Сторінка
8
Тарас Шевченко і Йосип Петров. Один стоїть у ряду найбільших поетів світу, другий – гордість оперної сцени.
Геніальний поет і оперний співак! 17 квітня 1858 р. Тарас Шевченко слухав оперу Михайла Глінки «Життя за царя»: того ж дня робить запис у «Щоденнику»:Гениальное произведение! Бессмертный М.Глинка! Петров в роли Сусанина по-прежнему хорош!»
Голос нашого земляка Йосипа Опанасовича Петрова, засновника російської вокальної школи, полонив серце Кобзаря.
В тому ж році Тарас Шевченко знайомиться з негритянським актором Айрою Олдріджем, який гастролював в Петербурзі. «У нас теперь африканский актор чудо делает на сцене»,- писав поет до М.С.Щепкіна, відомого російського та українського актора. Олдрідж часто приходив у майстерню Т. Шевченка
Вони подружилися, часто співали один одному пісні своїх народів.
Відомий портрет негритянського актора, який Т. Шевченко намалював у грудні 1858р. зараз знаходиться у Київському музеї імені Тараса Шевченка.
Після смерті Великого Кобзаря, вшановуючи його пам’ять, Айра Олдрідж здійснює гастрольне турне по Україні, Батьківщині свого побратима.
В ролі Отелло, трагіка бачать і єлисаветградські глядачі, про що свідчать захоплені відгуки у місцевих газетах.
Видатним популяризатором творчої спадщини Кобзаря починаючи з молодих літ і до кінця життя був Марко Лукич Кропивницький. За мотивами поеми Т. Шевченка «Сліпий» («Невольник») він створив драму «Невольник», сюжет «Титарівни» поклав в основу однойменної драми. Як артист він виконував роль Хоми Кичатого в драмі «Назар Стодоля».
М. Кропивницький був неперевершеним читачем Шевченківських поезій, знав напам’ять майже весь «Кобзар».
Т. Шевченко написав в 1839 р. поему «Причинна». В ній були знамениті рядки:
Реве та стогне Дніпр Широкий
Сердитий вітер завива…
Видатний український драматург М. Кропивницький який невтомно пропагував творчість Шевченка, часто гастролював в м. Одесі. Тут він виступав у трупі М. П. Старицького. Концерти і вистави часто відвідував одеський учитель Данило Якович Крижанівський (1857 – 1894), який у вільний час займався музичною творчістю.
З Марком Кропивницьким був знайомий давно, тягнувся до нього не лише як до обдарованого автора, режисера, драматурга, а як і до земляка – обидва були родом з Єлисаветградщині, з розлогих українських степів.
Особливо Данило Крижанівський цінував Кропивницького виконавця українських народних пісень. За цю поетичну насолоду Данило Крижанівський вирішив віддячити Кропивницькому – присвятити йому свою пісню.
Звичайно, пісня повинна бути українською, написаною на якісь гарні слова. Нарешті слова для пісні знайшлися – це був початок «Причинної» Т. Шевченка. А потім в одну щасливу мить знайшлася і мелодія.
При першій же зустрічі Данило награв Марку Кропивницькому на фортепіано свою мелодію. Не пройшло і хвилини як пісня зазвучала на повний голос – ніби була давно знайома знаменитому актору.
Ноти пісні вдалося надрукувати окремим виданням з присвятою Кропивницькому, але до людей вони не дійшли – всі примірники видання були конфісковані.
З 1876 р. було заборонено ставити українське слово під нотами, можна було друкувати лише ноти. І тільки через 5 років скасували сміховинний наказ.
Коли українці бажали принародно проспівати рідну пісню, губернатори вимагали іноді співати її по-французькому або по-московському. Так було в Одесі, де відомий губернатор Зелений примусив замість «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» співати «Ой, не ходи, Гришка, да и на пикник…». Пісню на слова Шевченка не хотіли допускати до людей. Та Д. Крижанівський мириться з цією забороною, збирає кошти і видає пісню вдруге. Але і цей випуск було заборонено розповсюджувати. Який вихід можна було знайти з цього положення? М. Кропивницький вирішує: пісню треба заспівати в одному із спектаклів.
Звичайно, можливі серйозні неприємності – заборона гастролей, штрафи. Тим більше, що пісня звучатиме на слова Т. Шевченка. Але рішення було прийнято. В театрі мала йти п’єса М. Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю», де одного з героїв п’єси Івана Непокритого грав сам автор.
В четвертій дії п’єси, де Іван Непокритий повідомляє про своє рішення йти в солдати замість свого побратима Семена, мала звучати пісня «гей, шпориш, шпориш по дорозі…».
Марко Лукич вийшов на авансцену і, витримавши невелику паузу, заспівав:
«Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива…»
Прекрасний баритон Кропивницького зазвучав особливо повноголосе. Мелодія зачарувала, зал підхопив пісню.
Поліцай, здогадавшись, що відбувається щось незаконне, побіг з першого ряду через увесь зал на вулицю з криком, визиваючи міліцію: «бунт, демонстрація», «прошу немедленно приехать». Спектакль було перервано, розпочалося дізнання. Але пісня, яку намагалися не пустити до людей, уже вилетіла на волю, щоб стати улюбленою піснею українського народу.
«Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива…»
Які правдиві і високі
Твої, Кобзарю наш, слова!
Лягають до підніжжя квіти,
Про Канів зна великий світ
Як дзвінко декламують діти
Твій невмирущій «Заповіт»
А вітер знай собі співа:
«Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива…»
Останніми роками до нас повертається наша історія. Брати Тобілевичі, Лазаревські (а їх було шестеро), династії Білецьких, Тарновських.
Одні добре знайомі нам, інші – менше, а треті – зовсім невідомі. Так з мороку небуття виринають імена колись славного і численного роду Тарновських та їхня дивовижна садиба Качанівка на Чернігівщині, яка у другій половині ХІХ століття набула слави культурного центру України. Почався розквіт Качанівки у 1824коли нею почали володіти Тарновські:
Завантажити реферат