Сторінка
9
Тарновський-молодший мав неабиякі таланти садобудівника, його ставлять на один щабель із славнозвісним будівничим Версальського парку за Людовіка ХІV Ле Нотре. У Качанів ці Василь Васильович Тарновський за 44 роки зібрав і створив український музей старожитностей.
Качанів ку він обожнював. На площі 800 десятин ним створений казковий парк – у ньому великий палац, який мав 80 кімнат, зали бібліотеки.
Деякий час тут жили і творили художники Ілля Рєпін, Костянтин Маковський, композитор Михайло Глінко. Великими друзями Тарновських були П. Куліш, М. Костомаров, М. Гоголь, М. Драгоманов, Марко Вовчок, та багато інших громадських і культурних діячів тієї пори.
Та особливо хвилююча сторінка історії Качанівки – перебування Т. Шевченко та його друга по імператорській Академій мистецтв, нашого земляка Григорія Честахівського (1816 – 1893). Народився Г. Честахівський у посаді Петриківці Олександрійського повіту на Херсонщині. У 1821 р. посад дістав назву нова Прага. І батьки Честахівського і він сам стали військовими поселенцями.
З дитинства Честахівський відчував надзвичайний потяг до живопису. Як то сталося – невідомо, але на його природні здібності звернув увагу новоросійський і бессарабський генерал-губернатор граф Воронцов і в 1843 р. він був зарахований до імператорської Академії мистецтв, пробув він в Академії довго – 11 років і лише в 1854 р. Радою Академії мистецтв Честахівському надано звання вільного художника. Він мав поважні замовлення: такі як іконостас Єлисаветградської церкви Святого Володимира. Відомо, що Григорій виконав низку портретів височайших осіб. Та, певно, художником він був посереднім, а тому Г. Честахівський і далі служив у Департаменті військових поселень незначним чиновником. У 1883. його залишили поза штатом. Г. М. Честахівський познайомився з Тарасом Шевченком у 1843, коли вступив до Академії мистецтв.
Поет уже закінчував Академію, а Григорій її тільки починав. Він писав: «Ми були земляки, хоча із різних місць України: я – з Херсонщини, він з Київщини. Нас поєднувало на чужині селянське походження і українська мова, в цьому Петербурзі, який так ненавидів Тарас Григорович.»
Григорій знав багато українських пісень, майстерно їх виконував з гітарою. Згадує: «Пісні ті особливо уважно слухав Тарас, сам брав участь у їх співі. Та що мій спів порівняно з тим, як він співав «Так, їх поєднувала Україна, її мова, її пісні.»
Григорій обожнював Шевченка, той у свою чергу платив Честахівському щирою дружбою. Роки заслання їх розлучили. Але коли поет повернувся до Петербурга, їх взаємини не тільки поновилися, а й Григорій став найближчим товаришем і супутником останніх років життя поета.
«Ми просто не могли існувати один без одного,» – розповідав Григорій Миколайович на вечорах у Качанів ці біля Шевченкового дуба.
Записані розповіді Григорія Честахівського про останні дні і години життя Т. Шевченка,, його неймовірні моральні і фізичні страждання.
В останні хвилини, коли душа поета відлетіла, біля нього О. Лазаревський і Г. Честахівсьхий. Після похорону поета, його майстерню було розпечатано і поліція дозволила скласти опис майна Шевченка.
Григорій Честахівський був запрошений як експерт для оцінки художніх творів.
«Сумне, тяжке завдання, – згадує Григорій Миколайович, – всі стіни майстерні були покриті олійним живописом. Усе, що становило інтерес, я скопіював. Все майно продано друзям Шевченка. Все, що стосувалося живопису: фарби, пензлі, палітру я передав Василю Тарновському для шевченківського музею. В майстерні залишилися казенні меблі. Я вийшов останнім.»
Сучасники свідчать, що Честахівський відіграв головну роль у перепохованні поета біля Канева на Чернечій горі.
Варфоломій Шевченко наполягав поховати Тараса біля церкви: Честахівському довелося послатися на волю поета, викладену у його «Заповіті», а Варфоломію сказав: «Давайте добре робити по-Тарасовому, як бажала його душа безсмертна.»
І Варфоломій Шевченко здався. Думку нашого земляка підтримали і інші родичі поета.
Коли було одержано дозвіл на перевезення праху поета в Україну, проводжати труну до нової могили від петербурзької громади було відряджено майбутнього історика України О. Лазаревського та художника Григорія Честахівського. На всьому шляху до України Честахівський робив замальовки зустрічей і проводів праху Шевченка. Вони збереглися до нашого часу. Таких замальовок більше 20. На них бачимо траурну колісниці, труну, вкриту китайкою та вінками, засмучені постаті селян. Важку свинцеву домовину, покриту червоною китайкою, несли на руках на найвищу на Дніпрових кручах Чернечу гору.
Йшла вперше Україна по дорозі
У глибину віків і вічних злетів
Йшла за труною сина і пророка,
За нею по безсмертному шляху
Ішли хохли, русини, малороси
Щоб зватися українцями віднині.
(І. Драч)
Діяльність Г. Честахівського у Каневі викликала занепокоєння урядовців. Честахівському генерал-губернатор «сделал строжайшее внушение, приказав ему немедленно возвратиться в Петербург к месту служения, и вместе с тем обязал его подпискою не приезжать во вверенный его князя, край».
Та повернувся Г. Честахівський до Шевченкового краю, до своїх друзів, щоб разом продовжувати шанувати і берегти пам’ять про Тараса. До речі, могила самого Г. Честахівського знаходиться в садибі Качанівці.
Біографи Тараса Шевченка встановили близько 200 міст і сіл, пов’язаних з перебуванням у них великого Кобзаря. Всюди, де довелося побувати Тарасу, живе пам’ять про нього. Живе вона і в нашому степовому краї, куди доля в дитинстві закинула майбутнього поета. В кожному місті, районі нашої області є вулиці, навчальні заклади, названі іменем Кобзаря. С/х підприємства носять його ім’я, створені музеї, встановлені пам’ятні знаки.
Зокрема, в нашому місті є вулиця, яка носить його ім’я. Вулиця Шевченка виникла, як і більшість вулиць Єлисаветграда в середині ХІХ століття. Нічим особливим від інших не відрізнялась, хіба тим, що на ній знаходилась жіноча та чоловіча гімназія, земська управа. Звалася та вулиця Петровською. Весь квартал від жіночої гімназії до теперішньої школи-гімназії №5 займали «московські лавки», де можна було купити тканини, велосипеди, шкіри, хутра (каракуль, бобри).
Завантажити реферат