Сторінка
4
Як відомо, у Знам’янці тривалий час жили нащадки Тараса – його онука Катерина Красицька та її дочка, правнучка Тараса Шевченка Антоніна Красицька, які створили в м.Знам’янці музей Тараса Григоровича Шевченка. Вони ведуть свій родовід від старшої сестри поета – Катерини. Тієї самої, з якою малий Тарас ходив до Мотронинського монастиря.
Коли Катерина вийшла заміж, малому Тарасові було дев ять років. Він сумував, що доводиться розлучатися з рідною душею, старшоб сстрою, яка любила і жаліла його. Та ради не було: Катерина переїхала у сусіднє із Кирилівкою село Зелена Діброва до свого чоловіка Антона Красицького. Від цього шлюбу народилося дванадцятеро дітей, четверо з яких дали потужні родові гілки: на сьогодні відомі імена 231 нащадка Красицьких, і це далеко не повний перелік, бо, наприклад, долі дітей та внуків Федори, Катерининої доньки, досі до кінця не досліджені.
Катерина і Антон пішли з життя рано, їхньому синові Степанові на той час було лише шість років. Але хлопчик зумів стати на ноги. Вже наприкінці 90-х років ХІХ століття у Знам’янку із Зеленої Діброви прибув його син Єгор Красицький. Приїхав, щоб працювати на залізниці, що тоді було справою досить новою. З часом на вулиці Базарній (за радянських часів Першотравнева, нині – Глібка) він спорудив будинок, де пізніше буватиме чимало діячів української культури. Нині про ту садибу нагадує лише пеньок від старої груші, яка колись росла на подвір’ї Єгора Степановича. Разом з ним до Знам’янки приїхав брат Яким, донька якого Параска теж побудувалася на тій вулиці. Нині Параска Якимівна спочиває на знам’янському цвинтарі, а її нащадки – Козаченки, Вище пани живуть у тому числі і в залізничному містечку.
Значно пізніше, вже після війни. У Знам’янку приїхала Катерина Максимівна Красицька ,внучка Тарасової сестри. Єгор Степанович мав шестеро дітей. Двоє з них – Володимир і Олімпіада жили у Знам’янці. Саме Олімпіада Шкода - бабуся нинішнього хранителя фондів Знам’янського міського краєзнавчого музею, до складу якого входить і Кобзарева світлиця, В’ячеслава Євгеновича Шкоди. Він володіє унікальним краєзнавчим матеріалом.
У 1961 році. Коли виповнилося 100 років з дня смерті Тараса Шевченка . на вулиці Жовтневій був зведений будинок спеціально для Катерини Красицької та її доньки Антоніни. Того ж року там було обладнано музейну кімнату Тараса Шевченка. Фактично керівником музею стала Антоніна Вереміївна Красицька (їхні портрети роботи знам’янського художника Бориса Єгорова є у нинішній експозиціі). Мати і дочка старано збирали матеріали, присвячені своєму великому родичу. У 1976 році згідно плану реконструкції окремих районів м.Знам’янки будинок було знесено, а експонати деякий час перебували у підвальному приміщенні, потім перекочували до Будинку піонерів. І лише у 1989 році музей поселився на першому поверсі будинку по вулиці Глібка, де колись була садиба Єгора Степановича. Нині він зветься Кобзарева світлиця і має статус філії міського краєзнавчого музею, який на початку 90-х років був фактично розорений, а останніх два роки активно відроджується.
У Кобзаревій світлиці є багато унікальних матеріалів. Надзвичайно цікаве дерево року красицьких, серед нащадків якого чимало яскравих особистостей. Найвідоміший, мабуть, художник Фотій Красицький, представник школи Мурашка, який свого часу закінчив, як і його славетний родич, Санки-Петербурзьку академію мистецтв. Добре знаний також Дмитро Красицький, письменник, автор більше десяти книг, він якийсь час був проректором Дніпропетровського університету, потім очолював один з київських музеїв.
У 1991 році, коли померла Антоніна Вереміївна, у Києві було організовано культурно-науковий фонд родини Красицьких, президентом якого стала Людмила Красицька (по Максимові від Дем’яна).
Серед експонатів. Якими гордиться В’ячеслав Євгенович Шкода, - досі ніде не Публіковані фото Василя Доманицького (першого редактора повного видання «Кобзаря», півтори сотні його листів, оригінали фото Марії Заньковецької, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Миколи Лисенка (його рідний брат Андрій більше двадцяти років мешкав у Знам’янці, завідував залізничною лікарнею, поки у 1905 році поліцією був висланий за межі України. Дещо пізніше Андрій Віталійович працював лікарем у благодійній лікарні Андрія Шептицького. Його донька Наталя, кіноактриса, виїхала до Парижа, звідки у Знам’янку нині надходять листи від Наталиної онуки). Не можна не згадати і про матеріали, що стосуються відомого діяча українського кооперативного руху Миколи Левицького. Свого часу в хаті Єгора Степановича Красицького розміщувався фактично місцевий штаб артільного батька. В’ячеслав Євгенович підготував об’ємне дослідження про цю непересічну особистість, яке ще чекає свого видавця.
Як стало відомо з публікації В.Білошапки у «Народному слові» Зa 28.01.2003 р. у 2003 році Знам’янку відвідав американський науковець, історик, професор Пенсільванського університету Михайло Берноскі. Привело його у Знам’янку захоплення творчістю Тараса Шевченка. У цьому місті він відвідав краєзнавця, директора музею «Кобзарева світлиця» –шевченкознавця В’ячеслава Шкоду. Михайло Берноскі має задум написати англомовну п’єсу про Кобзаря. Він вважає, що «Україна, маючи таку постать, як Тарас Шевченко, гідна уваги і поваги в світі».
Простежуючи долю нащадків Тараса Шевченка за родоводом, складеним Кабалою, ви обов’язково зупинитесь на прізвищі Леоніда Андрєєва, класика російської літератури. Мало хто знає, що між ними утворився родинний зв’язок.
Фросина Варфоломіївна – донька троюрідного брата і свояка Шевченка через усе життя пронесла любов до дядька Тараса і дуже пишалася, що доводиться йому племінницею.
Завантажити реферат