Сторінка
1
Актуальною останнім часом представляється теорія кореферентності, що розглядає відносини між частинами (компонентами) висловлення (як правило, це іменні групи і займенника), зв'язаними з тим самим референтом. Деякі дослідники (Падучева, 1985) вважають кореферентність різновидом анафоричних відносин.
Кінець "хрущовської відлиги". Тріскучі "брежнєвські заморозки". Поетеса береться за найтрагічнішу сторінку в історії України - Берестечко. У 1966-1967р.р. було написано основну частину роману з однойменною назвою, хоч твір допрацьовувався, шліфувався і дописувався "на всіх етапах наступних українських трагедій - і після поразки 60-х років, і в безвиході 70-х, і в оманливих пастках 80-х . Уже тоді Ліна Костенко поставила руба питання, чому українці не можуть збудувати держави навіть при найсприятливіших умовах. З уст головного героя "Берестечка" Богдана Хмельницького зірвалися тяжкі слова не тільки самобичування, а й пересторога-волання до наступних поколінь, і, страшно напророчити, але й навіть до нашого, до тих, хто сьогодні не може дати ради на керівних посадах:
Чого ти ждеш? Якої в Бога ласки?
В твоїх радутах проростає мох.
Оце і все. Одна така поразка
закреслюс стонадцять перемог.
Ось ніч, і та зорею в очі цвікне.
Чумацький шлях заремигає - злазь.
Хто допоможе, дурню макоцвітний, -
Московський цар чи трансільванський князь?!
Ногайські орди? Вуса караїма?
Султан Мехмет? Кордони з кияхів?
Лежить твоя зглузована Вкраїна,
Схрестивши руки всіх своїх шляхів.
І що тепер? Що вдіять, що почати?
Ні булави, ні війська, ні печаті.
Моя вина, МІЙ гріх перед людьми.
Усе ж було за нас.
Чому ж програли ми?!
На фундаменті "Берестечка" постав інший - вершинний великий історичний ліро-епічний твір Ліни Костенко. А вийшло окремою книжкою "Берестечко" аж у 1999 році. Спізнено. Після "Марусі Чурай". Може, й тому у порівнянні зі значно глобальнішим за задумом, стрункішим й більш архетипним попереднім й не стало "Берестечко" подією в літературі. Закон високого мистецтва невблаганний: твір повинен народжуватися вчасно.
Відома українська приказка "Все у нас не так, як у людей" свідчить про те цікаве та неординарне стосовно нашого народу, яке є джерелом художньої творчості мудрого поета сучасності Ліни Костенко. Поетичній творчості Ліни Костенко притаманне трагічне світовідчуття української долі, хоча епічна творчість її, корифея поетичного слова, зосереджена на пророчих ладах українського слова. Історичний роман Ліни Костенко "Берестечко" – як цілісне художнє осмислення та інтерпретація проблеми українського Месії. В історичному романі зображено найтрагічніші часи для українців. червень 1651 року - після зимової перемоги загону Івана Богуна над поляками у місті Вінниці, козацькі загони під проводом Богдана Хмельницького ведуть організовану боротьбу за власну державу з польсько-литовськими військами. 18 - 30 червня 1651 року - битва під Берестечком - чорна пляма в нашій історії, поразка від польського війська, підступна зрада та полон козацького гетьмана татарським ханом, а 25 липня 1651 року розорили Київ литовські загони князя Радзівіла.
Образ Хмельницького в романі "Берестечко" основний, проте читач має відчуття незримої присутності нації впродовж усієї дії роману. У сценах полону та монологах на волі він постає не лише вождем нації, а й глибоко порядною, чуйною і по-державному мудрою людиною. Хмельницький не вершить одноосібно долею народу, це свідчить про його філософський погляд на сенс людського життя: треба про людину судити не з одного вчинку, а оцінювати її через призму всього, що нею зроблене.
Ліна Костенко на художнє тло історичного роману "Берестечко" наклала прошарок актуальних проблем національного внутрішнього світу, та в контекстуальній паралелі цього роману освітила саме національну Голгофу українців, по відношенню до зовнішніх обставин, не вдаючись до романтичного та сентиментального відчуття, а обравши саме глобальну перспективу для самопізнання національного духу. Перспектива дійсності в історичному романі "Берестечко" осягається через психологію індивідуалізму, філософію української душі в образі гетьмана Богдана Хмельницького в епоху національної трагедії народу, через безпосередню, власне, ментально-вільну складову українців. Автор прагне світоглядні компоненти зафіксувати в самосвідомому роз’ясненні глибоких потрясінь душі гетьмана після поразки. Попри усвідомлення історичного роз’єднання між заходом та сходом України, духовно здатний до оптимізму в реалізації власної істини, Богдан Хмельницький за Ліною Костенко, взаємопов’язаний не лише з власною сучасністю, але конкретним чином збігається з тим, умовним вектором, за яким зараз відбувається глобалізація нового державного устрою. Своєрідна пересторога від повторення помилок. Якщо феномен піднесеного та духовного аристократизму, волелюбності, соціальної рівності, щедрості в образі гетьмана у цьому романі виведено у фінальну розв’язку, то феномен песимізму на протязі всього роману належить ментальній природі українського етносу та географічним ландшафтам України. Ліна Костенко дослідила проблему доброї суті українця, приділивши в "Берестечку" велику увагу закономірностям наших національних поразок. Суть цього роману – не у безпосередньому задоволенні читачів творчими знахідками автора, а в тому, що ми пізнаємо суб’єктивні причини національних поразок. Установка на добро, його зумовленої суті, характеризує те, що образ гетьмана охоплений переживаннями та перебігом подій, які виникають з урахуванням українських життєвих інтересів та визначають активний простір поширення українських впливів.
Поза часова та поза просторова ява ліричного компоненту, завдяки якому більш якісно підсилюється хронотоп роману "Берестечко", видається ще своєрідним мірилом відкритості та щирості для безмежних актуальних інтерпретацій та духовних відтворень, для яких безперечно важлива адекватність української душі. Неодмінна плинність ліричного скерована автором "Берестечка" саме так, аби розтлумачити успадковану волю народної душі, і саме через успадкування народної душі гетьманом Богданом Хмельницьким сприймається по суті носієм непогамованих станів в боротьбі за волю. Шляхом реконструкції всього історичного обрію визвольної боротьби в буденних монологах гетьмана вивершується орієнтація сучасної епохи на неминуче осягнення причин чергових поразок. Цим художнім засобом поет вирішує не скільки надлишок розуміння характеру самих себе та непрозорі, втаємничені хибні розуміння історичної дійсності, а стільки інтимне розуміння прихованого від історичного досвіду.
Завантажити реферат