Сторінка
1

Василь Сімович. Життя і діяльність

ПЛАН

1. Біографічні відомості про В.Сімовича

2. Особливість вивчення життя і діяльності В.Сімовича

в минулому і сьогодні

Список використаної літератури

1. Біографічні відомості про В.Сімовича

Василь Сімович (9.03.1880-13.03.1944) — професор, мовознавець, педагог, перекладач, книговидавець.

Народився 9 березня 1880 р. в Гадинківцях Гусятинського району.

Із роду Івана Сімовича, учителя, директора школи в подільському селі Гадинківка на Тернопіллі. З цього роду вийшли вчителі, священики, лікарі, музиканти, інженери. Його діти були покликані до духовно-освітньої праці для свого народу. Онуків гукнула до бою Перша світова війна — двоє із них, Казимир і Володимир, у цій війні загинули. І лише двом із цього великого роду припала згадка про них в Українській Енциклопедії. Ніби й немало, та водночас надто мало для того, щоб ім’я було не лише відомим, а і шанованим.

Василь, наймолодший із восьми дітей Івана Сімовича, став одним із найяскравіших представників свого покоління — покоління української студентської молоді початку ХХ ст., що мріяла про соборну Українську Державу, вчилася і входила у життя під знаком Шевченкового “Кобзаря” і Франкового “Мойсея”, що будили любов до народу, замученого і розбитого, і тривожили душу його будущим, давали вічну страсть правді служити, а неправду палити .

Після закінчення Станіславської класичної гімназії навчався на філософському факультеті Чернівецького університету (1899-1903).

З 1904-1914 рр. — працював у Чернівецькій вчительській семінарії. У 1913 році при Чернівецькому університеті захистив дисертацію і отримав науковий ступінь доктора філософських наук.

Емігрував до Німеччини, де працював редактором «Української накладні» (друкарні).

Упродовж 1920-1923 рр. видав перший повний народний «Кобзар» Т. Шевченка, твори Ю. Федьковича, П. Мирного, І. Тобілевича, І. Нечуя-Левицького та багатьох інших українських письменників.

В. І. Сімович — відомий мовознавець і педагог, автор «Граматики української мови» (1921), «Нарису граматики староболгарської (староцерковнослов’янської) мови» (1926), праці «Спроби перекладів Св. Письма у творах Й. Галятовського» (1930), досліджень Шевченкової мови, статей про український правопис, мовознавців О. Потебню, С.Смаль-Стоцького, письменників І. Франка, О. Кобилянську та інших.

Помер В. І. Сімович 13 березня 1944 року у Львові.

2. Особливість вивчення життя і діяльності В.Сімовича

в минулому і сьогодні

На сьогодні найменш дослідженим є життя В. Сімовича періоду Першої світової війни, коли він викладав у таборі для полонених українців на території Австрії та Німеччини. Мені видається важливим дослідити і його викладацьку роль (нам відомо тільки про 1923—1933 роки, коли В. Сімович був ректором і завідувачем кафедри української мови у Високому Педагогічному інституті імені М. Драгоманова у Празі). Донині ще не простежено й історії життя його учнів. Загалом спадщину Сімовича можна розглядати як своєрідний “банк ідей”, які ще слід розробляти. Маю надію, що уже в недалекому майбутньому наше двотомне видання В. Сімовича стане суттєвою і невіддільною основою всього того, що ми знаємо про нього з енциклопедичних згадок, і сприятиме тому, щоб ім’я цього надзвичайно обдарованого науковця й надзвичайно скромного трудівника-патріота стало загальновідоме.

Василь Сімович належить саме до таких діячів, чиї імена в радянські часи не популяризувалися. Якщо його вчителя Степана Смаль-Стоцького ще згадували (хоча й у негативному контексті — як буржуазного націоналіста), то прізвище Сімовича мені було знайоме тільки з наукових монографічних джерел. А вже згодом, коли я з власної ініціативи почала вивчати його спадщину, то обсяг матеріалу, масштаб його діяльності переконали мене в тому, що В. Сімович — із тих діячів, яких не просто треба згадувати, а чию спадщину потрібно активно вивчати й осмислювати в контексті сучасного життя.

100-річчя від дня народження припало на 1980 рік, коли про вшанування такого діяча не могло бути й мови. 1983 року з’явився 10-й том “Української Радянської Енциклопедії”, що містив скупі відомості про В. Сімовича — українського мовознавця, котрий закінчив Чернівецький університет, працював на редакторській і викладацькій роботі в Берліні, Празі, Львові, а в 1939—1940 рр. був професором Львівського університету.

В енциклопедичній статті, підготовленій проф. Лукією Гумецькою, названо кілька мовознавчих праць, у тому числі й “Граматику української мови”, а також вказано на те, що В. Сімович — автор розвідок про творчість Т. Шевченка, І. Франка, О. Кобилянської та інших письменників.

Чи щасливий випадок, чи які інші обставини спричинилися до того, що згадка про В. Сімовича потрапила до Енциклопедії. Та для початку 1980-х це було нетипово — подавати інформацію про тих, кого вважали буржуазним літературно-громадським діячем, адже саме так окреслено діяльність Василя Івановича Сімовича у примітках до 12-го тому зібрання творів Лесі Українки видання 1979 року. Втім, не можна не зауважити, що таке означення відкривало шлях для наведення інших фактів, із яких читач міг робити самостійні висновки. У тих-таки примітках подано, що В. Сімович — видавець збірки “Відгуки”, упорядник “Листування Лесі Українки з Й. Маковеєм”, виданого у Львові 1938 р., автор спогадів про поетесу.

Такі інформації були радше винятком, адже близько 1978 року вийшов двотомний “Шевченківський словник”, у ньому згадано і про Любомира Сімовича, автора сербських перекладів 17 творів Шевченка, а в сусідстві з ним — про російського письменника К. Симонова, який переклав один вірш Шевченка “Чи не покинуть нам, небого”, натомість про Василя Сімовича, чий внесок у публікацію творів поета, популяризацію історії його життя і творчості, дослідження мови незмірно вищий, не сказано нічого. Між тим в історії видання письменницької спадщини Тараса Шевченка діяльність професора В. Сімовича становить окрему й надзвичайно цікаву за своїм змістом сторінку.

Пізніше, 1987 року, у другому виданні “Українського Радянського Енциклопедичного Словника” було названо двох Сімовичів — Василя Івановича, мовознавця і літературознавця, та Романа Аполлоновича, українського радянського композитора, педагога, заслуженого діяча мистецтв УРСР з 1954 р., професора Львівської консерваторії з 1963 р. Щоправда, там нічого не сказано про те, що Роман — небіж Василя Сімовича, син його найстаршого брата Аполлона.