Сторінка
3

Коломийки. Пісні літературного походження

Ці пісні відрізняються і формальними зовнішніми образами. У них спостерігається значно складніша, ніж у народних, ритмомелодика: поряд з усталеними в традиції ямбом і амфібрахієм набувають поширення й інші віршові розміри та їх комбінації (різноскладова метричність). Відбуваються зміни у способі римування: від традиційної дієслівної рими здійснюється перехід до складніших іменникових, прикметникових рим, з’являється складне багатоскладове римування.

Таким чином, пісням літературного походження властивий авторський стиль, при чому кожна окрема пісня чи група пісень одного автора відрізняється сталевими ознаками від інших пісень цього жанрового різновиду . Але попри всі ці відмінності пісні літературного походження мають багато рис, спільних із народними піснями. Народна свідомість реагує лише на те, що є співвідносне з національною традицією, близьке до неї духовно та ідейно, відповідає художнім уподобанням народу. Народ не присвоює собі те , що є для нього чужим незрозумілим. Фолькльорізація літературних пісень – явище складне і часом важко пояснити, чому відбираються саме ті тексти, а не інші, чому в одні вносяться значні зміни (деякі пісні доповнюються, деякі, навпаки, скорочуються, замінюються окремі слова і т. п.), а інші залишаються без змін. Зіставлення варіантів літературних пісень з їх оригіналом не завжди дає логічне пояснення цього складного, не передбачуваного процесу. Тут діють якісь свої внутрішні закони відбору і трансформації, які неможливо нав’язати ззовні. Ф.Колесса так формулює цю думку: “Щоби ж книжковий твір міг перейти в усну традицію і стати народною піснею, мусить він змістом і формою достроюватися до творів усної словесності, і, що найважливіше, він мусить, неначе прищеплена галузка, прийнятися на дереві народної поезії, втягти в себе його животворні соки та зростися з ним в одно, мусить перейти довгий процес асиміляції та вигладжування, а цього ніяк не можна заступити штучним способом”. Оскільки пісня – літературно музичний твір, у цьому процесі важливе значення має і мелодія. Деякі пісні побутують з музикою відомих композиторів, інші мають кілька варіантів мелодій.

До найдавніших пісень літературного походження відносять ряд текстів, авторство яких невідоме. Серед них “Ой біда, мені, біда, чайці-небозі”, “Перепеличенька я не величенька” та ін., літературне походження яких не викликає сумніву, оскільки вони стилістично істотно відрізняються від інших народних пісень; їх словесно-зображальні засоби вказують на те, що їхні оригінали були книжними текстами.

Найдавнішим відомим автором пісень, що побутують в народі анонімно, є Семен Климовський. Хоч ця постать українського козака-віршувальника є напівлегендарною огорнута романтикою народної фантазії, про те ряд дослідників фольклору сходяться на думці, що саме він є автором відомої пісні “Їхав козак за Дунай”:

.Їхав козак за Дунай,

Сказав: - Дівчино, прощай!

Ти, конику вороненький,

Неси та гуляй!

Безперечно написана на початку 18 ст., ця пісня не могла зберегтися у первісному вигляді, без змін, однак, напевно, і в авторському варіанті вона мала ті риси народно пісенної поетики, що дали їй можливість поширитись по всій Україні і пережити століття.

Приблизно такими ж давніми є пісні, авторство яких приписують легендарній український народній поетесі Марусі Чурай. Загально відома легенда оповідає трагічну історію кохання дочки полтавського полковника Чурая і сина його найближчого друга – Гриця. Її туга в час розлуки з милим виливалася у піснях. Найвідоміші з них “Засвіт встали козаченьки”, “в кінці греблі шумлять верби”, “Болить моя головонька від самого чола”, “Віють вітри, віють буйні”, “Чого ж вода каламутна” та ін. Серед них є також жартівливі – “Грицю, Грицю до роботи”. Повернувшись із походів, Гриць не посватав Чураївну, яка його вірно чекала. Довідавшись. Що він залицяється до іншої, Маруся отруїла Гриця. За іншою версією цей напій вона приготувала для себе, щоб випити і не страждати від такої зради. Але випадково його випив її не вірний коханий. Так зародилась пісня-балада “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” – одна з найпопулярніших в українській словесності. Залишаючись “дівчиною з легенди”, Маруся Чурай увійшла в народну історію як відома піснетворка козацької доби.

З відомих поетів, твори яких стали народними піснями, першим є Григорій Сковорода. Створена ним збірка “Сад божественных песней” (1757-1782) поширювалась у рукописах і мала значну популярність. Деякі з пісень побутували усно, як зразки народної пісенності. Оскільки в них відобразилися мораль, думки, повчання християнського філософа, люди називали їх псалмами.

Найбільшого поширення набули 10 та 18 пісні збірки. Фольклорні інтонації 18 пісні ”Ой ти, пташко, жовтобока” дали поштовх для створення народних версій тексту - ”Ой ти, пташко, жовтобока” та “Стоїть явір над водою”. Особливо популярною була 10 пісня – “Всякому городу нрав і права”. Висловленні у ній думки були настільки близькі до народної філософії та етнопсихології , що у 18-19 ст. вона поширилась у безлічі варіантів і народних редакціях, покладена на різні мелодії. Після того, як І.Котляревський використав переробку тексту Сковороди у п’єсі “Наталка Полтавка”, - “Всякому городу нрав і права” стала загально відомою піснею на мелодію М.Лисенка. відомі й пісні й самого Котляревського до драм – “Видно шляхи полтавськії”, “Ой доля людськая”, “Де згода в сімействі” та ін.

Після І.Котляревський багато драматургів почали використовувати фольклорні джерела для створення пісень для п’єс. Наприклад, Г.Квітка-Основ’яненко включив літературну обробку народної пісні “Хусточка ж моя” у свою п’єсу “Сватання на Гончарівці”. Великим успіхом користувався твір С.Писаревського “За Немань іду”, а особливо популярною стала його пісня ”Де ти бродиш, моя доле”, а також пісні С. Гулака-Артемовського “Місяцю ясний”, “Ой казала мені мати”, написані до опери “Запорожець за Дунаєм”.