про буття українського селянства цього часу. Головний герой твору Володько Довбенко — селянський хлопець, який вийшов з глибин народу і свідомість якого формується в нових історичних умовах. Такі, як Володько, як його батько Матвій, мати, брати, здатні, на думку автора, не лише вижити, а й працею своєю створити підґрунтя для розквіту держави. До цього висновку автор приходить, об'єктивно зображуючи події, що відбуваються довкола хутора Довбенків і безпосередньо на хуторі, цій маленькій “моделі” всього селянського всесвіту. Глибокою ліричністю, любов'ю до рідної землі, до працьовитих, чесних трудівників зігріті сторінки трилогії. “Волинь” — це своєрідний епічний гімн землі й людині, яка на ній працює.

Коло ідей і тем, піднятих у трилогії, У. Самчук розробляє і в романах “Кулак” (1932) та “Марія” (1933). Показово, що вони написані в той час, коли створювалась і “Волинь”, і є ніби похідними від неї. “Кулак” — твір про трагічну долю українського селянства і палке слово на його захист (це дало підставу догматичній критиці на Україні називати автора “куркульським письменником”).

“Марія” — художній життєпис простої сільської жінки-трудівниці від народження аж до смерті, історія й родини у складний, переломний час війн, революції і пореволюційного буття.

Ось ми бачимо, як Марія з'являється на світ, як чує небо і землю, п'є материнське молоко, пізнає сонячне світло. В шість років лишається сиротою, в дев'ять — іде в найми. Виростає вродливою, працьовитою дівчиною. Закохується у Корнія, але його забирають на службу до флоту. Від нього немає жодної звістки, і Марія виходить заміж за тихого працьовитого хлопця Гната. Після повернення Корнія вона залишає чоловіка й пов'язує свою долю з коханим. Поступово налагоджується життя, входить у звичне селянське русло. Не обходить стороною родину й горе: у великодню ніч хтось підпалює обійстя (лише наприкінці книги стане зрозуміло читачеві, що це був Гнат). Але добра, відкрита до людей Марія разом з Корнієм переборюють і цю біду. Ростуть сини. По-різному складаються їхні долі. Старший, Демко, не повернувся з німецького полону, куди потрапив під час війни. Середній, Максим, пройшов фронти, вдягнув шкірянку, начепив маузера, розстрілю­вав контрреволюцію”. Найменший, Лаврін, найдобріший, був репресова­ний як ворог народу. (Згадаймо, подібні ситуації протистояння кровних родичів змальовані були і в романах Ю. Яновського “Вершники” та “Мати” А. Головка).