Сторінка
1

Коломийки. Пісні літературного походження

Вступ

Українська пісенна культура - одне з найцінніших духовних надбань народу за багатовікову його історію. Ставши невід’ємною складовою частиною кращих набутків світу, вона посіла в них справді визначне місце. У народних піснях відображено найрізноманітніші прояви життя трудового народу - його нелегку, але героїчну історію, тривалу й запеклу боротьбу з чужоземними поневолювачами, поміщиками, побут та уподобання трудящих.

Народна пісня - незатьмарене джерело життя і повсякденних турбот трудівників. Вона правдиво відгукувалась на найрізноманітніші події в житті простих людей. Виняткова мистецька краса випливає з поетичних слів і мелодій пісень про кохання, правдиво й сердечно передано в них взаємну любов і щастя закоханих. А скільки смутку, горя, журби й печалі в піснях про невірність чи підступність!

Творцями таких пісень, їхніми постійними носіями були переважно жінки. Вони передавали власні почуття й переживання або щиро співчували горю своїх бідолашних сестер чи подруг. Протяжні побутові пісні посіли важливе місце в репертуарі шанувальників співу, бо вони завжди хвилюють душу як виконавців, так і слухачів.

Коломийка

Уже в одному слові «коломийка» закладена життєва втіха, енергійний вибух, ритм. У кожного українця вона асоціюється з буйним танцем, з веселим співом, з іскристою мелодією, з добрим гумором. Та й походження цього слова, що зводиться до міста Коломиї, сягає прадавніх українських мовних витоків, які збереглися ще в санскриті. Мабуть, саме тому коломийковий віршований розмір такий приємний для всіх українців, які живуть і над берегами Дніпра, і в Карпатах, і навіть над берегами Гудзона чи Темзи. Це ж сонцесяйна Шевченкова поезія, і неперебутній гумор Руданського складені саме коломийково. Це ж уже майже двісті років записують, визбирують, мов ті перла, коломийки, хоч перші відомі зразки маємо ще з 15 століття. Визбирують і не можуть визбирати. Це ж про коломийки написано багацько наукових праць таких видатних людей, як М.Сумцов, В.Гнатюк, М.Грінченко, Ф.Колесса, Н.Шумада, Р.Кирчів та інші. Це ж коломийки лягали в основу музичних творів українських композиторів від середини 19 і до кінця 20 століть. Григорій Ількевич записував коломийки на Коломийщині ще у 1820-і, в його зошитах учені нарахували 75 коломийок, і є там відомий не лише нам куплет: Коломия — не помия, Коломия — місто, В Коломиї дівчаточка, як пшеничне тісто. Минає 180 років, а ці рядки не забуті. Більше того, одна коломийська жіночка склала вже в 1990-і ще один геніальний куплет, якому теж судилося довге життя: Сходив же я Коломию уздовж і впоперек, Не дав би-м цю Коломию за десять Америк! Три роки тому кореспондент всеукраїнської газети «День» Роман Онишкевич, подаючи репортаж про наше місто, закінчив його несподівано: «У гарному місті поганих людей бути не має. Злі коломийок би не вигадали. Тільки, на жаль, наше прохання заспівати хоча б одну позитивного відгуку в коломиян не знайшло». От і мізкуй після цього, яких коломийців просив заспівати столичний журналіст: тих, що почувають себе коломийцями за духом, чи тих, що за пропискою? Ніхто остаточно так і не підрахував кількість коломийок. Десь промайнула цифра 40 тисяч, десь 80 тисяч. І хоч циферія в подібних справах — не головне, але й вона про щось свідчить. Принаймні, маємо справу зі справді загальнонаціональним феноменом. Винятковим явищем, що втілилось у музиці, танці, пісні, поезії, в способі творчого мислення. Навіть листи в т.зв. дорадянські часи дівчата хлопцям писали коломийково, а хлопці їм так само відписували. І сеє діло було особливо популярним на Коломийщині: Сідаю я на кріселце, беру в руки перце, Пишу тобі дрібний листок, дорогеньке серце. Ой кувала зазулечка на дубовім листу, Перші слова мого листа — слава Йсусу Христу! Перші слова мого листа до тебе, миленька, Ой рад би-м сі довідати, чи ти здоровенька. Пишу тобі цей листочок та й не дуже дрібно, Аби тобі, Пазунечко, читати вигідно. Ой прошу ті’, мій листочку, як матір рідную, Попроси ж ти Пазунечку та ще й молодую. Та най же вна, молоденька, всю роботу лише, Та най мені з України листочок напише.

А якась Пазунечка чи Марійка, чи Анничка так само гарно, доладно відписувала своєму коханому, і була в тому велика писемна етика, якої бракує сучасній молоді. Можна зробити висновок, що ритміка й мотиви віршів та мелодій витворюють поведінку людей і що це взаємний процес. Іван Франко називав коломийки величчю відламу нашої любовної поезії, «відламу, яким, мабуть, у такій численності, різносторонності та свіжості мотивів не може повеличатися ні один інший народ. Скільки знаємо, аналогічні появи в інших народів (так звані Sclnadahupfeln (частівки) німецьких горців, «краков’яки» та «мазурки» поляків, свіжо постаючі «частушки» москалів, ані багатством тем, ані яркістю колориту, різнородністю тону та правдивістю чуття, ані числом не можуть іти в порівнянні з нашими коломийками». Так писав великий Франко про маленькі коломийки, і стократ мав слушність.