Сторінка
4

Життя і творчість Олега Ольжича (Кандиби)

На початку 1923 р. п`ятнадцятилітній Олег з матір`ю нарешті отримують дозвіл на виїзд за кордон. У січні вони прибувають до Берліна, де на них із нетерпінням чекає Олександр Олесь. Потім усією возз`єднаною родиною вони переїжджають до Чехословаччини, де оселилося чимало вихідців із України. Влада невеликої слов`янської незалежної республіки прихильно ставилася до українців. Це була щира подяка за допомогу в створенні армії, яку надав уряд УНР. Саме в Україні з військовополонених чехів та словаків були створені чехословацькі легіони, які змогли завоювати державну незалежність своєї країни [9].

Прожи­вати в Празі далеко не всім було по кишені, помешкання кош­тувало задорого, — і переважна більшість емігрантів осіла в око­лицях. Родина Кандиб оселилася в Горніх Черношицях, за 50 кілометрів від Праги, а згодом перебралася ще далі, до Ржевниць. Юний Олег докладає чимало зусиль для вивчення мов та готується до складання іспитів на атестат зрілості. Він багато уваги приділяє ознайомленню з історією та літературою, постійно спілкується з української емігрантською інтелігенцією.

Саме в цей період у нього сформувався характер та оформи- лася світоглядна позиція. О. Кандиба змужнів і перетворився на високого, що трохи сутулився, чемного, але різкуватого юнака. Уявлення про його зовнішність дають численні тогочасні світ- лини. 11 грудня 1924 р. Олег Кандиба успішно, з відзнакою, складає іспити на атестат зрілості (гімназіяльну матуру) на курсах Українського Громадського комітету в Празі. „Цінні повідомлення про Олегове навчання на цих курсах наводить М. Шляхтиченко, який відзначає, що іспити склав Кандиба з відзнакою, а тому одразу ж міг вступити до будь-якої чеської технічної школи звичайним слухачем і перший рік навчатися там безкоштовно. Проте він вирішує присвятити себе філософії, літературі, а найбільше — всебічному вивченню прадавньої історії, яка його все більше захоплювала.”[40]

Доленосне значення для формування світогляду Олег Кандиби мало інтелектуальне середовище, в оточенні якого він проживав. Батько Олега організував у Горніх Черношіцях клуб українських письменників та журналістів. Немає сумніву, що знайомство молодого Олега з провідними українськими діячами і творцями української національної культури, українськими вченими безпосередньо впливали на академічну зацікавленість юнака та на формування його життєвої позиції. Того ж 1924 р. він вступає на філософський факультет Карлового університету. Одночасно записується на літературно-історичний відділ Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова. Під час навчання О. Кандиба слухав лекції професорів Леоніда Білецького з української літератури, Вадима Щербаківського (1876 — 1957) з археології, Дмитра Антоновича (1877 — 1945) з історії мистецтва, Дмитра Дорошенка (1882 — 1951) та Василя Біднова (1874 — 1935) з історії, багатьох інших провідних фахівців, які вимушено опинилися на еміграції.

Під час навчання О. Кандиба багато уваги приділяє археоло- гічній науці. Вона все більше захоплює юнака, він поглиблює свої знання з цього предмету та серйозно вивчає археологічну літера- туру. В Карловому університеті, склавши додатковий іспит з лати- ні, він спеціалізується з археології та історії мистецтв.[42] О. Кандиба відвідує семінари провідних фахівців із зазначених питань. Він займається у всесвітньо відомого спеціаліста зі слов`янської археології Любора Нідерле, фахівців із інших галузей археології та давнього мистецтва Альбіна Стоцького, Антона Матейчика, Фоустека та Високого. Досить швидко викладачі зауважили здібного і серйозного юнака та всіляко заохочували його дослідження з археології. Зокрема, Любор Нідерле — провідний археолог-славіст, автор знаменитих „Слов`янських старожитностей”, — називав О. Кандибу серед своїх найулюбленіших і найздібніших учнів. Варто відзначити, що всі теми, які молодий науковець опрацював у Карловому університеті, були пов'язані з українською археологією, історією та мистецтвом. Уже в студентські роки О.Кандиба розпочинає самостійну археологічну діяльність. Він проводить археологічні розкопки на Галицькому Поділлі, опрацьовує наукову інформацію в музеях Львова, Кракова, Праги. За працю, присвя- чену енеолітичній мальованій кераміці Галичини, філософський факультет присвоює йому докторський ступінь.[40]

Прослухавши належні курси в університеті, О. Кандиба складає іспити на філософському факультеті Карлового університету. Відомо, що 6 жовтня 1930 р. він склав іспит із передісторичної археології та історії мистецтва на "відмінно", а 15жовтня 1930 р. — іспит із філософії на „добре”. 18 жовтня відбувся захист докторської ди- сертації, опонентом якої був проф. д-р Вацлав Тілле. Спеціалісти позитивно відгукнулися про дослідження О. Кандиби і пророкували йому велике майбутнє [9].

Професор Альбін Стоцький у рецензії на дисертацію писав: „То перша велика спроба з'ясу­вати це складне і з уваги на брак надійного матеріалу дуже скомпліковане питання. Пан Кандиба перший подав ясні типо­логічні ряди форм і орнаментів, що йому дало можливість знайти елементи контакту з українською мальованою керамікою й укласти принаймні в головних рисах її класифікацію”.

Наслідком спілкування Олега Ольжича з „братами меншими” були оповідання про звірят. Окрім того, з`явилися й інші прозові твори. Одним з перших було оприлюднено оповідання „Рудько; життєпис одного півня”[40], опубліковане 1928 р. у Празі.

Текст умовно можна поділити на шість частин. Події роз- гортаються послідовно. У кожній з частин дізнаємось про певний етап життя Півня: народження, виховання , становлення характеру головного героя, наполегливості, впертості. Можливо, автор по- дарував йому частину своїх рис, показуючи головного героя бун- тівною натурою, що наполегливо йде життєвою стежкою незва- жаючи на перешкоди.

Перша частина є, так званою, передмовою до оповідання. Тут дізнаємось про кого буде йти мова, чому саме обраний такий персонаж, які почуття викликає спілкування з цією істотою і т.д. Розповідь ведеться від першої особи. В перших рядках відчува- ється прихильне ставлення самого автора до свого героя: „пре- дивний птах з закрученим хвостом”, для нього він є чимось про- стим, доступним для споглядання кожного. Олег Ольжич опирається на досвід читача у спілкуванні з цією істотою, на почуття і переживання, що виникали у нього: „Він непереможно вабив вас до себе яскравістю барв та дзвінким голосом, і ви, пручаючись в обіймах матері, тяглись до нього малими рученятами”, „ .ви відчували до нього пошану”, „Ще за якийсь час ви шпурляли в нього . і, нарешті, він став для вас зовсім байдужим”. У цій частині стає зрозуміло, що оповідання не призначене для „найменших читачів”, та і сам твір насичений описами, що є ще трохи складними у сприйманні дітей такого віку.

Друга частина розпочинається детальним описом часу, місця подій, квочки, що вже достатньо виснажена, та незважаючи на це продовжує доглядати ще ненароджених діточок. В її образі втілені найкращі риси , що притаманні матерям: „Її майже голі від сидіння груди горіли останнім огнем, який могла видушити матерня любов з виснаженого тіла. Ще доба, — ні, не доба, ще кілька годин — і прийде найщасливіший момент її життя, мент, за який можна від- дати все, витерпіти всі муки! Яйця були якраз в міру теплі, й, пе- ревертаючи їх ніжно дзьобом з одного боку на другий, вона всією своєю істотою відчувала в кожному маленьке скорчене тільце і величезну силу життя, що його наповняла”. „Так, але, скажу вам, курка на двадцять перший день сидіння має такий настрій, що прийняла б під свої крила цілий Всесвіт”. Невимовна материнська ніжність і турбота, що притаманна кожній матері, уміння навчати і одночасно виховувати”. „Ніжне дрібненьке квокання, щось наче: так, так, так, так, так, що його вона ще в дитинстві чула від своєї матері, тепер само з`явилося на язиці. Брала зер­нятка каші і знов випускала їх з рота, боячись, щоб не про­ковтнути ненароком коштовної страви. Сама вона сіла їсти тільки гречку та житнє зерно, насипані поруч. Малеча хапала глевкий жовток, давилася, чмихала”.