Сторінка
2

Остап Терлецький – видавець, громадський діяч, український фольклорист

В пригніченому духовному стані Остап у 1872 році після закінчення філологічного факультету покидає Львів і виїжджає на роботу до Відня. За допомогою свого професора історії Цайсберга він одержує місце в університетські бібліотеці. Тут інтенсивно працює над поглибленням і поширенням своїх знань, зачитується книгами різних ділянок науки, знайомиться з творами К. Маркса і Ф.Енгельса, з соціалістичним рухом Західної Європи. В цей час він зустрічається з Михайлом Драгомановим та Сергієм Подолинським – одними з перших пропагандистів марксизму на Україні. Все це разом допомагає Остапу Степановичу вийти з того тупика, в якому він опинився після розриву з народовцями, стати на шлях революціонера-демократа.

Запалений новими ідеями, Терлецький пірнає у вир громадського життя: реорганізує студентське товариство “Січ”, яке застав в повному запалі. З допомогою товаришів-однодумців він перетворює його з забавового в просвітнє, яке ставить мету поширення знань своїх членів. Завдяки старанням і грошовій допомозі Терлецького при товаристві була організована відбірна бібліотека. За його почином часто читаються лекції на різні наукові теми та ведуться палкі дискусії. Терлецький стає душею товариства, як це стверджують у своїх спогадає Євген Кобринчький, Зенон Кузеля, Захар Павлюк та інші.

В 1875-76 рр. Терлецький видає своїм накладом і коштом книжечки- “метелики для народу”. “Парова машина” і “Про бідність розмова перша” – написані Сергієм Поволинським та переклали з російської мови: “Правда” і “Правдиве” слово хлібороба до земляків”. Три перші з них розійшлися скоро між народом, а четверта була конфіскована. Терлецького, як видавця, разом з Яковом Ковачем – власником друкарні, притягнено до судової відповідальності. Була конфіскована тоді ще й п’ята книжечка “Казка про чотирьох братів”, яка була тільки набрана.

“Метелики” відіграли немаловажну роль у піднесенні свідомості трудового народу. В них викривалась несправедливість капіталістичного ладу, лунав заклик до організованого виступу проти експлуататорів.

Терлецькому доводилось боронити свої “Метелики” не тільки перед нападами урядових кругів, а й захищати їх від критики – своїх”, як це видно з його листа до Мелітоза Бачинського, який теж накинувся на “Метелики”. Терлецький називає його писанину про “Метелики” “нісенітницею та тупістю”. Він вказав у згаданому листі на важке економічне становище і злидні народу з одного боку, а з другого на запаморочення і запорошення своїм попівством і параграфами патріотами”. Критикуючи галицьких народовців, які вбачали причину в пияцтві і лінивстві селян, Терлецький писав Бачинському: “Не горілка заллє народ, а заллє його уся ця мізерія галицька, усі ці народолюбці галицькі за заячою шкірою, заячим серцем і курячим розумом”.

Не встиг ще добре успокоїтись від переслідувань за соціалістичні “метелики”, як хлинуло на нього нове лихо. В червня 1877 року його заарештовує австрійський уряд у зв’язку з першим соціалістичним процесом в Галичині проти Івана Франка, Михайла Павличка та інших. Всім їм довелось сидіти в тюрмі аж до 21 січня 1978 р., коли було винесено вирок. Важкі тюремні умови найсильніше дались взнаки Терлецькому. Виснажений його організм почала знову музичити важка хвороба. Та це зломило його морально. Після винесення вироку, яким засуджено Терлецького до одного місяця тюрми, без врахування 8-місячного слідчого ув’язнення. Остап Степанович виїхав зразу в родинне село для лікування (призначену кару йому було дозволено відбути пізніше).

Згодом десь у травні він повертається до Львова в поселяється разом з Іваном Франком, Михайлом Павличком та Анною Павлик. “Скомпрометована” четвірка жила в дуже важких матеріальних умовах і духовній депресії. Українське громадянство за невеликими винятками, уникало їх, як зачумлених. Вертатись до Відня Терлецький не мав чого, бо, як політичний, втрати вправо на попереднє місце праці. Не залишилось у нього ніяких надій на майбутнє. Рятує Терлецького з безвиході Володислав Федорович, який намовляє його виїхати до Відня на вивчення юридичних дисциплін, обіцяючи йому на початок матеріальну допомогу. Терлецький, відсидівши призначену йому кару, в кінці 1878 р. виїжджає до Відня і поступає на юридичний факультет, який закінчує в 1884 р. На цей час припадає найбільш активна його публіцистична і наукова діяльність.

Перші статті Терлецького (“Коляди”) та “Григорій Савич Сковорода”) друкувались ще під час навчання у Львівському університеті, але вони пройшли без уваги. Лише в 1874 р., після повернення з археологічного з’їзду в Києві, появляється його велика стаття “Галицько-руський народ і галицько-руські народовці” (перевидана пізніше Іваном Франком окремою книжкою під зміненим заголовком “Москвофіли і народовці 70-х років”), яка справила на галицьку громадськість сильне враження своїми сміливими на той час думками. Це перша стаття, в якій Терлецький наблизився до революційно-демократичних позицій. В ній він піддав гострій критиці обидві галицькі партії (народовців і москвофілів) за те, що вони не звертають уваги на соціальне становище трудових мас, не думають про поліпшення їх життєвих умов.

Другою статтею “Лихва на Буковині”, написаною вже після тюремного ув’язнення, Терлецький ще більше наблизився до революційно-демократичних позицій, висловивши думку, що аграрне питання буде розв’язане тільки тоді, коли приватна власність буде замінена громадською., а капіталістичний лад – соціалістичним. Ця стаття була надрукована 1878 р. в журналі “Молог”, редагованому Франком і Павликом.

В публіцистичній статті “Робітницька плата і рух робітницький в Австрії в послідних часах”, надрукований 1881 р. в журналі “Світ”. Терлецький висловлює думку, що саме “Боротьба двох основних класів сучасного суспільства – пролетаріату і буржуазії – визначить майбутнє людства”. Через рік у “Вільному слові” появляються ще дві його статті “Боротьба партії і рух робітників в Австрії” та “Останні мітинги в Австрії”. В них автор висловлює радість з приводу того, що селяни і робітники приходять до усвідомлення своїх класових інтересів. Він впевнений в тому, що міський пролетаріат включиться в боротьбу разом з фабричними пролетаріатами.

Згодом пише ще одну велику працю “Літературні устремління галицьких русинів 1772-1872 років”. Але не має де її надрукувати, бо народовецькі журнали відмовляються друкувати його статті, а прогресивних в той час не було. Тому ця праця побачила світ лише в 1891 р. з появою Франковою журналу “Житє і Слово”. В ній літературні устремління Галичини він розглядає на фоні соціальної і політичної боротьби. Терлецький звернув увагу на економічні та духовні інтереси працюючих народних мас. Розділ ХІІІ-ХІ цієї праці Франко пізніше перевидав окремою книжкою під заголовком “Історія панщини в Галичині й її знесення”.