Сторінка
2

Культурно-просвітницька праця Андрія Чайківського

Активною і багатогранною була громадська діяльність Андрія Чайковського. Разом з ком­позитором Остапом Нижанківським він створив хор «Бережанський Боян», організував театраль­ний гурток. Сам співав, декламував, грав на сцені, розгорнув активну громадську діяльність у різних товариствах, в тому числі й націоналістичного спрямування.

Історичній белетристиці письменника передувала багаторічна підготовка. Він намагався осягну­ти всі доступні йому матеріали з питань, які його цікавили,— архівні документи, праці українських, російських, польських істориків.

Найбільше вплинули на нього праці М. С. Грушевського. Разом з багатющим фактичним матеріалом він почерпнув з них й історичні концепції вченого, не відкидаючи й хибні ідеалістич­ні та націоналістичні положення, зокрема, перебільшення ролі випадку в історії, «самостійниць­ких» ідеалів, що були відповіддю на експансіоністську політику царських властей щодо України.

3. Коломийський період життя і творчості А.Чайковського

У 1919 році письменник переїхав до Коломиї. Тут 2 червня 1935 року важка хвороба обірвала його життя. Залишились нездійсненними творчі задуми, плани, хоч він працював до останніх днів своїх .

Свого часу І. Франко, оглядаючи літературну ниву Галичини останніх десятиліть XIX ст., від­значив: « .повість, закроєна на ширші розміри, досі не може у нас похвалитися великими успі­хами . Ще, може, найліпші були проби Андрія Чайковського «Олюнька» і «В чужім гнізді».

«Олюнька» була визнана І. Франком «найціннішим надбанням» конкурсу на кращий новелі­стичний твір, оголошеного 1895 року правлінням Наукового товариства імені Шевченка і редакцією журналу «Зоря». Та, оскільки твір А. Чайковського, хоч автор і назвав його «оповіданням», не вписувався в рамки малої прози, то премією його не відзначили.

Правдива розповідь про гірку долю сироти Олюньки і досі захоплює цікавим сюжетом, реа­лістичними образами, гуманістичною спрямованістю. Дія повісті «Олюнька» відбувається в селі Пишнівці, що на правому березі Дністра недалеко від Самбора. Вже на перших його сторінках письменник знайомить читача з своєрідним життєвим укладом цього села. Пишнівці поділені на дві адміністративні громади — «шляхетську» й «хлопську», або рустикальну. В першій — управ­ляє префект з асесорами, у другій — війт з присяжними.

Андрій Чайковський вказує на відмінності в одязі, бесіді, звичаях населення цих громад. «Хлопи» і «шляхтичі» не родичалися, висміювали одні одних, не мирилися навіть у церкві й школі, що були спільними для всіх жителів села. Ось на такому тлі розгортається драматичний сюжет.

«Олюнька» — родинно-побутова повість. І в цьому творі письменник не відступив від своєї творчої манери — розгорнув дію повісті так, як цього вимагала заздалегідь визначена тенденція оповіді. Він прагнув показати, як соціальна нерівність, прагнення наживи та багатства спотворює людські душі. Щоб показати це, Андрій Чайковський вдався до засобу градації. Спочатку мате­ріальний фактор стає вирішальним під час вибору опікуна для осиротілої Олюньки: кожен хо­тів узяти на себе нелегку місію виховання дитини, не думаючи, власне, про дитину, а про землю та інше добро, яке належить їй, і про те, що ним можна скористатися. Пізніше цей же фактор обумов­лює нелюдські вчинки Андріїхи (вуйна Ганна бажала Олюньчиної смерті, щоб заволодіти си­рітським маєтком). І нарешті — спонукуваний меркантильними інтересами, Дмитро Полошинський іде на злочин.

У своєму белетристичному відтворенні героїчного минулого України А. Чайковський спирався на досвід вітчизняної художньо-історичної прози (М. Гоголь, Є. Гребінка, П. Куліш, О. Стороженко, І. Нечуй-Левицький, Д. Мордовець, М. Старицький). Інтерес письменника до козацької тематики був зумовлений не тільки загальнонаціональною увагою до неї, а й, очевидно, історичною пам'яттю земляків Чайковського — адже саме з Самбірщини родом гетьман П. Конашевич-Сагайдачний, який ішов на Січ не один, а з цілою ватагою юнаків.

Андрій Чайковський визнавав два різновиди художніх творів на історичну тематику: такі, в яких зображено історичну добу з вигаданими персонажами, і такі, де змальовано і добу, й істо­ричних осіб. У його історичній белетристиці знайдемо твори одного й другого планів. У повістях «За сестрою» і «На уходах» письменник намагався відтворити насамперед історичний колорит, давши при цьому волю своїй щедрій фантазії у розбудові фабульних перипетій та в зображенні героїв.

Історична повість «За сестрою» (1907) повертає нас у лиховісну пору татарських набігів на Україну. Доля села Спасівка, що на правому березі річки Самари, поблизу Дніпра, ввібрала в се­бе гіркий талан багатьох тогочасних українських поселень. На перших сторінках повісті Чайковсь­кий описує місце розташування села, цікаво розповідає про історію його забудови, про життєвий уклад спасівчан.

Намагаючись бути об'єктивним, письменник показував історичне минуле з позицій гуманізму. Історична повість «На уходах» (1921) тяжіє до жанру літературної утопії.

За своїми художніми особливостями повісті А. Чайковського «За сестрою» і «На уходах» злива­ються з неоромантичною течією в літературі кінця XIX — початку XX століття, яскравими пред­ставниками якої є Р. Л. Стівенсон, Дж. Конрад, А. К. Дойль, Дж. Лондон, Олександр Грін. Як і у неоромантиків, у цих творах А. Чайковського центральний герой постає особою винятковою, відважною й доблесною, яка в ім'я благородної мети долає численні перешкоди, зневажає не­безпеку, мужньо відстоює своїх ближніх і народний колектив перед носіями зла. Єднає А. Чайковсь­кого з неоромантиками і казкова поетизація звитяжців, уславлення подвигу, гостросюжетність.