Сторінка
1

Культурно-просвітницька праця Андрія Чайківського

ПЛАН

Вступ

1. Дитинство та юність А.Чайковського. Формування письменника та громадського діяча

2. Подальший громадський та літературний шлях А.Чайковського

3. Коломийський період життя і творчості А.Чайковського

4. Основні напрямки громадської та просвітницької діяльності А.Я.Чайковського

Висновок

Використана література

Вступ

Одне з найпочесніших місць в українській культурі посідає Андрій Якович Чайковський, який поставив перед собою завдання посвятити свою творчу працю повістям з якоїсь історичної доби рідного народу, маючи на увазі виховання молодих поколінь у любові до своєї країни, до її історії. Чи знайдемо ми в світовому літературному процесі ще такого письменника, який був не тільки чистим літератором, але й громадським діячем, вів активну культурно-просвітницьку діяльність, цікавився історією та майбутнім українського народу.

Андрій Чайковський увійшов в українську літературу наприкінці XIX століття і працював на її ниві чотири десятиріччя. Його численні оповідання й повісті були високо оцінені Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським, Осипом Маковеєм. Наші уявлення про західноукраїнський літератур­ний процес кінця XIX — початку XX століття будуть неповними без осмислення його творчості. Він збагатив українську літературу творами, в яких реалістично показав галицьку дійсність, створив картини побуту різних верств населення краю. Чайковський-адвокат написав цілий ряд оповідань та нарисів «з судової зали». Плідно, хоч і з неоднаковим успіхом, працював він в жанрі історичної повісті.

Художня проза Андрія Чайковського мала широкий резонанс. Його твори видавалися у Льво­ві, Коломиї, Чернівцях, Станіславі, Тернополі, Києві, Харкові, Катеринославі, Відні, Празі, Кракові, у США та Канаді.

1. Дитинство та юність А.Чайковського.

Формування письменника та громадського діяча

Народився Андрій Якович Чайковський 15 травня 1857 року в місті Самборі на Львівщині в ро­дині дрібного урядовця. Рано залишившись сиротою, жив у своїх родичів: спочатку в селі Гор­диня Самбірського повіту, а з 1869 року — в Самборі. Майбутній письменник походив з так зва­ної ходачкової (дрібномаєтної) шляхти, дитинство своє провів у її середовищі. До середини XVII століття ця верства населення мала привілеї, а пізніше, в 50—60-х роках, їй залишилися хіба що спогади про них. І все ж вона була сповнена гордощами за колишні права. Тепер вона від­різнялася від «простих» селян одягом, окремими рисами побуту та своєрідним мовленням.

Зростав Андрій у мальовничому краї над Дністром, серед людей працьовитих і співучих, жадібно вбирав у себе казки, легенди, оповіді про минулі часи, прислухався до пісень і парубоцьких жар­тів. Враження дитинства пізніше прислужилися йому як письменникові.

В гімназії він пробує писати. Брався за оповідання, драми. Твори цієї пори відзначалися гарною поетичною мовою, дотепністю. Однак скоро полишив літературні вправи. Невпевненість у власних силах, відсутність належної оцінки з боку майстрів слова зупинили його творчі по­риви.

1877 року Чайковський вступив на філософський факультет Львівського університету. Почали­ся ще більш нужденні, важкі дні. Не маючи чим платити за навчання, він кидає філософію і йде до війська. Через рік повертається до університету — тепер уже на юридичний факультет. Тут з головою поринув у студентське життя — очолив молодіжну організацію «Дружній лихвар», а невдовзі став одним із засновників «Кружка правників». За якийсь час вдалося дещо поліпшити своє матеріальне становище: у 1880 році знайшов платну службу в культурно-освітній громадсь­кій організації «Просвіта».

1882 року Андрія Чайковського, як і тисячі інших українців, мобілізували в австрійську армію і відправили придушувати герцоговинсько-боснійський визвольний рух. Враження від мальовни­чих краєвидів Боснії, від зустрічей з нескореними місцевими жителями, роздуми про тогочасні історичні події знову схилили до літературної праці. Результатом її стала книга «Спомини з-перед десяти літ», що була видана у Львові у 1894 році, коли А. Чайковський уже працював адвокатом у містечку Бережани на Тернопільщині.

Мемуари одержали позитивну оцінку Івана Франка. Великий Каменяр заохочував молодого авто­ра до писання. Осип Маковей згодом зазначав: «Загалом сі «Спомини» подобалися публіці і авторові додали віри в себе; в них він спробував своє перо і поборовся з першими перепонами, які стрічає кождий письменник, коли виступає па літературній ниві . Вже в сих «Споминах» зазначи­лася виразно головна черта письменського таланту Чайковського: єго дар оповідача. Він опо­відає так, як у товаристві добрих знайомих, не спиняючись на «тонкостях», а рисуючи з замахом головними чертами».

2. Подальший громадський та літературний шлях А.Чайковського

Вдалий дебют надихнув Чайковського до творчої праці. Виходять друком нариси, оповідання, гуморески, повісті: «Вуйко» (1895), «Образ гонору» (1895), «Олюнька» (1895), «Бразілійський гаразд» (1896), «В чужім гнізді» (1896), «Серенада в навечеріє св. Войцєха» (1896), «Моя перша любов» (1896), «Курателя» (1897), «Рекрут» (1897). У них письменник показував життя ходачкової шляхти, випадки з адвокатської практики. В основному писав про те, чим сам жив: «Я рішився в моїх працях не виходити ні кроком поза межі тих обставин, котрі мені добре знайомі.

Вдячним матеріалом для творчості Андрія Чайковського стали також пройдені ним в юності «університети життя», про що переконливо свідчать автобіографічна повість «Своїми силами» (1902) та близька до неї за сюжетом і ідейним задумом повість «З ласки родини» (1911).

У цих творах яскравий вияв знайшла просвітительська світоглядна концепція і просвітительсь­ка естетика письменника, який покликання художньої літератури вбачав у навчанні і вихованні читача. Щасливі кінцівки цих творів мали, за задумом автора, сконденсувати виховні ідеї: добро перемагає зло; кривда неминуче карається; терплячість, працьовитість і благородство стають для героїв запорукою успіхів, визнання і особистого щастя.

Вірність життєвим фактам утверджує правдивість, та загрожує небезпекою фактографізму, копіювання дійсності, призводить до зовнішнього опису людських почуттів. Це і проявилося в твор­чості А. Чайковського, який не перейнявся чи не зміг перейнятися новітніми у той час засобами психологічного аналізу, характерного для «нової школи» класичної української літератури.

Особливої уваги заслуговують оповідання «з судової зали»: «Ні разу не вдарив», «Краще смерть, чим неволя», «Хто винен?», «За віхоть сіна», «Жаль ваги не має», що ввійшли до збірок «Оповідання» (1904), «Оповідання» (1920). Всі вони пройняті щирим співчуттям до скривджених, «болять» питанням: хто ж винен, що благородні, чесні трудівники стають на шлях злочину? Образи справедливих, людяних служителів суду, які допомагають селянам, змальовані у творах «Не було виходу . Історія одної парцеляції. Оповідання з галицького життя» (1927) і «За наживою. Повість з галицького життя» (1934).