Сторінка
1
Вступ
Шевченко – щиро народний поет. Усе своє життя він служив народові, і ніколи від нього не відходив, ніколи про нього не забував. І ніколи свого українського світогляду не міняв. За те, що Шевченко весь свій вік вірно служив своєму обездоленому народові; за те, що все життя вірно і гаряче любив свою Україну – широкополу та безталанну, Бог і народ повно зберегли пам’ять про нього поміж нами світлою і незабутньою.
Постать велетня Шевченка зростає в нашій свідомості і в очах культурного світу з року в рік.
Тараса Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе – свій час і Україну в ньому. Він сам приходить у наш день. Але й ми повинні йти у його час. Лише так між нами й ним буде глибше взаєморозуміння.
Основна частина.
Кіровоградщина не належить до тих кількох в Україні регіонів, куди Тарас Шевченко планував свої приїзди із далекої північної столиці Росії. В нашім благословеннім степовім краї він не писав віршів, не малював, не залишив якихось творчих слідів. А події його численних творів розгорталися на межі нинішньої Кіровоградщини. Тому цілком природний інтерес до найдрібніших деталей, що пов’язують ім’я Тараса Шевченка з нашим краєм.
Перебування Тараса Григоровича Шевченка в нашому краї ми, перш за все, пов’язуємо з відомим фактом, що хлопцем Тарас Григорович з батьком десь у 1823 -1824 роках чумакував нашим степом.
Розглянемо російськомовне видання твору «Наймичка». Сам великий Кобзар пише:
«Во время самой нежной моей юности (мне тогда было 13 лет) я чумаковал тогда с покойником отцом.
Выезжали мы из Гуляйполя, я сидел на возе и смотрел на Новомиргород, лежащий в долине, и на степь…
…Смотрю – опять степь, степь широкая, беспредельная, только чуть мреет вдали что-то похожее на лесок.
Я спрашиваю у отца, что это видно? –Девятая рота, - отвечает он мне. Но для меня этого не довольно. Я думаю, что это – 9-я рота? Степь и все степь…»
9-а рота. Дійсно, що це таке? У цих краях в Аракчеєвські часи були військові поселення, що мали свої порядкові номери:8,9.10 рота. В них солдатів навчали військовій справі . Гуляйполе пізніше було перейменовано в Златопіль, тривалий час містечко було районним центром. Зараз входить до складу Новомиргорода.
У молодій поетичній душі хлопця в пору цієї, як він сам казав, «найніжнішої молодості» вперше ворухнулися нові, незнані почування – почування космічні, той особливий стан душі, коли «хочеться обняти оком душі цілість світу, в часі і просторі». «В степу ніч ясна, місячна, тиха, чарівна ніч! На степу ніщо не ворухнеться, найменшого руху – тілько, коли проїдеш повз могилу, на могилі тирса немов ворушиться, і тобі чогось страшно робиться» – так згадував він свої степові враження. Безмежність степового пейзажу малював потім такою, якою її бачив:
«Кругом його – степ, як море
Широке, синіє
За могилою могила,
А там – тілько мріє…
Бував Тарас Григорович Шевченко і у нашому місті, колишньому Єлисаветграді.
Про це в «Наймичці» далі читаємо:
-А вот и Елисавет! – сказал отец.
-Где? – спросил я.
-Вон на горе циганские шатры белеют.
К половине дня мы приехали в Грузовику, а на другой день поутру уже в самый Елисавет»
«Грустно мне! Печально мне вспоминать теперь мою молодость, мою юность, моё детство беззаботное! Грустно мне вспоминать теперь те степи широкие, беспредельные, которые я тогда видел и которых уже не увижу никогда» (Т.Шевченко.
Повне зібрання творів у 12 томах, т.3, стор. 117).
Мова йде про Єлисаветград та деякі села нашої області.
Цей уривок старанно аналізують наші кіровоградські дослідники. Заперечують правильність біографічних даних Шевченка (те, що відбувалася ця подорож, коли йому було саме 13 років) Володимир Кобзар та Юрій Матів ос у статті «З чумацькою валкою» (Поріг, 1992 р. №2).
Вони порахували, що це за Шевченковими даними відбулось у 1827 р. Але ж Тарас чумакував з батьком, а він «помер ще в березні 1825 р. Отож піти з ним востаннє в чумачку Тарас міг не пізніше 1824 р. в десятирічному віці. Автори пояснюють цю невідповідність тим, що саме тринадцять років стали для поета символом дитинства. «Згадаймо хоча б:»Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом…»
Чумацький шлях, яким мандрували Шевченки, співпадає з сучасною дорогою, що пролягає через Златопіль, Новомиргород, Каніж, Володимирівку, Грузьке, Кіровоград.
Ще одна назва – «Дев’ята рота» відійшло вже в небуття.
У статті «Перша мандрівка поета» («Вечірня газета»,07.03.2001 р.) Юрій Матів ос вказує на « географічну» неточність згадки: «…і річку, на якій розташований Новомиргород, назвав Тикичем. Насправді це Велика Вись». Але і пояснює ці неточності тим, що «Наймичка» - це художній твір і такі деталі не мали для автора історичного значення. У цій же статті Ю.Матівос висунув гіпотезу, що Тарас Шевченко «був у нашому місті не проїздом, як це вважалося, а перебував щонайменше кілька днів». Дослідник розмірковує над часом подорожі. Він ставить під сумнів статтю у «Літературній Україні» від 3 грудня 1987 р., підготовлену Тарасовими нащадками Дмитром і Людмилою Красицькими, які писали, що поїздка відбулася восени. Ю.Матівос наводить дані П.Зайцева та О.Кониського, які вважали, що подорож до Єлисаветграда відбулася швидше влітку. Він підтримує їх: «Про те, що чумацька валка йшла влітку – безсумнівно: холодної пори року на березі річки не заночуєш». І продовжує вже тему причини поїздки: «їхати аж з Маринців до Єлисаветграда на рядовий базар теж сенсу не було, тим більше продавати яблука, як про те пишуть Красицькі». Він впевнений, що покликав їх у путь великий ярмарок, яких у Єлисаветграді в ті часи було чотири на рік, і розповідає про один з них – підходящий – Петропавлівський ярмарок. Отже, стосовно згадки Шевченка у повісті «Наймичка» про перебування у нашому місті є досить багато зауважень, думок і розвідок. Але найцікавіше те, що в пам’яті великого поета закарбувалися деталі, назва нашого міста. І приємно те, що ця подорож знайшла місце в його літературній творчості.
Завантажити реферат