Сторінка
1

Сучасні українські поети Ярослав Ярош і Богдан Радиш

БОГДАН РАДИШ

Народився стуленої осені 1934 року, якраз на Дмитрія, себто 8 листопада, у селі Рожневі, у хаті під заржавілою стріхою, над річкою Рибницею. За хатою поле, перед хатою зарінки, луги, річка, а далі — гори, ліс. З ранньої весни до літа не вгаває соловейкова радість і печаль. Жайвір тримає на крихітних крильцях велике голубе небо. Воістину райський куточок України.

Від хати — стежка, а далі — гостинець — дорога, якою вперше пішов до школи. Це було у важко­му 1942 році.

Війни і страх голоду і смерті — ось таке моє дитинство. Обідране, невтішне, обкрадене.

В 1950 році поступив до Косівського училища декоративно-при­кладного мистецтва. Перед дивом творчості народних майстрів-різьбярів оторопіла тоді моя, ще дитяча душа. Тут відбулася перша зустріч з великим мистецтвом, з відомими художниками Володимиром Гузом та Євгеном Сагайдачним, що стають моїми вчителями.

Вивчення світового та українського мистецтва, гуцульського народ­ного мистецтва роблять своє. У цьому мистецькому оточенні відчув своє друге народження. З'являються проби пера, — крилатий голубий кінь несе мене у дивовижну країну Поезія.

1954 рік позначений початком військової муштри у радянській армії. Довелося змінити пензель, різець і перо на гайки, болти і мото­ри (автомеханік спецавтотранспорту). Військова служба в Росії, а потім — у Польщі.

У 1957 році повертаюся в рідне училище і через рік, в 1958 році, закінчую його.

Тепер дорога — гостинець веде мене до Криму, в м. Алушту, за на­правленням на роботу. Білі магнолії південного берега Криму здалися перед притягуванням Карпатських смерек і, через два роки, в 1960-му повертаюся знову у рідні мені Карпати, в Косів, на Гуцульщину. Тут викладаю в Косівському училищі курс композиції, одночасно пишу поезії. Вони з'являються обласних та республіканських виданнях: «Літературна Україна», “Україна», «Жовтень», «Дніпро», «Перець», в щоквартальнику «Поезія” в колективних збірниках: «Зорі назустріч», «Суцвіття», «Перевал».

Запланована на 1969, а потім перенесена на 1971 рік перша поети­чна книжка «зарізана» після Хрущовської «відлига». Мене звинувачу­ють в оспівуванні невідомо чиїх Карпат і смерек, знаходять, що з моїх текстів не видно, що ці Карпати та смереки є радянські. Мене звину­вачують в тому, що я надто захоплююсь своїм, не пишу про інтернаціональне. Так перша книжка «обскубана» побачила світ через 12 років, аж у 1979 році.

Після того, як за мене заступилися Київські письменники, найбільше А. Кацнельсон, майже одна за одною, з'являються книжки поезій «Калинова галузка» (1982), «Малюнки на променях» (1984), «Полум'я пам'яті» (1985).

1990 року виходить нова книжка поезій «Щедре світло землі».

У ці економічно скрутні часи завдяки допомозі спонсорів вийшли поетичні збірки «Сподівання і сум» (1994), «Сльоза на камені» (1995), «Чумацький віз» — нова книжка, що дасть Бог, побачить світ.

В 1983 р. став членом Спілки письменників України.

Композитори пишуть пісні на мої тексти. Серед них Лев Димін-ський, Володимир Спольницький, Євген Боднаренко, Володимир Дом-шинський, Тетяна Стасюк, Остап Гавриш, Мирослав Дзьоба та ін.

Нині очолюю колектив Косівської Центральної бібліотеки та ра­йонну організацію Всеукраїнського Товариства «Просвіта» їм. Тараса Шевченка.

Допомагаю виховувати онучку Оленку та онука Богданчика.

ЯРОСЛАВ ЯРОШ

Ярош Ярослав Євстахійович народився 3 серпня 1950 року в селі Королівна Коломийського району на Івано-Франківщині. Ви­пускник Коломийських шкіл — восьмирічної № З та середньої № 2. Закінчив факультет жур­налістики Львівського універ­ситету імені І. Я. Франка (1973). Працював у редакціях газет: Тлумацької і Городенківської район­них, Івано-Франківської обласної молодіжної . Був учасником VI Всесоюзної наради молодих пись­менників у Москві, Всесоюзного фестивалю молодих поетів у Пол­таві, кількох семінарів по драма­тургії — в Піцунді (Абхазія), Києві, Севастополі, Ірпені .

Ярослав Ярош — автор збірок віршів: «Ярінь» (1978), «Солов'їна діброва» (1982), «Всі сторони світу» (1985), «Борозна обрію» (1987), «Тернові яри» (1991), «Полинові яблуні» (1994), для дітей: «Пе­репілчина сопілка» (1981), «Мурашечка Адель» (1992), «Півник на бантині» (1993), «Яка сорочка у ріки» (1995); в перекладі російською мовою «Десятеє яблоко» (М., 1990). Написав драму-хроніку «Горно пекельне (Степан Руданський)», п'єсу в листах і новелах «Біла лілія (Василь Стефаник та Ольга Кобилянська)», трагедію «Репресії», історичну драму у віршах «Топір помсти (Олекса Довбуш)», ліричну драму «Горда княгиня (Іван Франко та Юзефа Дзвонковська)», діалоги «Жіноцтво (Симпатії Івана Франка)», епістолярну драму «До­рогий хтосічок (Леся Українка і Ольга Кобилянська)», повість «Листи до мами» (про В. Стефаника), кілька п'єс-інсценізацій, зокрема, за творами М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», «Утікачі» («Доро­гою ціною»), І. Франка «На дні», «Не спитавши броду», «Лис Микита й Вовк Неситий», «Синій фарбований Лис», А. Головка «Серце болить від неправди» («Бур'ян»), Г.-Х. Андерсена «Співцю потрібна воля» («Соловей»), кіносценарій художнього фільму «Ходить Довбуш .».

Створив як композитор понад 20 пісень на вірші свої та інших по­етів (збірка «Тайстра», 1993). Композитори написали більше ЗО пісень

на поезії Яр. Яроша. Як редактор-упорядник видав збірник «Надсяння» (1992) та антологію українсько-польської поезії десятьох авторів «На спустілому полі — Oscre kamienie (Гостре каміння)» (1993).

Окремі вірші Ярослава Яроша перекладено білоруською, абхазь­кою, башкирською, молдавською, узбецькою, румунською, польською мовами . Переклади Я. Яроша вміщено в українських збірках Василя Федорова, Людмили Татьянічевої, Андрія Вознесенського, Сергія Вікулова, Генадзя Буравкіна, Лівіу Даміана, Сагінгалі Сеїтова, Сера­фима Попова та інших .

Живе й працює в Івано-Франківську. Член Спілки письменників України з 1979 року. Кореспондент журналу «Україна» (Київ) по Прикарпаттю. Заступник голови Івано-Франківської організації Спіл­ки письменників України, голова ради Клубу творчої інтелігенції При­карпаття. Лауреат літературно-мистецької премії імені Мирослава Ірчана (1982).

Першим в Україні (у січні 1989 року) вивів на сцени Івано-Франківська, Коломиї, сіп краю обрядове новорічне рядження «Меланку».

Започаткував у прикарпатській журналістиці одночасно з випуском газет брошуровані видання художньо-публіцистичим додатків (див. «Вперед» — 2 серпня 1990 та «Світ молоді» — 25 вересня 1990 рожу, «За незалежність» — 16 вересня 1995 року). Автор сценаріїв та режисер-постановник сценічних композицій «Між терням 5 квітом» (1990), «Орли. Карпатські месники. Опришки», «Ареште. Репресії. Розстріли» (1995), «На крилах Лесиних пісень» (1996), інших.