Сторінка
2
Гідрографічна карта області підтверджує ідентичність ще однієї назви, яка вгадується в повісті «Наймичка» - Дідова Балка. Так називалась невелика, завдовжки 10-12 км річечка в Кіровоградському районі, яка під селом Канежем Ново миргородського району впадає в річку Велика Вись.
Саме тут, ймовірно, поблизу сучасних сіл Володимирівки або Могутнього ночували Шевченки: «Степь и все степь. Наконец мы остановились ночевать в Дидовой Балке».
Ще весною 1989 р. з нагоди 175-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка на роздоріжжі шляхів, по яких котилися чумацькі валки в урочищі Дідова Балка встановлено пам’ятний знак на честь перебування Шевченка на Єлисаветградщині.
В Єлисаветграді чумацька валка довго не затрималась і відправилась далі повз село Клинці, перетнула Аджарську балку, переправилась через річку Аджамку. Звідси чумацький шлях тягнувся повз Фирсові могили (за 5-6 км на схід від с. Тарасівки, що на Інгулі). Далі – на Інгуло-Кам’янку, де в широкій балці, поблизу села Новосавицького Долинського району знаходилась нічна стоянка чумаків з колодязем та просторими випасами по балках.
Звідси шлях тягнувся повз Високу могилу (біля с. Роздільне) та мілководний переїзд через річку Березівку, що лежить між селами Антонівкою Долинського району та Жовтневим Устинівського району.
Доречно нагадати, що під час подорожі Тараса тут ще стояв Козацький собор.
Далі шлях ішов на П’ятихатки Долинського району, Кривий Ріг, Бериславську переправу, Перекоп. Більше 150 км пройшов територією Тарас з чумаками по землі сучасної Кіровоградської області.
Побачив він тут дикий степ, покритий ковилою-тирсою, побував на Високій могилі.
Та не могли не вразити його дитячу душу на цьому шляху колони рекрутів, втікачі-кріпаки, яких гнали назад до панів…
Чи писав ще поет про наш край? Він бував в Чигирині і Суботові (вони в той час входили до Кіровоградської області).
Це – поезія «Чигирине, Чигирине»:
Чигирине, Чигирине,
Мій друже єдиний…
У творах поета часто згадуються ріки Кіровоградщини, зокрема Інгул (у поемі «Гайдамаки» є рядок «Інгул озиму замерзає») та Буг, не кажучи вже про Дніпро.
Ще один твір Тараса Шевченка, в якому він згадує наш багатий історією Чутівський ліс. Це містерія «Великий льох»:
Смеркається. Полетимо
Ночувати в Чуту.
Як що буде робитися
Відтіль буде чути.
Схопилися білесенькі
І в ліс полетіли.
І вкупочці на дубочку
Ночувати сіли.
Цими рядками закінчується перша частина містерії, яка розповідає про зустріч на церкві трьох «душ», кожна з яких сповідується про свій несвідомий гріх, за який карається.
Чута у сприйнятті поета нерозривно пов’язана з Холодним Яром, Чорним лісом і сприймається як символ гайдамаччини. Не виключено, що Тарас Шевченко міг сам побувати в Чутівському лісі під час відвідин в Олександрівці польського письменника Міхала Грабовського.
Перу польського письменника на ту пору належала не одна книга з історії гайдамаччини, причому написана на краєзнавчому матеріалі («Коліївщина і степи», «Станиця Гуляйпільська» тощо).
Науковцями досліджується гіпотеза про можливий приїзд Шевченка до М.Грабовського.
Краєзнавець Сергій Шевченко у статті «Кобзар і наш край: пропозиція пошуку» («Народне слово», 20.05.2003 р.) пише про польського перекладача і літературознавця Є.Єнджевича, який у романі «Українські ночі, або родовід генія» описує приїзд Шевченка і Куліша до Міхала Грабовського. Але для встановлення достовірності цього факту треба дослідити польські джерела, каже автор статті, можливо листи, архів Міхала Грабовського.
Місця, про які писав Тарас Шевченко, мають цікаву історію. В 1919 р. в Єлисаветграді діяв полк ім Т.Шевченка. У квітні 1919 р. передбачався заколот атамана Григор’єва і в зв’язку з цим полк було перекинуто з Одеси до Єлисаветграда.
Слід відзначити, що полк ім Шевченка користувався в окрузі великою популярністю, гостями відважних бійців-шевченківців були Г.Нейгауз і К.Шимановський, котрі мешкали на той час в Єлисаветграді.
Влітку 1828 р. Тарас Шевченко з сестрою Катериною відвідали Мотронинський монастир.
Монастир цей знаменитий тим, що на цвинтарі поховано багато гайдамаків. Малий Тарас прочитував могильні написи. Ці написи, спогади богомольців-відвідувачів, а також-діда майбутнього поета Івана Андрійовича, послужили матеріалом для написання поеми «Гайдамаки», вірша «Холодний Яр», створення картин «Мотрин монастир». «Дуб».
Що ж то за яр такий? Хто та Мотря, чиє ім.’я носить млнастир, ліс і село Знам’янського району? Грандіозне це творіння природи – Холодний Яр. Загальна довжина його з приярками становить 250 км (там розташовано 20 сіл, 12 хуторів). Тут чергуються пагорби з долинами, балками і ярами. Колись ця місцевість була густо вкрита лісами, перелісками, пересічена численими річками і струмками. Звідси витікають Тяслин і його притоки Сріблянка, Осота, Косарка, Чорнобривка. Тут ростуть понад 120 видів дерев, багато різних трав, у тому числі декоративних і лікарських.
Багатий різноманітний тваринний світ Холодного Яру. Здавна селилися тут люди.
У Холодному Яру збереглися рештки Мотронинського монастиря, заснованого ще в ХI столітті.
Від ріки Тясмину до верхів’їв Інгулу та Інгульця тягнувся колись величезний лісовий масив. Частина цого звалась Мотронинським лісом. Далі, на південь до Красносілля був Чутівський ліс, або Чута.
Біля Цибулевого – Кругликівський, а біля Підлісного – Нерубайський, а завершувався лісовий масив Чорним лісом біля Знам’янки.
Всі названі тут населені пункти та місцевість виникли у XVII – XVIII столітті (тепер це територія Кам’янського, Чигиринського районів Черкаської області та Олександрійського і Знам’янського – Кіровоградської).
Ще з IX століття ці угіддя належали Ярославу Мудрому – одному з київських князів. Цю місцевість він подарував своєму воєводі Мирославу. Той побудував на плоско гір’ї фортецю і оточив її високими земляними валами та глибокими ровами. Вирушаючи одного разу захищати Київ від набігів печенігів, воєвода наказав своїй дружині Мотрі берегти фортецю від ворогів. Мирослав, повертаючись додому, вирішив перевірити пильність охоронців фортеці.
Він переодягнув своїх ратників в одяг печенігів і підняв прапори , захоплені у ворога.
Як тільки вартові помітили «половців» і сповістили про це Мотрю, вона наказала зустріти нападників градом стріл. Одна з них смертельно уразила Мирослава. Оплакуючи чоловіка, Мотря, для увічнення пам’яті про нього, збудувала монастир, а сама пішла туди черницею. З того часу ця обитель називається Мотринською, а монастир – Мотиним. Мотрю ж пізніше церква зарахувала до сонму святих.
Під час монголо-татарської навали він згорів.
Року 1568 відродився з попелу. Рівно через два століття монастир став центром боротьби українського народу з уніатською та польською шляхтою. Побіля нього в Холодному Яру збирав сили на боротьбу з ворогом Максим Залізняк.
Завантажити реферат