Сторінка
1

Письменник рідного краю - Степан Пушик

СТЕПАН ПУШИК

Степан Григорович Пушик на­родився 26 січня 1944 року в с. Вікторові, Галицького району, Івано-Франківської області в се­лянській родині. Середню освіту здобув у Вікторовській, Комарівській та Косівській середніх шко­лах, спеціальну — в Тлумацькому сільськогосподарському технікумі та Літературному інституті я Москві. Навчається в докторан­турі.

Трудову й творчу діяльність по­чав з п'ятнадцяти років. Працював рахівником і плановиком — еко­номістом в колгоспах Косівського та Верховинського районів Івано-Франківської області. Служив у армії — після на журналістській роботі, був головою клубу творчої інтелігенції, керівником літстудії, асистентом, старшим викладачем, доцентом Київського та Прикар­патського університетів. Степан Пушик обирався Народним депутатом України (1990 — 1994 pp.). Належав до Народної Ради та Демблоку, голосував за суверенітет та Акт про проголошення незалежної Ук­раїни. У Верховній Раді був членом Комісії культури й духовного відродження, а також — головою підкомісії парламенту.

Степан Пушик — член Спілки письменників України, українського ПЕН-клубу, Ради Спілки письменників, Президії Фонду культури, Го­ловної Ради Всеукраїнського Товариства пам'яток історії та культури. Був головою оргкомітету по створенню обласного Товариства ук­раїнської мови імені Т. Г. Шевченка, яке очолював. Член редколегії часописів “Дзвін”, “Березіль”, лауреат Державної премії імені Т, Г. Шевченка в галузі літератури, також премій імені М. Ірчана, О. Копиленка, ряду літературно-мистецьких конкурсів.

Поет, прозаїк, фольклорист, публіцист, літературознавець. Канди­дат філологічних наук, доцент Прикарпатського університету імені Ва­силя Стефаника.

Автор поетичних збірок “Молоді громи”, “Золотий Тік”, “Писаний камінь”, “Задума гір”, “Головний”, “Луни”, “Галич”, “Заплаканий промінь”, книжки вибраних віршів, поем і пісень “Храмолом”. Для дітей випустив збірки “Маленьке шпаченя”, “Золотий човник”.

Десятки ліричних творів Степана Пушика стали піснями, їх покла­ли на музику композитори А. Кос-Анатольський, В. Івасюк, О. Білаш, А. Пашкевич, Б. Шиптур, Б. Юрків, Б. Буєвський та інші. Окремим виданням вийшла збірка пісень, буклети «Співають гори», «Люби­сток», «Над горою місяць повен», “Козак гуляє”, аудіо і грамзаписи.

Степан Пушик також автор романів, повістей, оповідань, нарисів, есе, літературознавчих розвідок, розвідок з міфології, історії, краєзнавства. Окремими книжками побачили світ “Страж-гора”, “Га­лицька брама”, ”Ключ-зілля”, “Перо Золотого птаха”, “Дараби пли­вуть у легенду”, “Івано-Франківщина”, “Землі нев’януча краса. Івано-Франківщина”. Цей перелік буде не повний, якщо не додати збірок зібраних і упорядкованих казок, легенд, переказів, приповідок, тостів, а саме: “Казки Підгір'я”, “Золота вежа”, “Срібні воли», “Українські тости” та багатьох книжок виданих у співавторстві.

У співавторстві із В. Смоляком С. Пушик створив п'єсу за нове­лами Василя Стефаника “Земле моя”, яка з успіхом йшла на сцені Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка та нову редакцію “Заплакані вікна” до 125-річчя пись­менника, прем'єра якої відбулася 4 травня 1996 року.

Цінним здобутком митця, як також перекладача є його переклад, реконструкція та розшифрування багатьох темних місць “Слова о пол­ку Ігоревім”. Стаття про Степана Пушика та посилання на наукові дослідження ввійшли до п'ятитомної “Енциклопедії “Слова о пол­ку .”:, виданої в Санкт-Петербурзі 1995 року під редакцією Д. Лихачова.

Поет брав участь у створенні телесеріалів “Тарасові шляхи”, “Кар­патське літо”, “Живе джерело”. Він упорядкував і видав посмертні твори поетеси Ольги Стрілець.

Побував у багатьох країнах світу.

Твори Степана Пушика перекладені на російську (три книжки про­зи й поезії), китайську, румунську, молдавську, білоруську, литовську, киргизьку, башкирську, словацьку, непальську та інші мови.

ВАСИЛЬ ГАНУЩАК

Народився 1949 року в с. Микитинцях Косівського району, в родині хліборобів. Після місцевої восьмирічки закінчив Рогатинський ветзоотехнікум. Вірші почав писа­ти в 4-му класі, але перші публікації з'явилися друком саме в Рогатині, де значний вплив на формування літературних уподо­бань і подальший вибір життєвого шляху автора мали викладачі технікуму вчений-філолог і ко­лишній репресований Іван Костецький та знаний нині діяч Дем-ПУ Богдан Паньків і його дружи­на, а також літературна студія “Пролісок”, що існувала при ре­дакції місцевої газети “Зоря”.

Служив в армії у парашутно-десантних військах у Грузії та Азербайджані.

1970 року вступив на українське відділення філологічного факуль­тету Львівського університету їм. І. Франка, звідки через два з поло­виною роки був відрахований за переконання, а невдовзі, влаштував­шись робітником на завод автонавантажувачів, — підлим чином був позбавлений і прописки у Львові.

З 1974 по 1985 рік працював апаратником на Калуському ВО «Хлорвініл» (нині концерн “Оріяна”), а потім — кореспондентом обла­сної молодіжної газети «Комсомольський прапор» (тепер «Світ мо­лоді»), яка в ті часи відзначалася неабиякою радикальністю, виразно ставши на демократичні й національно-патріотичні позиції.

Нині — заступник редактора тижневика «Новий час» в Івано-Франківську. Мешкає в Калуші. Має дочку і сина.

1984 року заочно закінчив Літературний інститут у Москві. Був аспірантом Інституту літератури АН України, але у зв'язку з “перебудовним” безладдям до захисту дисертації (займався проблемами літератури українців Румунії та Словаччини) не дійшов.

1991 року (а фактично — 1993) в Івано-Франківському видав­ництві “Галичина” видав збірку поезій “Відрух”, за яку був прийнятий до Спілки письменників України. Перекладає з білоруської (поема