Сторінка
1

Перекладацька діяльність І.Франка

Іванові Яковичу Франкові належить, либонь, найпочесніше право представляти Україну в "галереї найвищих інтелектуальних досягнень" народів світу. Віддаючи престол національного генія України "поету з ласки Божої" Тарасові Шевченку, він, без сумніву, не був ніким з українських вчених та митців перевершений у своїй титанічній працездатності, у різнобічності таланту та розмаїтті обдарувань, у ролі, яку зіграв у становленні української нації.

Ще зовсім юним Франко переклав українською дві драми Софокла, кілька частин з пісні про Нібелунгів. Пізніше працював над творами Байрона, Гете, Гюго, Сервантеса, Вальтера Скотта, Дюма, Майєра, Шеллі, Міцкевича, Тургенєва, Льва Толстого .

Серед перекладів Франка дуже велике місце належить пере­кладам з античних літератур. Подібно до Маркса він вважав, що антична поезія є скарбницею світової культури, і намагався зба­гатити нею українську культуру. Гомер і Гесіод, гомерівські гім­ни, переклад трагедії Софокла «Цар Едіп», Сапфо і Алкей, Піндар і Менандр, згадувана вже нами збірка «Старе золото», римські поети Горацій і Вергілій — цим далеко не вичерпується описок античних перекладів Франка.

Переклади Франка з грецької в більшості своїй точно пере­дають як зміст, так і поетичні особливості оригіналу, мають ґрун­товні коментарії. Переклади з Сапфо і Алкея вийшли окремою книжкою. Це — дослідження творчості двох стародавніх поетів з перекладами їх поезій (Алкей і Сапфо, Тексти і студія, «Міжна­родна бібліотека», 1913).

Багато уваги приділив Франко перекладам з безсмертних го­мерівських поем «Іліади» та «Одіссеї», його цікавили місця, в яких зображується побут і звичаї древніх греків, їх ставлення до життя, до праці. Так, славетне описання щита Ахілла, зробле­ного чудовим майстром Гефестом, Франко для порівняння пере­кладає з Гесіода і з Гомера.

Протягом всього свого творчого шляху Франко неодноразово повертався до питання про необхідність видання творів Шекспіра українською мовою. Він переклав ряд сонетів Шекспіра, «Вене­ціанський купець», уривки з «Бурі» і «Короля Ліра». За актив­ною участю і під редакцією Франка вийшли в світ окремими ви­даннями трагедії Шекспіра у перекладах П. Куліша з передмо­вами І. Франка, які є спеціальними дослідженнями, присвяченими аналізу кожного твору (1899—1902). Робота Франка по редагу­ванню перекладів П. Куліша дуже повчальна. Власне, це бо­ротьба за справжнього Шекспіра проти намагання Куліша при­стосувати великого гуманіста для досягнення своїх націоналі­стичних цілей. Про характер перекладів П. Куліша Франко пише у своїй передмові до переклада «Чайльд Гарольда» Байрона.

Найбільш капітальною працею Франка-перекладача є «Фауст» Гете. Над цим перекладом письменник почав роботу ще в 70-ті роки. У 1875 р. в журналі «Друг» з'являються уривки з «Фауста». У 70—80-х роках Франко продовжує друкувати свої переклади з цього твору. Лише у 1881 р. він закінчує переклад першої ча­стини «Фауста», додавши до нього докладні коментарі. В цьому ж році в журналі «Світ», у «Вістях літературних» з'являється по­відомлення про те, що закінчено переклад «Фауста», і звернення до українського читача з проханням допомогти виданню цього перекладу і цим «зробити прислугу нашій літературі». Нарешті у 1882 р., після тривалого листування з цього питання з Белеєм і Драгомановим, переклад вийшов у світ під назвою «Фауст, трагедія Йогана Вольфганга Гете, ч. І, з німецького переклав і пояснив І. Франко».

Франко дуже цікавився розвитком чеської літератури. Він брав участь в роботі чеської преси, листувався з видатними че­ськими літераторами, присвятив чеській літературі ряд статей і перекладів, його діяльність в галузі чесько-українських зв'язків була дуже плідною. Свої статті, присвячені чеським письмен­никам, а також і переклади з чеських поетів і прозаїків Франко підкорив єдиній цілі — зробити чеську літературу надбанням ук­раїнської культури і цим сприяти розвитку і чеської і україн­ської демократичної літератури.

Ставши редактором відділу літератури і критики в журналі «Літературно-науковий вістник» (1898—1906), Франко продов­жує свою діяльність по ознайомленню українського читача з кра­щими зразками світової літератури. Він вміщує в цьому відділі серію своїх статей під загальною назвою «Із чужих літератур», супроводжуючи ці статті перекладами з вибраних ним письмен­ників. Так, у 1898 р. у «Літературно-науковому вістнику» був на­друкований переклад новел Конрада Фердінанда Маєра, зроб­лений Маковеєм, в супроводі статті Франка «Конрад Фердинанд Маєр і його твори». Свої статті про Золя Франко найчастіше вмі­щував разом з перекладами творів французького письменника.

У «Літературно-науковому вістнику» Франко друкує перекла­ди з -Альфонса Доде, Анатоля Франса, Готфріда Келлера, Марка Твена, Ібсена, Лессінга, Міцкєвича, а також публікує переклади з маловідомих тоді австралійських новелістів: Джона Гріна, Артура Девіса, Дж. Пойнтона та багатьох інших.

Велику групу складають переклади з народної поезії, яка привертала до себе пильну увагу Франка-дослідника, рівною мі­рою як і Франка-поета і перекладача. Він, здавалося, прагнув передати своєму народові всю різноманітність творчості народів світу.

Особливо цікавили Франка епоси різних часів і народів, по­чинаючи з «Слова о полку Ігоревім», середньовічного епосу «Нібелунги», старогрецького епосу і кінчаючи індійським і старовавилонськими епосами. Він переклав уривки з «Махзбхарата» і кілька індійських казок з Панчатантри. Він є автором не тільки численних перекладів, а й поеми на старовинні індійські мотиви. У 1909 р. в «Універсальній бібліотеці» вийшла індійська легенда «Цар і аскет» з передмовою Франка «Короткий нарис староіндій­ського (санскритського) письменства».

Свій вступ до збірки «Із болгарських пісень народних» («Пісні гайдуцькі») Франко починає словами «Браття наші болгари, що живуть за Волощиною .». Далі він дає аналіз тяжкого становища болгарського народу, який страждав і від власних багатіїв — чорбоджіїв, і від турецьких завойовників. Та незважаючи на подвій­ний гніт, болгари, за словами Франка, «ніколи не забу­вали своєї славної минувшини і народної са­мостійності, ніколи не переставали заявляти сяк чи так своїх прав на с в обідне життя і люд­ську гідність». Народний рух болгар проти турецького гніту

відомий був під іменем «гайдуцтва». Люди тікали в ліси, з'єдну­вались у дружини і нападали на турецьких загарбників. Франко переклав пісні про подвиги народних месників, борців за неза­лежність Болгарії. У перекладі румунської народної легенди «Майстер Маноле» Франко відтворює чудовий образ людини з «зроду, одного з тих, хто будує прекрасні палаци і прикрашає рідну землю. В баладі «Шотландська відвага і англійська зруч­ність» висміюються англійські завойовники.