Сторінка
3

Життя і творчість Олега Ольжича (Кандиби)

Ранній етап біографії О. Кандиби нерозривно пов`язаний із рідною Україною, де він провів свої дитячі та юнацькі роки. Народився Олег Кандиба 8 липня 1907 року в Житомирі, в родині відомого українського поета Олександра Олеся — Олександра Івановича Кандиби та Віри Антонівни Свадковської.[40] Батько Олега - О.Кандиба закінчив Харківський ветеринарний інститут і більшість життя поєднував роботу в різних установах із літературною діяльністю. Мати – В. Свадковська за освітою була вчителькою і викладала іноземні мови. В її жилах, окрім української, текла ще білоруська і грецька кров. Ймовірно, що рід Кандиб своїм корінням сягає доби українського козацтва. На сто рінках документів зафіксовано ім`я полковника Корсунського, а пізніше конотопського сотника Федора Кандиби. Саме з ним і пов`язують походження роду Кандиб. Олександр Іванович був не просто палким українофілом, а й спадковим дворянином: МАВ гер­б роду Кандиб. Але на кінець XIX ст. рід озлиднів, занепав, від дворянства залишилось хіба що гучне прізвище — і козацька потуга, впер­тість, послідовність у досягненні пожаданого результату. Але прагнення стати українським письменником погано узгоджува­лося з бажанням мати, а точніше утримувати свою родину. Це пояснює, чому Віра Антонівна опинилася в заможній метропо­лії Полісся —Житомирі. Саме там 1907 р. прийшов на світ. Олег Кандиба, що став відомий і як О. Лелека і т. д., а най­більше — під своїм —„поети –чним” псевдонімом О. Ольжич.

Родина Кандиб проживала у Житомирі, де 1907 р. і народився Олег. У 1909 р. сім`я переїжджає до Києва. Спочатку вона мешкає в місті, а пізніше оселяється в передмісті Пущі-Водиці. Саме там пройшли дитячі роки майбутнього дослідника і поета. Олександр Олесь присвятив синові декілька віршів, що всупереч заборонам і переслідуванням читалися („Алфавіт віршами, написаними для сина”) і співалися («Над колискою», „Колис- кова”). І необізнані, невтаємничені люди мимохіть одчували його присутність, його чарівність.

Спи, дитиночко кохана,

Баю, люлі, бай,

А ти, місяцю, до рана

В колисоньку сяй.

Стану я казки казати

Та співать пісні,

Щоб ти щастя міг зазнати

Хоч в дитячім сні

Олег ріс надзвичайно розвинутим хлопчиком, вже в дитин- стві проявилися його неабиякі здібності й таланти. Білявий, світлоокий хлопчик підкоряв батьків, родичів, знайомих неаби- якою щирістю та прагненням до нового, незвіданого. Вже у три- річному віці він знав абетку і вільно читав, а в п`ять років написав п`єсу про події за козацьких часів і сам її ілюстрував. Олег добре малював, непогано грав на фортепіано та скрипці. Йому вже змалку пророкували велике майбутнє. Перша світова війна, революція та громадянська війна перевернули мрії та сподівання мільйонів людей. Родина Кандиб не була винятком із цього правила. В голодному і холодному Києві змінювалися влади, і кожна з них проводила арешти, розстрілювала своїх ворогів, інакомислячих, просто випадкових людей. У лютому 1918 р. арештували Олександра Олеся і він дивом не потрапив під розстріл. У 1919 р. був розстріляний брат Віри Антонівни. У тому ж грізному 1919 р. Олександрові Олесю вдалося під виглядом представника уряду УНР виїхати з Києва і потрапити до Будапешта, де він обійняв посаду культурного аташе в українсь- кому представництві в Угорщині і проводив дипломатичну роботу зі зміцнення авторитету молодої Української держави на міжнародній арені [13].

Майбутній письменник та науковець із матір`ю залишилися в Києві. Удвох переживали війну, терор, страхіття, неприхильність, голод і холод. Носили хмиз із лісу, щоб натопити приміщення та зварити сяку-таку баланду чи кашу. Робили все, щоби вижити у той непростий час. За відсутності батька Олег перейняв на себе функції постачальника сім`ї. Він ходив навколишніми селами, об- мінюючи речі, які зосталися в хаті, на борошно і картоплю, тягнув виміняні продукти на своїх дитячих плечах додому — за десять-двадцять кілометрів. Попри всі ці труднощі, підліток намагався не пропускати занять у школі, багато читав і розмірковував. Важко було відмовитися від свого минулого, порозумітися з новою радянською владою та комуністичною ідеологією. Дворянське походження, участь батька в державотворчих процесах в Україні, його вимушена еміграція не сприяли доброзичливому ставленню більшовицького оточення до матері й сина Кандиб. Вони опинилися у вимушеній ізоляції. Все це вело до певного усамітнення Олега, його відособлення від інших, проте водночас сприяло розвитку в нього спостережливості та навичок аналізу. В атмосфері усамітнення і роздумів Олег Кандиба створив свій власний світ. Розчарований у людях й обставинах, що вигнали його батька з України, він переніс свою зацікавленість і любов на книги. Ще одним захопленням Олега були „брати наші молодші”. Він розводив у клітках кроликів і курчат та опікувався півнем. Зі своїм „господарством” він проводив весь вільний час. Розмовляв із ними та доглядав їх. Наслідком спілкування з домашніми тваринами стали оповідання про звірят, а вже в Чехословаччині 1928 р. побачило світ оповідання „Рудько: життєпис одного півня”, яке справедливо вважається шедевром прози.

Батько, Олександр Кандиба, як міг опікувався сім`єю з-за кордону і все робив для їх приїзду до нього. Він добре розумів, що нічого доброго на них у Києві не чекає. Олександр Олесь клопотався про виїзд своєї родини через Міжнародний Червоний Хрест. І врешті-решт це йому вдалося, щоправда, не без підтримки радянських високопоставлених чиновників, зокрема В. Затонського і Х. Раковського. Останні прихильно ставилися до поета після виходу його віршів, у яких у гострій сатиричній формі висміювалася діяльність українських емігрантів.