Сторінка
4
Відсутність чітких антитез – “дух – тіло” позначилась і на розумінні слов’янами акту творіння: в архаїчному світогляді не може бути творіння з нічого. Творіння виступає скоріше як упорядкування, під час якого людині відводилась роль активного учасника і співучасника світових подій. Стародавні слов’яни без активної участі людини не мислили перебіг природного циклу – людина повинна була допомагати силам світла долати силу темряви.
Активним чинником який вплинув на світовідношення і активне самовизначення давньоукраїнської людини у світі став комплекс духовних цінностей, ціннісних пріоритетів, які сформувались у народному світогляді. Д.Чижевський визначав народний світогляд, як “ . національно зумовлене становисько народу до світу та життя. Він виявляється в тім, що цей народ в світі любить, чого в житті він шукає, що в людині найвище оцінює, до чого ставиться негативно. . Народний світогляд є сполученням певних надісторичних та історичних елементів. Історично зумовлені елементи, зрозуміло, легше піддаються зміні, ніж зумовлені певним психічним укладом нації.” [99]
Отже витоки духовно ціннісного багатства народу знаходяться в його народному, міфологічному світогляді. Щоб пізнати це багатство, прилучитися до нього, потрібно проникнути у світ міфів, переказів, легенд . У міфах відобразилася душа народу, його помисли , надії і прагнення, його уявлення про буття, природу, людину її сутність і сенс життя, моральні принципи, естетичні ідеали і творчі задуми. [13. с. 28-29 ]
Не можна не погодитися з думкою О.Мишанича про те, що "сучасна духовна культура українського народу може бути повною і зрозумілою тільки після з'ясування тих першопочатків, що сформувалися і утвердилися у дохристиянський період, а після прийняття християнства дали нову якість, яка ось уже століттями є душею народної культури, не дає їй загинути навіть у найжорстокіших катаклізмах нових часів" [61. с.83].
Як уже зазначалося вище, у центрі міфорелігійної свідомості стоїть ставлення людини до природи. В результаті розуміння важливості природи для людини це ставлення набуває ціннісного характеру.
Землеробський спосіб життя наших предків, зумовлений природними чинниками (багатим чорноземом), спричинив особливе поцінування землі-годувальниці. " . Колективне несвідоме, сперте на віковому збірному досвіді і співжитті хліборобського народу із доброю Ненькою Землею, що співпрацює з людиною і її діяльності сприяє", О.Кульчицький вважає однією з рис світовідчування українця [51. с.55].
Культ землі сформувався в доісторичні часи. Пов'язані з ним багатоманітні форми вірувань, заклинань, звичаїв, обрядів, пройшли довгий шлях і частково збереглися й донині (кутя на Різдво, паска на Великдень, освячення дарів землі на Спаса тощо). Шанобливе ставлення до землі виражалося, зокрема, в тому, що її жменька нерідко вважалася оберегом від усякого зла. На вірі в чудодійну силу землі, її цілющі властивості ґрунтувалися окремі методи народної магії та медицини.
Ставлення до землі як цінності, – зазначає С. М. Возняк, – одна із найяскравіших рис українського менталітету, джерело багатьох інших ціннісних пріоритетів нашого народу. Передовсім це працелюбність, пошанування праці й людини праці, а звідси - засудження лінощів, неробства. Мотив праці як цінності пронизує увесь масив народної творчості, він провідний в українській літературі, у філософській думці. З цінністю праці на землі пов'язаний культ української родини. Сприятливі кліматичні умови й відповідний характер землеробської праці сприяли існуванню сімей невеликих за чисельністю, коли молода сім'я могла виділятися з батьківської родини. Чи не тут витоки колективно-групових, групотворчих тенденцій як риси нашої ментальності? В ретроспективі простежується потяг українця не до великих об'єднань, а до "малого гурту" (громад, спілок). Очевидно, із цим пов'язана така риса українського характеру, котру М.Костомаров відзначав як "перевагу особистості над громадськістю".
Дослідники української ментальності (Д.Чижевський, В.Янів, Б.Цимбалістий, О.Кульчицький та ін.) відзначають особливе місце жінки-матері в суспільстві й родині і пов'язані з цим багато ціннісних значень української духовності. На думку Б.Цимбалістого, "норми поведінки, характер моралі, ідеал людини, настанови до життя в українця є підпорядковані нормам і гієрархії вартостей - типовим для жінки, для жіночої свідомості" [97. с.87]. Тут, вважає він, треба шукати витоки "кордоцентричності української вдачі", тобто емоційно-почуттєвого характеру українського ставлення до світу, переваги чуттєвого, емоційно-психологічного комплексу над раціональним. Із провідної ролі жінки-матері, "матріархального" характеру української родини випливає "висока оцінка таких рис характеру, як доброта, добродушність, лагідність, ніжність, м'якість, сердешність як "ідеальних рис", прикмет "ідеальної людини". Із цим пов'язана "втеча українця до життя в малому гурті, спаяному теплом, сердешністю взаємин, а зате брак мужесько-здобувчої настанови до зовнішнього світу [97 с.87].
З переваги особистості над громадськістю (за М.Костомаровим) випливає така риса українського національного характеру, як перевага індивідуальної свободи над інтересами загалу, держави, а разом з нею -і волелюбність. Готський історик VI ст. Йордан писав про антів і волинян, що вони не люблять підкорятися вождям, живуть рівними поміж собою. Коли треба йти на війну, вони обирають собі начальника, а коли війна закінчується, знов продовжують жити рівними поміж рівних. Дослідники, зокрема М.Костомаров, Б.Цимбалістий та ін., відзначають своєрідне ставлення українця до влади. Вона для нього - насильство, якому можна коритися лише з примусу, страху, але не з власної волі. Звідси випливає природне недовір'я й ворожість українців до влади, протест проти неї у різних формах.
Завантажити реферат