Сторінка
3
Йшли під його прапори селяни з Чигирина, Суботова, Трилісів, Осоти, Бірок.
Перед тим, як виступити у похід на Умань – гніздо шляхти і уніатів – в Мотронинському монастирі повстанці освятили зброю.
Вчитуємося у хвилюючі рядки Шевченкових «Гайдамак»:
Давно те минуло,
як мала дитина,
Сирота в ряднині
я колись блукав
Без свити, без хліба
по тій Україні
Де Залізняк, Гонта
з свяченим гуляв.
З Шевченкових «Гайдамак» кожен з нас в загальних рисах знає про Коліївщину – славетне народне повстання 1768 р., яке охопило частину Правобережної України, та про його ватажків – Максима Залізняка та Івана Гонту. У повстанні брали участь широкі народні маси. Пам’ятаєте:
…осталися
Діти та собаки, –
Жінки навіть з рогачами
Пішли в гайдамаки.
Власті Росії, Польщі жорстоко розправилися з повстанцями. Нелюдських з катувань зазнали ті, хто потрапив до рук польських властей. Івану Гонті на третій день знущань відрубали голову. Максима Залізняка разом з іншими керівниками повстання закували в кайдани і відправили в Сибір на каторгу.
На етапі в с. Котельва, що на Полтавщині, каторжники перебили охорону і втекли.
Одначе, 35 чоловік, у тому числі й Залізняк, були спіймані, Про дальшу долю Залізняка точних даних немає. Є свідчення, що йому знову вдалося втекти, і він брав участь у повстанні Пугачова.
Письмові свідчення, перекази, відгомін споминів, що живуть і досі в пам’яті народній – доказ того, що сімейний зимівник Залізняків був у селі Олексіївні Бобринецького району на річці Сугоклеї.
По річці Сугоклеї, де вона впадає в Інгул, були зимівники інших запорозьких козаків.
Тут протягом багатьох років стихійно формувалися невеликі ватаги гайдамаків, що переходили територію Єлисаветградщині, піднімаючи селян на боротьбу проти панів. Напровесні 1768 р. Максим Залізняк вирушив з берегів Сугоклеї в Чигиринські ліси, де очолив боротьбу правобережного селянства проти соціального гніту.
Дві обставини сприяли до написання «Гайдамаків». Насамперед – подорож до Мотронинського монастиря. Але чому малий Тарас разом з сестрою Катериною йшов саме до Мотронинського монастиря, адже це так далеко – майже 80 верств від рідної Кирилівки? Набагато ближче , всього за 25 верст розташований Лебединський монастир.
Знову вчитуємося у «Гайдамаки»:
Батько діда просить,
щоб той розказав
Про Коліївщину, як колись бувало…
Всі біографи Тараса Шевченка сходяться на тому, що розповіді діда про Коліївщину – чи не основне джерело для написання поеми «Гайдамаки».
Адже дід Шевченка, Іван Андрійович, був одним з тих селян, хто за покликом Максима Залізняка прийшов в урочище Холодний Яр поблизу Мотронинського монастиря, щоб взяти до рук кіл і виступити проти польської шляхти.
Прізвище діда Тараса Івана Андрійовича Шевченка, так само як і його сина Григорія, у друкованих джерелах подається подвоєне – Іван Андрійович Шевченко (Грушевський).
Найвизначніший біограф Тараса Шевченка П. Зайцев і малого Тараса називає Грушевським.
Дехто з біографів при цьому додає: Грушевський вуличне прізвисько Шевченків. Чому Грушевський? Згадаймо, як виникали прізвища в українців. В основу їх творіння покладалися здебільшого ознаки зовнішні або побутові – ремісничі.
Наприклад: Кривий, Рябий, Швець. А сина Кривого називали Кривенком, Швеця – Шевченком.
А Грушевський звідки? Ще раз згадаймо як народжувалися вуличні прізвиська. Практично так само, як і прізвища. Особливо міцно і чітко вони «приставали» до переселенців. Тут перевага надавалася топоніміці. Переїхав, скажімо, чоловік з Бобринця у Компаніївку, на новому місці обов’язково казали на нього Іван Бобринецький.
Якщо виставляти такий логічний ланцюжок, то Грушевський, певно, перебрався в Кирилівку з Грушівки.
За п’ять верст від Мотронинського монастиря лежало село Грушівка. Село як село – сотні подібних розкидано у Придніпров’ї.
Та, якщо глянути на карту – воно розташоване в епіцентрі повстання коліїв.
Грушківців у загоні Залізняка було немало, серед них, певно, й Іван Швець.
Повернутися в Грушки після поразки повстання Іван не міг, Шляхта жорстоко розправлялася з коліями.
Залишалося шукати десь притулку. Так Іван Швець опинився у Кирилівці. Жителі села Кирилівки не брали участь у повстанні, тому гнів шляхти на нього не розповсюджувався. Отже Катерина з Тарасом ходили не стільки у монастир, скільки на Батьківщину діда Івана.
Під враженням розповідей діда про гайдамаків хлопець намагався відвідати ті оспівані у народі місця.
Адже хлопцеві було вже 13 чи 14 років, і у нього пробуджувався талант художника і поета. З нічого подібний дар не виникає. Поряд з Грушівкою розташовані давні українські села: Осота, Вірки, Івангород (Олександрійський район).
Зовсім неподалік – Мотронівка ( Знам’янський район). А неподалік тече річка, яку поет згадує в «Гайдамаках»:
Інгул щозиму замерзає –
Богун не встане загатить
Шляхетським трупом.
Щоб давати хоча б коротку характеристику, скажімо річці, треба її знати,
І досі сниться: під горою
Між вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє малесеньке внуча.
Федір Михайлович Шабала (1927 – 1997) уродженець с. Курилівки на Київщині поблизу Шевченкових. Курилівки та Моринців, все життя захоплювався Шевченкіаною.
Вдовж багатьох десятиліть він жив на Кіровоградщині. Шабала був на рідкість цікавою людиною, по справжньому обдарованою особистістю. Інженер-будівельник за фахом, він захоплювався живописом, музикою, історією, літературою, самотужки оволодів грою на баяні, балалайці, піаніно.
Причому у всьому. За що б не брався, він намагався «дійти до самої суті».
Федір Шабала зібрав про великого Кобзаря кращу бібліотеку в місті – чимало раритетних – декілька дожовтневих видань «Кобзаря», є книга М.Полевого (1842 р.), до якої Шевченко виконав ілюстрації. Є картини Ф.Шабали за творами Тараса Шевченка «Утоплена», «Катерина».
Незважаючи на те, що Федір Михайлович почав малювати в сорокарічному віці, він залишив нам тисячу творів живопису та графіки, зокрема шевченківської тематики. Більшість з них зберігається в кібернитично-технічному коледжі, де Федір Михайлович викладав до останніх днів свого життя. Заслуговує на увагу робота над родоводом Тараса Григоровича Шевченко . На жаль, цю роботу обірвала смерть Шабали.
Родовід починається з прадіда поета, «одчайдушного» гайдамаки Андрія Омеляновича Грушевського – Шевченка (1720-1795рр.), а закінчується його далекими нащадками, яких доля розкидала по всіх-усюдах: від Києва, Єсентуків до Нар’ян-Мара. Як відомо, Тарас Шевченко не був одружений, тобто прямих нащадків не мав. Через те, нащадками, найближчими родичами Кобзаря прийнято вважати дітей його братів в сестер.
Завантажити реферат