Сторінка
1

Ярослав Галан

Галан Ярослав Олександрович [14(27). 7. 1902, м. Динов, нині в Польщі, — 24.10.1949, Львів, український радянський письменник. Народився в родині службовця.

У 1923—28 учився у Віденському і Краківському університетах. У 1924 вступив у Комуністичну партію Західної України; з 1949 член КПРС. Брав участь у підпільній революційній роботі, співробітничав у журналі «Вікна», був одним з організаторів групи пролетарських письменників «Горно».

Піддавався переслідуванням, тюремному ув'язненню (1934 і 1937). Після возз'єднання українських земель у 1939 друкував нариси і розповіді про відродження звільнених західних областей України. В роки Великої Вітчизняної війни працював у редакціях фронтових газет, радіокоментатором («Фронт в ефірі», 1943). У памфлетах викривав буржуазно-націоналістичну і клерикальну реакцію: «Їх обличчя» (1948), «На службі в сатани» (1948), «Перед обличчям фактів» (1949), «Батько пітьми і прісні» (1949) і ін.

У трагедії «Під Золотим орлом» (1947) Я.Гаран показав важке життя в таборах «переміщених осіб», сваволя американської окупаційної влади в Західній Німеччині, створив героїчні образи радянських патріотів.

Автор п'єс: «Дон Кіхот з Етенгейма» (1926—27), «99% « (1930), «Вантаж» (1930), «Осередок» (1932) і ін. П'єса «Любов на світанку» (1949, видання 1951) малює класову боротьбу в післявоєнному західно-українському селі.

Як драматургу Ярославу Галану характерні політична гострота, напруженість драматичного конфлікту.

Я.Галан загинув від руки українського націоналіста.

У 1952 за памфлети зі збірника «Обране» (1951) Г. посмертно присуджена Державна премія СРСР. Твори Я.Галана переведені на багато мов.

Книги Ярослава Галана не видають уже понад десяти років. Це ім'я жодного разу не згадується в шкільній програмі рідної літератури. На Західній Україні не залишилося жодної вулиці, названої в його честь. Рік назад римський понтифік, на криваву тіару якого наплював у свій час Галан, служили багатолюдні меси в Києві і Львові, а патріотичні писаки з протилежного, православного табору запросто представляють видатного пролетарського письменника прихильником свого попівського мракобісся - мракобісся східного обряду. Прийдешнє сторіччя з дня народження Ярослава Галана ознаменовано повною поразкою його соціально-політичних ідеалів, і, проте, цю ювілейну дату намагаються всіляко замовчати, демонструючи в такий спосіб свій відкритий класовий острах галанівської творчості.

Життя і смерть товариша Яги - письменника, драматурга, журналіста-підпільника (сам Галан не любив вульгарного слова "публіцист"), автора неперевершених у силі своєї щирості і переконання політичних памфлетів, ввійшли в історію України майже рівнозначними за своїм значенням. Дотепер нинішні фашисти в державних чинах, прямі спадкоємці тих, хто наніс десять смертельних ударів сокирою в потилицю відомого своєю зворушливою довірливістю до всім знайомим і незнайомим йому людям Галана, не насмілюються привселюдно виправдати цей абсолютно прозорий у своїй підлості злочин. Навіть безглузді байки про те, що убивство українського радянського письменника було так чи інакше на руку мефістофелям із МГБ, "не завадили" фанатику-націоналісту зарубати хворого Галана, повторюються досить рідко, соромливо, і часом, з неприхованим скептицизмом.

Але відкинувши усі амбіції слід зазначити, що в ті далекі від нас роки Ярослав Галан, літератор зі світовим ім'ям, вів чесну, відкриту боротьбу з ненависними йому примарами нацизму і клерикалізму, не намагаючись ухилитися від суспільного протистояння з їх страшною прихованою силою. Відповіддю йому і були ці удари в спину, нахабна смерть за власним робочим столом.

Нинішнє табу на Галана пов'язане не тільки лише з одним його загальновідомим комуністичним ім'ям.

Старі розповіді і памфлети Галана по сьогоденню небезпечні для української й іноземної буржуазії. Небезпечні і тепер, коли десятки тисяч західноукраїнських робітників і селян працюють “батраками” на заводах і будівництвах Європи і Москви, коли положення українських трудящих нічим не краще їх соціального і національного рабства в чужовласній класовій державі диктатора Пілсудського. Коли земля українських селян знову виявилася проданою куркулям і неолатифундистам, а люди, які її обробляють, перетворюються в безправних батраків і п'яних холопів.

А його п'єси - ці прекрасні драми, з їх незмінно трагічно-прекрасним кінцем, - хіба вони не зображують нашу з вами реальність підлого у своїй рабській суті капіталізму, який прийшов на зміну хиткому соціалізму?

Знаменита комедія "99%", уперше поставлена напівлегальним львівським "Робочим театром" при масовому стіканні західноукраїнського і польського пролетаріату, із приголомшливою історичною прозорливістю розкриває всю корисливу гнилизну міжусобних розбирань усіх нині існуючих націоналістичних партій, фракцій і угруповань, у повній відповідності з безсмертною формулою галанівського доктора Дзуньо - "Я продав вас, ви - мене, і нема чого тут ламати національну солідарність".

П'єса "Осередок" не просто демонструє зразок класової солідарності робітників польської, української і єврейської національності. Це дійсний посібник по організації робочого страйку - у школі, на вулиці і на заводі. Це живе нагадування про розстріляну політичну маніфестацію 16 квітня 1936 року у Львові, жертвами якої стали тридцять львівських робітників, керівник західноукраїнського комсомолу Марія Ких, які загинули від поліцейських куль, і двісті поранених маніфестантів.

Галан був одним із самих активних учасників і організаторів цього кривавого мітингу під легендарними скрипками Божені Шрамек, мітингу, присвяченого пам'яті загиблого робітника Козака. До кожного з товаришів, що упали в той квітучий весняний день на брущатій бруківці у львівської ратуші повною мірою застосовні слова першої галанівської п'єси, чудової трагедії "Вантаж" ("Вантаж") - слова про "радісну смерть у боротьбі, що породжує нове життя".